Основні завдання, місце та функції філософії права в системі юридичних наук.

ПРЕДМЕТ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ ТА РОЛЬ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ НАУК

План лекції:

Особливість філософського підходу до пізнання права.

Проблема визначення предмету філософії права та структура філософії права.

Основні завдання, місце та функції філософії права в системі юридичних наук.

Що таке філософія права? Щоб знайти відповідь на це схоластичне питання поставимо інші - як виникла філософія права, що викликало її появу, чим відрізняється філософський підхід до пізнання правової реальності від того, що пропонують інші позитивні науки про право і яке місце вона займає серед них, тобто в чому полягає її предмет, мета, основні завдання і роль у пізнані права та у юридичній практиці.

Право - є феноменом людської культури. Воно включає у свою сферу різноманітні явища, які розкриваються перед людиною з різних сторін в залежності як від наукового інтересу, так і від практичних потреб.

Право - є однією з фундаментальних складових життєвого світу людини, суспільства і держави.

Право - це єдність, але багатомірна єдність, або багатоєдність. Право виявляє себе як нормативне, психологічне, державне, соціальне явище тощо. Воно безпосередньо пов’язано із природою людини як істоти одночасно вітальної, духовної (раціональної, морально автономної) та соціальної. Лише гармонійне поєднання цих взаємозалежних, суперечливих рівнів людської сутності характеризують в цілому людину як унікальну істоту цього світу та спосіб її існування у ньому.

Розкрити та пізнати сутнісні засади права, що відобразились в інститутах того чи іншого народу - завдання філософії права.

Для того щоб уяснити специфіку філософії права треба, по перше згадати у чому полягає особливість філософського пізнання світу, і по друге зосередитись на відмінності філософсько–правового розуміння права від його тлумачення позитивними юридичними науками.

Філософія постає з потреби моральної автономії людини як розумної істоти. Звичайно, що розвиваючись у природній спосіб, люди набувають певних переконань стосовно світу і життя. Ці переконання формуються в нашій свідомості по різному:

по–перше, - випадково, завдяки досвіду, під впливом чужих суджень, державного авторитету, релігії, звичаїв й т. ін. Тобто розум людини не обирає цих переконань, а знаходить їх готовими;

по–друге, для людини як моральної особистості, істотним є те, що її загальні переконання про світ складаються не виключно випадково, а згідно з принципами розуму, коли вона їх ясно усвідомлює і вільно приймає. Як морально–автономна істота, людина не тільки прагне цього, але й вважає обов’язком досягти цього. Неспроста, замислюючись над цим питанням, Аристотель казав: “інші науки корисні, але філософія - наука божественна; чому? Бо вона більше узгоджується з іншими моральними потребами людини”.

Друга основна причина, що характеризує необхідність у філософському пізнанні, теоретично обумовлена характером та змістом знань, що виробляються позитивними науками. Оскільки предметом будь–якої позитивної науки є лише частина знань про людину і світ, а не ціле, логічно постає питання про цінність таких знань, їх істинність, об’єктивність і нарешті узгодженість із цілим, загальним та об’єктивно існуючим буттям. Вчення філософії і є саме вченням про ціле, про світогляд.

Звичайно, що філософія як і будь–яка позитивна наука вивчає фактичні дані, адже поза межами даного все є вигадкою, вимислом. Філософствувати про уявні вигадки не можливо, оскільки вимисел існує тільки в уяві й підпорядковується суб’єктивній волі людини, тобто належить до царини нашої сваволі, а тому є випадковим, тобто таким, що може бути усуненим. На відміну від цього об’єктивні форми реальності, що сприймаються нами як факт не підлягають усуненню. Скептицизм щодо факту неможливий. Постає питання – що ж саме вивчає філософія у даному як факті реальності і чим вона відрізняється від позитивних наук, які також вивчають дане.

Те, що філософія вивчає в даному і як вивчає, – становить, на думку видатного українського філософа Памфіла Юркевича, її істотну відмінність від позитивних наук.

Процес пізнання зовнішніх предметів, речей та явищ об’єктивної реальності, що входять до певного предметного кола якоїсь позитивної науки, стосовно якого вона й розвивається, можна умовно розділити на два етапи. Перший етап характеризує спосіб набуття конкретних знань про зовнішні предмети, речі та явища об’єктивного світу за допомогою чуттєвих вражень, які є реакцією на їх зовнішній прояв по відношенню до нас при взаємодії з останніми. Тобто, спершу ми пізнаємо об’єктивну реальність світу такою якою вона дається нам у досвіді. Накопичені у такий спосіб емпіричні данні про предмет, на другому, теоретичному етапі пізнання піддаються логічному опрацюванню, в першу чергу за допомогою індукції. Результатом такого опрацювання є не тільки описання ознак предмету, а й розмежування серед них таких, що є загальними та особливими, класифікація та систематизація цих ознак, конструювання на підставі індукції понять про сутність предмету, зміст якої розкривається через сукупність виявлених у досвіді та теоретично опрацьованих у зазначений спосіб ознак.

На противагу від позитивних наук безпосередньо предмет філософії становлять не емпіричні дані, що надає нам досвід, а ідеї та поняття які репрезентують позитивні науки. Завдання досвіду – спостереження, завдання філософії – мислення.

Справа полягає в тому, що незважаючи на узгодженість понять про предмети, які виробили позитивні науки, із досвідом, ці науки не усунули проблему істинності та внутрішньої суперечності цих понять із самими собою. Тобто їх узгодженості з принципами розуму. До питання чи є поняття істинними чи хибними, і чи не ведуть вони до суперечливого погляду на сутність речі позитивні науки не підносяться. Всі вони досліджують об’єктивні факти реальності такою мірою, якою ці факти відповідають досвідові, тобто зовнішню сторону їх прояву.

“Позитивні науки не здійснили б свого призначення, якби зайшли у суперечність з досвідом. Однак ця надзвичайна вага досвіду в практичному житті не повинна вводити нас в оману, ніби у досвіді ми маємо справу з самою річчю. Через досвід ми пізнаємо в даному дещо – не так, як воно є згідно зі своїми об’єктивними основами, а як ми його уявляємо, тобто ми дізнаємося про речі по тих збудженнях, які вони в нас викликають. Щоб пізнати річ, треба, щоб вона подіяла на чуття, отже в чутті буде не присутність самої речі, а рух, викликаний цією річчю... Сутність речей можна пізнати не через досвід (про сутність речей не має досвіду), а за допомогою розуму. Філософія мовить про річ не те, що засвідчується чуттям, а те, що каже про неї розум. Звідси, предметом філософії є ноумен – річ так, як її слід розуміти; предметом позитивних наук є феномен”(П.Юркевич).

Іншими словами предметом філософії є ідея про сутність речей, а предметом позитивних наук – явище.

Отже, філософія досліджує поняття, які виробили позитивні науки настільки, наскільки вони є суперечливими. Іншими словами, філософія є, по–перше, критикою понять, що надає нам досвід незалежно від нашої свідомості. Критикою, що ґрунтується не на свідченнях досвіду – випадковому, а на принципах розуму – належному. По–друге, філософія вивчає можливість досвіду і його достатню підставу, таку, що залежить не від чуттєвих тобто емпіричних, і відповідно випадкових даних, а від об’єктивних раціональних принципів, що виступають критеріями відмінності між істинним та хибним, належним та випадковим. По–третє, філософія вивчає істино суще на відміну від даного як явища. В цьому і полягає особливість філософського пізнання об’єктивного світу.

Право виступає загальним об’єктом дослідження всіх без виключення юридичних наук. Предметом кожної з них виступає певна частина знань про цей феномен, а не вся правова реальність в цілому. При цьому, юридичні як і будь–які інші позитивні науки, при досліджені правової реальності, головну свою увагу зосереджують на вивчені того, що виступає як усталений факт. Тобто загальним предметом всіх юридичних наук є позитивне право.

позитивна наука визначаючи свій предмет прагне зосередиться саме на ньому. При цьому осторонь залишаються питання пов'язані з осмисленням базових понять, які виступають фундаментальною основою науки. Останні розглядаються позитивними науками як аксіоми;

– особливість філософського підходу до пізнання права полягає в тому, що основний інтерес при такому способі вивчення правової реальності зосереджений на виявленні сутнісного змісту фундаментальних або граничних підстав права, які можуть трактуватися як онтологічні, пізнавальні (гносеологічні), ціннісні (аксіологічні), соціальні, антропологічні й т.ін.

Враховуючи вище наведене міркування щодо особливості філософського методу пізнання та відмінності предмету філософії від предмету позитивних наук, треба зазначити, що виникнення та існування філософії права у якості самостійної юридичної наука має під собою дуже вагомі теоретичні та практичні підстави.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: