Історія формування зоологічної номенклатури

У зоології, як і в кожній спеціальній галузі, існує певна форма ієрархічного підпорядкування, де всі номенклатурні одиниці розміщуються в її класифікаційних схемах.

Номени сучасної української зоології перебувають у певному лексико-семантичному взаємозв'язку. Ще М.Покровський стверджував, що слова і їх значення живуть не окремим один від одного життям, а з'єднуються незалежно від нашої свідомості в різні групи, причому основою такого об'єднання є подібність або пряма протилежність основного значення [49, с. 92]. Для більш досконалого вивчення лексичної системи використовуються не окремі слова, а цілі групи слів, які об'єднуються схожістю теми або сферою вживання. Часто тематичні групи збігаються із галузевою лексикою.

Тваринний світ, який населяє нашу планету, дуже різноманітний,

групи збігаються із галузевою лексикою.

Тваринний світ, який населяє нашу планету, дуже різноманітний, налічує приблизно 1 500 000 видів тварин. Зоологія - «комплексна біологічна наука про тварин» [7, с. 686], яка вивчає їх різноманітність, будову, поведінку, розмноження, розвиток, походження. Вона вивчає також значення тварин у природі та в житті людини.

Тварини одного виду ведуть однаковий спосіб життя і в природі мешкають на певній території, всі вони схожі своєю будовою. В зоології як науці, близькі види тварин об'єднуються у рід, близькі роди - у родини. Родини тварин об'єднуються у ряди, а ряди - у клас. Найбільша група тварин — тип. Він об'єднує декілька класів, наприклад: ссавці - клас; котячі — родина; вовк, рись, ведмідь — рід. Цю тематичну групу

можна поділити на більш дрібні групи, наприклад: до родини котячих належать два роди: кішка та гепард і ЗО видів тварин: пума, рись, леопард, лев, тигр, сніговий барс та ін.

При аналізі певних термінологічних систем враховується, таким чином, поєднання мовного та позамовного аспекту дослідження. Відношення між словами ґрунтуються тільки на позамовних факторах, вони об'єднуються в групу на основі понять, що позначають, за темами. У кожній такій тематичній групі слова вступають між собою в певні семантичні відношення, утворюючи лексико-семантичні ряди або групи слів. На відміну від тематичних груп вони є внутрішнім специфічним явищем мови, які обумовлені історичним розвитком. Лексико- семантичні групи (ЛСГ) утворюються на основі подібності або протилежності лексичних значень слів. Прикладом таких груп можуть бути синонімічні та антонімічні відношення між словами. Частину цих груп (ЛСГ) становлять лексеми, які згодом виділяють як зоологічні терміни. У мовознавстві вже стало традиційним твердження про недопущення існування двох і більше термінів для позначення одного і того ж поняття, об'єкта дійсності. Проте цю вимогу можна вважати скоріше критерієм при визначенні ідеального терміна, оскільки явище синонімії неминуче при формуванні та удосконаленні тих термінологічних систем, процес становлення яких ще не завершений. Наприклад, назви білки, які зафіксовані у давньоруських пам'ятках, виступають як паралельні найменування, що ввійшли у єдину давньоруську мову із різних діалектів: бТЬла, бТ>лька, вТЬкша, вЗверща.

Зоологічна лексика утворюється різними шляхами, і часто в її систему входили і запозичення, засвоювані паралельно з кількох мов, які використувалися для позначення одного і того ж виду тварин: бегемот (нім.) - гіпопотам (грец.) [7, с. 551]; вігонь (фран.) - вікунья (ісп.) [63, с.117].

Наявність паралельних найменувань у зоологічній номенклатурі свідчить про те, що в ній процес витворення системи ще не завершений, і тому ця система і на сьогодні є незамкненою, до неї можуть входити все нові і нові лексеми.

У лексико-семантичні групи слова об'єднуються і на основі протилежності. Антонімія дає можливість точніше визначити значення слів, їх взаємовідношення та місце в термінологічній системі. В зоологічній номенклатурі домінанти різних рядів формуються часто розрізненням біологічного роду і утворюються, отже, лексико- семантичним способом: бик — корова, кабан — свиня, кінь — кобила, цап - коза та ін.

Питання про відношення між номенклатурою та термінологією залишається відкритим у мовознавстві, бо кожний вчений робить визначення цих понять, виходячи з даних своєї галузі знань.

Відомо, що термін і номенклатурний знак є елементами системи літературної мови і мають багато загальних характерних рис цієї системи. Але в той же час ці поняття відмінні один від одного.

Зоологічна термінологія — це сукупність наукових термінів, тобто слів і термінологічних словосполучень, які позначають наукові поняття і виконують дефінітивну та номінативну функції. Номенклатура - це сукупність назв тварин: видів, родів, родин і інших таксономічних одиниць. Міжнародна (латинська) наукова зоологічна номенклатура базується головним чином на ліннеївській системі класифікації тварин і передбачає назву кожного відомого науці виду фауни. Національна наукова зоологічна номенклатура стандартизована, побудована за принципами латинської, де кожна тварина, відома у світі, має бінарну назву, яка складається найчастіше з іменника (назва роду тварини) та прикметника - означення (видовий епітет): волосатохвостий кріт — Рагозсаіорз Тгие; лисиця афганська — Уиірез сапа Віап/огсі.

Лексична група — найменування — у давніх пам'ятках відбита дуже нерівномірно. Назви диких і свійських тварин (бик, бобер, верблюд, вівця І віл, заєць, кінь, коза, корова, олень, свиня, собака)₉ що мають спільну основу в індоєвропейських і спільнослов'янських мовах, зустрічаються дуже часто, оскільки ці тварини відігравали важливу військову та господарську роль у житті давніх слов'ян.

Назви тварин у зоологічній науці представлені двома видами: номени, утворені на основі народної назви, та номенклатурні найменування, що утворилися на основі латинської мови.

Найменування тварин, основою яких є народна назва, крім прямого термінологічного значення, можуть вживатися і в переносному.

Наукове вивчення зоологічної номенклатури пов'язують із шведським натуралістом Карлом Ліннеєм. У 1768 році вперше була систематизована описова зоологія, хоч її основа була закладена ще в період усвідомлення людиною самої себе як біологічного виду, у процесі становлення мови. У 1701 році К.Лінней опублікував десяте видання своєї «Зузіета КаШгаІ», де запропонував однакову процедуру - надавати кожному виду тваринного світу спрощене найменування, яке

складається з одного слова та родової назви: Сапіз Іирш - вовк; Сапіз аигеш — шакал [29, с.22].

Основи сучасної біології були закладені ще в доісторичний період. Першими біологічними науками були зоологія - наука про тваринний світ і ботаніка - наука про рослинний світ. В історії європейської науки спроби систематизації та узагальнення процесів та явищ природи були зроблені ще у творах давньогрецьких вчених Аристотеля і Теофраста.

Вивчення основ зоології в Україні починається в кінці XVII століття.

Але перші лексеми на позначення тварин дослідники знаходили у словниках Лаврентія Зизанія, Памви Беринди, латинському лексиконі Є.Славинецького та у словнику староукраїнської мови ХІУ-ХУст.

Особливо інтенсивно залучається зоолексика в науковий обіг, коли вона (ця лексика) стає основою для виникнення і закріплення зоологічної термінології. Наукові праці з'являються спочатку грецькою мовою, а вже потім і латинською, і все це з'єднує Україну з давніми джерелами її культури.

Найбільшого інтересу природознавство набуло у XVIII столітті. Вивчали зоологію, фізіологію, метеорологію під загальною назвою «фізика» у Київській Академії. Нестача знань шкільної науки доповнювалась підручниками Заходу. Ідеї західної культури запозичувалися не наосліп, а проходили крізь призму засвоєння та перероблення. Стародавні, східні та візантійські традиції, які виробила українська творчість часів Київської Русі, не залишилися пасивними, оскільки брали участь у засвоєнні нових західних досягнень, вносили у них свої оригінальні нюанси [29, с. 34].

У XVIII столітті в біологічній науці існували анатомо-ембріолого- фізіологічна та зоолого-систематична течії. У цей час спостерігається об'єднання знань про живу природу, оскільки до цього моменту існували дві окремі науки - зоологія і ботаніка.

Термін «зоологія» означає «комплексна біологічна наука, що всебічно досліджує тварин: їхні будову, розмноження, індивідуальний та історичний розвиток, взаємозв'язки з навколишнім середовищем, закономірності географічного поширення та значення для людини» [7, с. 196].

У 1802 році французьким вченим Ж.Ламарком і німецьким ученим Р.Треніранусом був запропонований термін «біологія», який об'єднував усі існуючі науки про живу природу. На початку XIX століття на основі зоології та ботаніки виділяється палеонтологія - наука про викопних тварин. Разом із палеонтологією виникає інша галузь біології - географія тварин і рослин - наука про поширення живих організмів у просторі. У 1886 році німецький учений Е.Геккель висунув новий біологічний термін - екологія (від грец. Оікоз - житло, помешкання, місцеперебування і...логія), який означає «біологічну науку, яка вивчає організацію і функціонування систем різних рівнів: популяцій, біоценозів (угрупувань), біогеоценозів (екосистем) і біосфери» [7, с. 652].

Тільки з кінця XVIII століття тісні зв'язки із Заходом слабнуть і згасають під тиском насильницької русифікації українського життя. В житті України та її культури починається період російський, великоруський.

Україна XIX століття була відірвана від Заходу, від Європи, але мова науки, у тому числі й природознавства, розвивалася. У західних регіонах України почали видаватися роботи з медицини, ветеринарії, сільського господарства, природознавства української мовою.

У 1869 р. при Київському університеті імені Св. Володимира виникло об'єднання дослідників природи, яке мало свій друкований орган «Записки Киевского общества естествоиспьітателей» [29, с. 23].

Майже одночасно з Київським було створено аналогічне Харківське товариство, через рік - Новоросійське (Одеське), згодом

Таким чином, формування сучасної зоологічної номенклатури мало місце у минулих століттях. Вона була зафіксована у лексикографічних працях Е.Верхратського, Б.Грінченка, Є.Желехівського та С.Недільського, П.Житецького, Ф.Піскунова.

Якісно новим етапом у розвитку зоологічної науки стало XX століття.

Спочатку роботи з систематизації термінології проводилися стихійно. Це спричинило появу в мові багатьох уже не існуючих на даний час слів, спотворених термінів, які потрапляли до шкільних підручників, преси, наукових видань [7, с. 141]. У 20-х роках XX ст. з'являється ряд робіт, які були присвячені вивченню лексики української мови, зокрема зоолексики. Це Інструкція до збирання мовного матеріалу з галузі природничої термінології та номенклатури, Словник природничої термінології Х.Полонського та Словник зоологічної номенклатури М.Шарлемана та Т.Татарко [29, с. 11]. Всебічне вивчення явищ живої природи сприяло появі національних та інтернаціональних термінів. Тільки з середини 40-х років почалася науково обґрунтована розробка зоологічної термінології, яка включала і національну лексику (звір, зубр, коза, корова та ін.), і давно запозичену (антилопа, бізон, дельфін, кабан, кенгуру, лама, осел і т.д.) Українська зоологічна лексика на позначення живої природи має інтернаціональний характер. Це пояснюється насамперед тим, що для позначення тварин, які не поширені на території України, залучалися запозичені лексеми, побудовані на греко-латинській основі.

Особливо вплинули на розвиток української термінології традиції російської мови. Якби не русифікація, коли запозичувалися як окремі терміни, так і цілі словосполучення, то ми давно б мали свою, українську термінологічну систему. Бо, на думку видатного українського історика М.Грушевського, український народ є народом західної культури — одним з найбільш багатих східними, орієнтальними впливами, але все-таки всім складом своєї культури і свого духу народом західним, тим часом як великоруський, хоч і європеїзований, стоїть у полоні орієнтального духу та стихії [19, с. 141].

Новий етап розвитку зоологічної номенклатури, як вважає О.Карабута, О. Сліпушка, припадає на другу половину XX ст. Він характеризується появою таких спеціальних досліджень, як Міжнародного кодексу зоологічної номенклатури, праць науково- дослідного інституту зоології та біології, визначника звірів України О.Корнєєва та Російсько-українсько-латинського зоологічного словника О.Маркевича та К.Татарко [29, с. 10].

На сучасному етапі, якою б досконалою терміносистема не була, в ній постійно продовжується процес термінотворення та уніфікації.

Основою української лексики у назвах тварин були народна термінологія, котру стали запроваджувати у літературу (підручники, словники) з XVI століття.

Таким чином, зоологічна номенклатура складалась упродовж століть, мала виразну споконвічно українську основу, хоч і запозичення часто поповнювали цю систему. Ця система являє собою цікаву як семантичну, так і словотвірну структуру.

2. 2. Семантична структура української зоологічної лексики

Усі представники тваринного світу в зоологічній літературі розглядаються в двох аспектах — широкому розумінні — тваринний світ усієї земної кулі, у вузькому - історично сформована спільність представників одного та багатьох видів тварин у межах певної території. Поняття «тваринний світ» відрізняються від поняття «фауна», яка означає «спільність тварин, яка сформувалася історично та населяє певну територію». Термін «фауна» був запозичений із латинського Раипа, що означає «богиня лісів, ланів, тварин» [10, с. 6].

Розділ зоології, який вивчає тварин (ссавців), має назву теріологія. Цей термін складається з двох грецьких слів Цт|р16у - тварина та Ахзуоз - слово, вчення. Запропонований він був С.Огнєвим у 1928 році замість мамологія або мамаліологія (лат. татаїіа - ссавці та грец. Х,оуоз. - вчення). Функціонують ці терміни в українській науковій літературі.

За лексемою ссавці (звірі) закріплено значення «хребетні тварини». Зоологічна наука використовує такі терміни, як хордові, хребетні, черепні для характеристики тваринного світу. Термін хордові (СЬогдаІа) називає усіх тварин, які мають осьовий скелет у вигляді хорди, а терміни хребетні, черепні (УегІеЬгаІа, Сгапіаіа) - підтип вищих тварин, до яких належать безщелепні, риби, земноводні, плазуни, птахи та ссавці.

Спільною назвою тварин у давньоруській мові виступало слово животина, яке походило від іменника животь із значенням «життя» [29, с. 22]. В українській мові лексема животина має значення «свійська або дика тварина»[29, с. 24] і була успадкована з праслов'янської мови. Таке ж значення мала форма животьноє, іноді животьная.

На думку вчених, коливання родових форм свідчить про хитке значення цього слова у давньоруській мові та запозиченої лексеми у старослов'янській [41, с. 68].

В українській мові лексемі животное відповідає лексема тварина. Поряд з існуючою формою українська лексика зберегла застарілу форму твар. Порівняймо: «Всяка тварина має свою обережність щодо життя»; «І покладено дідові пасти твар, що сумирна вдачею, врозтіч не кидається» [64, с. 45]. Обидва найменування багатозначні: перше значення - тварина, друге - підла, груба людина.

На сьогодні лексема твар у мовній практиці української мови використовується тільки в переносному значенні.

Слово тварина, за яким закріплено основне термінологічне значення, є базою для утворення таких термінів: тваринний (у значенні тваринний світ), тваринник, тваринниця, тваринництво (тваринницький комплекс), твариноподібний.

Клас ссавців (звірів) є надзвичайно великим, і назви одиниць цього класу також широкі і різноманітні.

Це найменування ряду хижаків, парнокопитних, непарнокопитних, гризунів, зайцеподібних, приматів, ластоногих, китоподібних, рукокрилих, комахоїдних, хоботних, сиреноподібних, неповнозубих і трубкозубих, ящірів, однопрохідних, сумчастих.

Значну кількість зоономенклатури становить споконвічно українська лексика. Більшість серед цієї лексики складають запозичення. Це пов'язано з тим, що розширюються контакти обміну інформацією між фахівцями багатьох країн. Насамперед, це простежується у назвах тварин, що поширені у природі за межами України: вівера, гібон, динго, зебра, кашалот, кенгуру, кугуар, лама, ламантин, нарвал, опосум, орангутанг, пума, сервал, тапір, ягуар та ін.

Зоологічна номенклатура стала основою для виникнення зоологічних термінів. До них належать такі найменування тварин: бик, білка, ведмідь, вовк, заєць, їжак, кіт, кінь, коза, козел, корова, лисиця, миша, олень та ін.

До інтернаціонального фонду належить найменування галузей і розділів науки (біологія, зоогеографія, зоологія, мамаліологія, палеозоологія), різних процесів (зообентос, зоотехніка, зоотомія, зоофімія, панзоотія), осіб за професією, родом занять (біолог, зоолог, зоотехнік) та ін. Значну роль у їх витворенні мали запозичені морфеми.

Використання морфем іншомовного походження на позначення різних галузей науки, процесів, а також фахівців здійснюється тому, що вони однозначні та відповідають вимогам стислості.

У зоолексиці спостерігаються і синонімічні відношення, які У зоолексиці спостерігаються і синонімічні відношення, які пояснюються:

а) різними джерелами формування номенклатури: єдиноріг, одноріг — нарвал, коала — сумчастий ведмідь, сіноставець, сіноставка — пищуха;

б) різними способами їх творення: білозубка — землерийка білозуба, канна — оленебик, піщаник, піщанка — жовтий ховрах.

Запозичені найменування вживаються у спеціальній літературі, а їх національні відповідники - у науково-популярних виданнях.

Зоологічній номенклатурі (клас ссавці) властиві варіантні утворення: качконіс — качкодзьобу мурашкоїд — мурахоїд, сліпак — сліпець.

Деякі зоологічні назви перебувають у протиставленні і є лексико- семантичними іменниковими утвореннями: бшс - корова, кабан - свиня, козел — коза, смугач великий — смугач малий, білий носоріг — чорний носоріг, товстий лорі — тонкий лорі, вшг// примати — нижчі примати.

Антонімічні відношення складних слів базуються на протиставленні однієї з морфем: білозубка — бурозубка, товстотт — тонкотіл. У такому випадку антонімія одного з компонентів складного слова приводить до антонімії цілого найменування.

У процесі розвитку семантичної структури зоологічної лексики виявлено найменування, що відомі в інших галузях науки. В астрономії (Велика Ведмедиця, Мала Ведмедиця, Гончі Пси, Великий Пес, Малий Пес, Малий Кінь, Малий Лев, тропік Козерога), ветеринарії (кручена вівця, кручений баран), тваринництві (порослива свиня, фуражна корова) зоологічні лексеми виступають домінантою складних утворень. Частина їх стає уточнюючим компонентом для створення:

1. Ботанічної номенклатури: баранячий горошок, верблюжа колючка, ведмеже вушко (вухо), вовча лапа, вовче лико, вовче тіло, вовчий горох, вовчий сон, вовчі ягоди, заяча капуста, заяча конюшина, заяча крівця, заячий салат (заяча салата), заячий холодок, кінський каштан, кінський щавель, котяча лапка (котяча лапочка), котяча м'ята, кошача м'ята, котячий горошок, мамонтове дерево, мишачий горошок, оленячим мох, собача кропива, собача петрушка, собача рожа, собаче мило, собачі ягоди, тигрова лілія;

2. Геологічної: баранячий лоб, вовчий грот, мамонтова печера;

3. Медичної: вовча паща, вовчий лишай, заяча губа, слонова хвороба;

4. Мисливської, військової справи: вовча яма.

Крім того, в українській мові вживаються такі термінологічні сполучення, до складу яких входять зоолексеми або їх похідні: бій биків, звіриний стиль, кінський двір, кінський завод, кінська сила, кінська торговиця, кінський ярмарок, мамонтова (мамутова/ кість /кістка), слонова кість (кістка), слоновий папір.

Таким чином, зоологічна номенклатура являє собою незамкнену лексичну систему і є основою творення термінів та стійких сполучень.

2. 2.1. Номени на позначення свійських тварин

Назви, пов'язані зі скотарством та полюванням, представлені вже у пам'ятках ділової мови XIV - XV ст. дуже нерівномірно: в першу чергу сюди належать назви тих свійських тварин, які мали помітне економічне і господарське значення, були об'єктом оподаткування, масової торгівлі, і тих диких звірів, які завдяки цінному хутрові були об'єктом промислу. Назви інших, непромислових, тварин засвідчені в ділових документах лише опосередковано, у складі описових назв природних угідь та у функції топонімів і антропонімів.

Слово вівця слов'янське, простежується і в давніх мовах неслов'янських народів (найстаріша форма овька). Цікавіше для нас слово каракуль (каракульські вівці). Воно позначає смушки - шкурки, зняті з ягнят каракульської породи на другий чи на третій день після їх народження. Ця порода овець була виведена середньоазіатськими народами в дуже давні часи. Назва породи походить від назви місця, де вона виводилася. Біля міста Бухара є в пустелі оазис Кара-Куль (по- узбецькому «Чорне озеро»), це і є батьківщина каракульських овець. Назва ця поширювалася разом з хутром. Оскільки слово зосвоювалося усним шляхом, то по дорозі змінився наголос у назві хутра: місцевість звалася Кара-Куль, хутро стало зватися каракуль; а наголос у назві породи овець зберігся (каракульська порода), бо ця назва поширювалася писемним шляхом (через довідники, підручники, словники). Останнім часом спостерігається подвійний наголос: і каракульська і каракульська вівця - під впливом наголосу в слові каракуль.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: