Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






ПОНЯТТЯ ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА




Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Маріупольський державний університет

Економіко-правовий факультет

Кафедра конституційного, адміністративного та міжнародного права

До захисту допустити
з попередньою оцінкою
 
Керівник: к.ю.н., доцент
Черних Є.М.
«___»________________2012р.

 

 

Курсова робота

На тему: «Форми (джерела) права».

 

Робота захищена   Студентки 1 курсу ОКР «Бакалавр»
З оцінкою__________________   Спеціальності «Правознавство»
«___»________________2012р.   Побережна В.Н.
    Керівник: к.ю.н, доцент
    Черних Є.М.

 

Маріуполь – 2012

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП………………………………………………………………….…3

 

розділ 1 ПОНЯТТЯ ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА………………....7

 

розділ 2 НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ……….…………..…...14

 

розділ 3 СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ…….………………………….....20

 

Висновки..............................................................................................24

 

Список використаних джерел...............................................27

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Дуже важливо при вивченні права розкрити питання щодо форм (джерел) права. Це поняття викликає ряд проблем, адже його дослідження впливає на розуміння тих джерел права, які існують (правовий звичай, нормативно-правовий акт та судовий прецедент).Багато вчених бачили проблему розуміння форм (джерел) права, в тому що поняття «форма» дуже багатозначне, воно має декілька аспекті (філософський, соціологічний, філологічний та юридичний), а юридичне поняття «форма права» воно виникло через неоднозначність розуміння джерел права.В літературі звертається увага на багатозначність і нечіткість цього поняття, а також численність джерел права. Однак у радянській правовій системі джерелом права здебільшого визнавалися нормативно-правові акти.

Близько століття тому Л.І.Петражицький у своїй відомій праці «Теорія права і держави в зв’язку з теорією моральності» писав: «З приводу наведеного перерахування окремих джерел – в науці є розбіжності». Всі згодні щодо того «негативного положення, що джерела права в технічному сенсі слід відрізняти від джерел пізнання права, від тих історичних документів, у тому числі творів приватних письменників, та інших даних, з яких ми можемо добути відомості щодо будь-якого права існуючого або яке існувало. Але з цього приводу висловлюються різноманітніші думки. Аналогічна ситуація з визначенням поняття джерела (форми) права складається і в даний час. Щоб стати реальністю і успішно виконувати свої функції, право, як і держава повинна мати зовнішнє вираження. У вітчизняній та зарубіжній літературі це «зовнішнє вираження права» в одних випадках називають формою або формами права, в інших – джерелами, а в третіх їх іменують одночасно і формами і джерелами права.[1,с. 472]

Праву притаманна формальна визначеність. Суспільні відносини регулюються за допомогою чітких, формально виражених і загаль­нообов'язкових правил поведінки — правових норм, де головними виступають способи, за допомогою яких ці вимоги здобувають пуб­лічний характер, тобто стають загальнообов'язковими для всіх. Під формою права розуміється об'єктивоване закріплення і прояв змісту права в певних актах державних органів, рішеннях судів, дого­ворах, звичаях та інших джерелах. Призначення цієї форми — упо­рядкувати правовий зміст, надати йому властивості державно-влад­ного характеру.

Ефективність функціонування державного механізму безпосередньо пов’язана з існуванням та дією правоохоронних засобів регулювання суспільних відносин. Одним із правових засобів є джерела права, які у сукупності складають цілісну і взаємопов’язану систему. Перш ніж аналізувати різні джерела права, необхідно розглянути співвідношення понять «форма права» і «джерело права».

Під формою права треба розуміти організацію власного змісту, способи його існування, прояву, впорядкування та функціонування. Розрізняють внутрішню та зовнішню форми права. Під першою розуміють систему права, структуру змісту або систему права та його структуру, а під зовнішньою – джерела права.

У юридичній науці існують різноманітні підходи до визначення класифікації джерел права. Оскільки предметом нашої курсової роботи є джерела права у юридичному значенні, необхідно зазначити, що історично першим джерелом права був правовий звичай, процес виникнення якого безпосередньо пов'язаний з виникненням держави. У первісному суспільстві людина діяла певним чином в силу зовнішніх обставин, а періодичне повторення таких дій протягом тривалого часу призвело до виникнення звичаю діяти саме таким чином. З поступовим ускладненням суспільних відносин звичай набуває характеру правила поведінки, якого дотримуються всі члени певної соціальної групи в обов’язковому порядку.

Традиційно в правовій доктрині під джерелами права розуміють форми його вираження. Виділяють три головні різновиди джерел права, а саме: нормативно-правові акти, звичаї та судові прецеденти.

Мета дослідження. Метою дослідження є вивчення теми « Форми (джерела) права», виявити основні джерела права, розкрити реальне значення кожного джерела та їх різноманіття.

Завдання дослідження:

- Розкрити суть поняття форм (джерел) права та розглянути проблему його визначення;

- Ознайомитися з загальною характеристикою форм (джерел) права (нормативно-правовий акт, судовий прецедент);

- Виявити справедливість нормативно-правових актів;

- Проаналізувати можливість співіснування судового прецеденту та правової системи України.

Об’єктом дослідженняє різноманітні погляди до розуміння поняття форм (джерел) права та види форм (джерел) права.

Предметом дослідження є форми (джерела права).

Ступінь вивченості даної теми у юридичних виданнях.Проблемою форм та джерел права займалися багато вчених: П. Стучка, Є. Пашуканіс, М. Криленко, Л. Петражитский, С. Вильнянський, С. Голунський, М. Строгович, І. Новицький, Н. Пархоменко, С. Кечек’ян, М. Александров, А. Денисов, М. Шаргородський, Л. Явич, С. Алексеєв та багато інших.

Методологічні засоби. Використовувалися такі методи:

Порівняльний. Порівнювала різні підходи до розуміння поняття форми (джерела) права.

Формально-правовий. Він дав змогу виявити роль формальної визначеності правових дефініцій у роботі.

Історичний. Простежила історію виникнення проблем.

Метод опису. Застосування методу опису основних властивостей та рис досліджуваного об’єкта мало за мету всебічну характеристику змісту, цілей, структури, специфічних ознак, потенційної і реальної ролі.

Структура.Робота має традиційну структуру й містить у собі введення, основну частину, що складається з 3 розділів, висновок і бібліографічний опис.

У введенні обґрунтована актуальність вибору теми, поставлені мета й завдання дослідження, охарактеризовані методи дослідження.

Розділ перший розкриває поняття форм (джерел) права, його багатозначність розуміння.

У розділі другому характеризується один з видів джерел права – нормативно-правовий акт, та розкривається його природа (суть) та особливості.

У третьому розділі розкривається поняття правового прецеденту та його особливості.

За результатами дослідження був розкритий ряд проблем, що мають відношення до розглянутої теми, і зроблені висновки про необхідність подальшого вивчення та поліпшення стану питання.

Таким чином, актуальність даної проблеми визначила вибір теми роботи « Форми (джерела) права».

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА

Поняття “джерело права” існує упродовж багатьох століть. Якщо виходити із загальнопоширеного значення терміну “джерело”, то в сфері права під ним потрібно розуміти силу, яка створює право. Такою силою перш за все є влада держави, яка реагує на потреби суспільства, розвиток суспільних відносин і приймає відповідні правові рішення.

В юридичній літературі наведено багато визначень поняття «джерело права», але уніфікованого єдиного визначення нема. Як вважає, О.А. Назаренко, багатопланове та багатостороннє тлумачення поняття джерел права представниками різних наукових шкіл не зменшує інтересу до проблеми, а спонукає до розробки цієї теми не тільки на загальнотеоретичному рівні, а й на рівні окремої галузі національного права [2, с. 162]. В теорії держави та права під джерелом права розуміють вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення [3, с. 308]. С.С. Алексєєв вважав, що юридичне джерело права – це той єдиний «резервуар», в якому знаходяться юридичні норми. С.Л. Зівс і Д.А. Керімов зазначали, що джерело права – це форма встановлення та вираження правових норм [2, с. 164].

Відповідно до положень теорії держави та права, законодавство – це сукупність нормативно-правових актів, виданих вищими органами державної влади й управління з метою регулювання суспільних відносин або одного з їхніх видів [4, с. 179]. Аргументованою є позиція Г.О. Христової, яка зазначає, що законодавство – це лише одна з форм права, оскільки вона охоплює тільки закони та інші нормативно-правові акти. Це дає підстави вважати, що по-перше, невизнання певного юридичного акта актом законодавства не означає, що він не є формою (джерелом) права, адже він може належати до інших форм права; по-друге, визнання певного юридичного акта формою (джерелом) права не обов’язково означає його належність до системи нормативно-правових актів [5, с. 6–7].

Як уже зазначалося, в сучасній літературі представлені різні погляди щодо визначення понять „форма права” та „джерело права” і щодо їх співвідношення. На мою думку, кожен з поглядів має свої переваги й недоліки, тому я спробую їх об’єднати.У правознавстві та юридичній практиці термін „джерело права” розуміється, як правило, багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна „форма права”. Але для юристів-практиків важливо вміти чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права.

Сучасна юридична література поняття «джерело права» визначає у декількох аспектах.

1) Джерело права визначається як джерело виникнення права, як соціальної категорії. У значенні джерел права характеризують пам’ятки історії, літописи, судові справи та звичаї, що існували історично, мають юридичний зміст та визначають основні напрями становлення права конкретної держави.

2) Джерело права у генетичному розумінні характеризують, як умови формування права, тобто фактори правотворчості та загальнолюдські цінності, що безпосередньо впливають на процес формування та функціонування права. Фактори, що обумовили появу права, поділяють на матеріальні (потреби суспільства, обумовлені соціально-економічними потребами його розвитку) та ідеологічні (система уявлень суб’єктів про те, яким має бути право).

3) Джерело права у юридичному значенні визначають як спосіб зовнішнього прояву права. Це текстуальні джерела права, які можна поділити на первинні (котрі є підставою для виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків: нормативно-правові акти, нормативно-правові договори, правові прецеденти, релегійні норми, правові звичаї) і похідні (уточнюють зміст первинних: судова та адміністративна практика).

4) Джерело права – це діяльність суб’єктів суспільних відносин, в результаті якої реалізується їх потреби і задовольняються інтереси.

Термін „джерело” права має глибоке коріння, тому і має багато значень: фактори, що обумовлюють виникнення, розвиток, зміст права: система соціально-економічних відносин (матеріальне розуміння): сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право(ідеалістичне розуміння); історичні пам’ятники, що колись мали значення діючого права: Руська Правда в Київській Русі, Закони Хаммурапі у Вавілоні; способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм (спеціально-юридичне розуміння) - це є власне форма права.

Багатогранність терміну „джерело права” вимагає теорію права замінити його іншим терміном – „форми права”. Форми права – це по суті різні види права, які склались історично і які вибирає держава, відрізняються вони по способу оформлення змісту норм права. Це зовнішня форма існування змісту норм права (тобто тут форма збігається із спеціально-юридичним розумінням джерела права). Тому, на мою думку, потрібно вживати термін форма (джерело) права, хоча й вжиток терміну форма права не буде неправильним.

Коли ж кажуть про джерела у юридичному змісті, то мають на увазі різноманітні форми (засоби) вираження правових норм.

Окремі вчені (Н.Г.Александров, Л.Р.Сюкияйнен) відносять до джерел права діяльність держави по встановленню правових норм або адміністративні і судові прецеденти. При цьому форми вираження таких норм розглядаються як форми, а не як джерела права.[6]

Отже, форма (джерело) права – це: зовнішнє оформлення змісту загальнообов’язкових правил поведінки, що офіційно встановлені або санкціоновані державною владою або загальновизнані суспільством – правові звичаї, рішення, прийняті на всенародних і місцевих референдумах; вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення (розглядаються, як юридичні форми (джерела) права); спосіб зовнішнього оформлення правових норм, що засвідчує їхню державну загальнообов’язковість, тобто це способи форми вираження і закріплення державної волі .

Як уже відзначалося, в юридичній літературі, термін "джерело" у сенсі форми вираження норм права одержав широке поширення, він достатньо зручний і образно показує, що нормативний правовий акт містить правові норми і з нього як із джерела беруться дані про склад правових норм.

Джерела права – це обставини, що спонукають появу і дію права. Термін "джерело права" юриспруденції відомий давно. Ще римський історик Тіт Лівія назвав закони XII таблиць джерелом усього особистого і приватного права. Для позначення форм вираження правових норм доцільно використовувати термін "джерело норм права", тоді "джерелом права" можна позначати соціальні умови і передумови права, а "юридичним джерелом" (Р.О.Халфін) – правотворче рішення компетентного органу про прийняття, зміну або скасування нормативного правового акту, правових норм.[7]

Під зовнішньою формою (джерелом) права розуміється форма об’єктивації норм права шляхом надання їй загальнообов’язковості. Такими джерелами права є нормативно-правовий акт (закон та підзаконний акт), нормативно-правовий договір, правовий звичай; нормативно-правовий прецедент. А під системою джерел права варто розуміти комплекс взаємозв’язаних та взаємоузгоджених нормативно-правових приписів, що об’єктивовані у відповідних зовнішніх формах і утворюють нормативно-правову організацію, необхідну для забезпечення правового регулювання у будь-якому суспільстві. Водночас підсистемою останньої є система нормативно-правових актів, складовою якої є система законодавства – належним чином угрупований комплекс нормативно-правових приписів, що містяться у законах. Під законом розуміється нормативно-правовий акт органу законодавчої влади або народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, приймається в особливому порядку та має вищу юридичну силу [2, с. 219].

Як справедливо зазначив А. Піонтковський, розроблення в юридичній науці окремих наукових понять сприяє засвоєнню та розумінню права , полегшує для юристів процес застосування права [8, с. 76]. До їх числа можна віднести і поняття «форма права2, «джерела права». Як одне із фундаментальних понять теорії права, джерело права саме собою та у співвідношенні з іншими подібними категоріями, зокрема формою права, має велике теоретичне та практичне значення.

Поняття «форма» - багатозначне. Воно має філософський, соціологічний, філологічний, юридичний аспекти. Вихідним є загально філософське поняття форми як способу існування змісту, його внутрішня структура, організація та зовнішній вираз, обриси, контури, зовнішні межі предмета, що визначають його зовнішній вигляд [9, с. 1328]. Соціологічний аспект виражається в тому, що поняття «фрма2 відображає ті або інші соціальні умови, які склалися в даному суспільстві, воно не існує у відриві від соціальної сутності та змісту, в теоретичному і практичному плані виступає як парна категорія по відношенню до змісту [10, с. 5]. Форма і зміст є двома зрізами однієї й тієї ж правової матерії.

Філологічний аспект виявляється в особливостях зовнішнього вираження форми її писаному та неписаному характері. Юридичний аспект полягає в тому, що форма є структурною організацією системи правил поведінки, тобто змістом права, його матерією [11, с. 54].

Юридичне поняття «форма права», на думку деяких науковців, виникло через неоднозначність розуміння джерел права. Поняття «форма права» було покликане іменувати різні види права, що містили юридичні норми, вибір способів закріплення яких залежав від волі держави. Найчастіше під формою права розуміють спосіб внутрішньої організації та зовнішнього вияву права. На основі такого розуміння пропонується відокремлення внутрішньої та зовнішньої форм права. Внутрішня форма права – це її структура та зв’язки (система права, структура її елементів). Розуміння зовнішньої форми права визначається тим, що розуміють під змістом права (оскільки форма вважається способом існування та вираженням змісту). З одного боку, існує позиція, згідно з якою зміст права – це воля держави, а форма права – це юридичні норми; з іншого – позиція згідно з якою змістом права вважається не державна воля (це його сутність), а юридичні норми.

Розкрити зовнішню форму права – означає з’ясувати, яким способом реалізується воля суб’єктів творення права і яких форм набувають правові норми. Право завжди набуває певних форм, воно завжди формалізоване. Зовнішню форму права можна виділити як спосіб вираження, існування, перетворення правових норм, що діють у певній державі.

Поняття «джерело права» ширше, ніж поняття «форма права». Під джерелом права необхідно розуміти три фактори: джерела в матеріальному розумінні (наприклад, форми власності, потреби та інтереси людей); джерела в ідеологічному розумінні (наприклад, правова доктрина та правосвідомість суспільства); джерела у формально-юридичному розумінні, які й є формою права (нормативний акт, нормативний договір, правовий звичай та юридичний прецедент).

Іноді термін «джерело права» вживається і в історичному розумінні [12, с. 11]. У вигляді джерел пізнання права він дозволяє охарактеризувати право на певному етапі його історичного розвитку. У це поняття, як правило, включають літописи, записи звичаїв, тексти законів, виступи юристів у судах, різні археологічні пам’ятки. Таке розуміння джерел права є закономірним і цілком виправданим, оскільки воно відповідає прийнятому в українській мові розумінню цього терміну як «письмової пам’ятки», документа, на підставі якого будується наукове дослідження [13, с. 742]. Термін «джерело права» згідно з початковим значенням слів, які його утворюють, далекі від змісту та значення явища, яке ним позначається. Подолання саме цього протиріччя й є основним завданням багатьох спроб теоретичного дослідження джерел права. У цьому полягає одна з перших і основних методологічних складностей теорій джерел права.

Ми стикаємося, з так званим номінальним визначенням джерел права: дійсність підводиться під якусь умовну формулу, при якій допускається невідповідність між явищем та його назвою. Основне у використанні терміна «джерела права» при такому підході - зручність та традиційність застосування. Саме так можна пояснити вживання цього поняття для позначення зовнішніх форм права як способів їх вираження. Вважається що модна використовувати як термін «форма права», так і термін « джерело права», оскільки, коли йдеться про джерела права, ми маємо на увазі по суті зовнішню форму права, яка виражає державну волю ззовні. Тому є сенс використовувати ці поняття (форма (джерело) права), коли йдеться в основному про формальні джерела права, про джерела позитивного права (права створеного людьми, яке діє в суспільстві). Слід зазначити, що такій підхід, в якому поєднуються два терміни та підкреслюється, що формальне джерело права і є його формою.[14. с. 119]

 

РОЗДІЛ 2




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных