ТЕМА 2. ПРИНЦИПИ ТА НОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

ПЛАН

1. Нормативна підсистема міжнародного права

2. Класифікація норм міжнародного права

3. Принципи міжнародного права

4. Джерела міжнародного права

5. Міжнародний правотворчий процес

Терміни: erga omnes, jus cоgens, opinion juris

Питання 1. Нормативна підсистема міжнародного права

В перший лекції було наголошено, що в рамках будь-якої правової системи можливо виокремити три правових площини або підсистеми – нормативну, персонативну та комунікативну. Кожній з них відповідає свій особливий метод, спеціально призначений для роботи саме з даною правовою підсистемою. Сьогодні ми приділимо увагу нормативній підсистемі міжнародного права. Кажучи інакше, розглянемо МП з нормативної точки зору, як комплекс або систему норм. При цьому будемо використовувати особливу нормоцентристську методологію, тобто в центрі уваги будуть не суб’єкти МП і не міжнародні правовідносини, а юридично обов’язкові правила поведінки.

Слід зазначити, що на відміну від національно-правової системи, де існує Конституція як Основний закон, що має вищу юридичну силу, де діють закони та галузеві кодекси, у МП відсутній єдиний нормативний акт, який би мав вищу юридичну силу для усіх суб’єктів МП та встановлював чітко структуровану систему норм. Це один з проявів децентралізованого характеру міжнародно-правової системи. Своє закріплення норми МП получають у різноманітних джерелах, які формально не підкоряються один одному. Має значення не стільки нормативна правова форма, скільки природа самої міжнародно-правової норми. Тому у МП не існує якогось одного погляду на систему норм. Кожен науковець пропонує свою систему. Безумовно, в системі МП існують свої галузі та інститути. Але навіть їхня назва, не кажучи вже про сферу дії, теж є предметом дискусій. Тому кожен з вас має можливість виробити своє уявлення про систему МП. Головне, щоб ви могли обґрунтувати свою позицію.

Питання 2. Класифікація норм міжнародного права

Класифікувати норми МП можлива за різними підставами. Так, за сферою дії можливо розрізняти норми, які діють відносно всіх суб’єктів МП (так звані норми erga omnes – «щодо всіх»), та норми, що діють відносно лише окремих категорій суб’єктів МП.

За юридичною силою розрізняють диспозитивні та імперативні норми МП. Більшість норм МП носить диспозитивний характер. Це такі норми МП, у межах яких держави та інші суб’єкти МП у разі згоди можуть відступати від тих чи інших положень, змінюючи їх. Наприклад, в угодах про міжнародну торгівлю. На відміну від них, імперативні норми МП (jus cоgens) мають вищу юридичну силу та складають основу міжнародного правопорядку (Див. ст.53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.). Всі інші норми МП повинні відповідати нормам jus cоgens. Імперативні норми не допускають будь-яке відхилення. Саме завдяки нормам jus cоgens можливо говорити про ієрархію норм МП. Слід зазначити, що всі норми jus cоgens є одночасно нормами erga omnes, але не всі норми erga omnes є нормами jus cоgens. Серед імперативних норм особливе місце посідають універсальні, загальновизнані та загальнообов’язкові принципи МП.

(Подальша класифікація норм МП – для самостійної роботи)

Питання 3. Принципи міжнародного права

Принципи МП складають фундамент міжнародного правопорядку. Вони є ідейною основою функціонування та розвитку МП як такого. Завдяки ним по суті заповнюються можливі прогалини у діючому МП.

Своє закріплення принципи МП отримали в першу чергу як звичаєві норми МП, а також у договірній формі. Зокрема, у Статуті ООН (Див. безпосередньо ст.2, а також опосередковано у преамбулі, ст.11, 26, 47 та ін.).

Офіційне тлумачення принципів МП надано у резолюції Генеральної Асамблеї ООН (далі скорочено – ГА ООН), яка має назву «Декларація про принципи МП...» 1970 р. Зокрема, в цих документах мова йде про наступні 7 принципів:

1. Незастосування сили чи погрози силою;

2. Мирного вирішення міжнародних спорів;

3. Невтручання у внутрішні справи держав;

4. Принцип суверенної рівності держав;

5. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань;

6. Рівноправ’я та самовизначення народів;

7. Принцип співробітництва.

Подальший розвиток принципи МП получили у рамках так званого Хельсінкського процесу. У Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва у Європі (зараз це вже Організація – ОБСЄ) 1975 року 7 принципів було доповнено ще трьома – поваги до прав людини, територіальної цілісності та недоторканості кордонів.

Кожен з цих принципів МП вам необхідно дослідити самостійно. Їх значення можна порівняти з нормами конституційного права в рамках національно-правової системи.

Система принципів МП не є статичною і постійно розвивається. Так, все більше науковців схиляється до думки про формування принципу міжнародної демократії, справедливості, не зловживання правом та ін.

Слід відзначити, що крім універсальних принципів МП, діють регіональні принципи МП (наприклад, європейського МП, латиноамериканського МП), а також галузеві принципи МП (наприклад, у міжнародному морському праві – принцип відкритого моря).

Важливою ознакою всіх принципів МП є їх взаємозв’язок, нерозривна системна єдність. Неможна застосовувати один принцип на шкоду іншим принципам. Це автоматично призводить до порушення всієї системи принципів МП. Наприклад, протиставляти принцип рівноправ’я та самовизначення народів та принцип територіальної цілісності. Або принцип поваги прав людини та принцип невтручання у внутрішні справи держав.

Питання 4. Джерела міжнародного права

Під джерелами МП розуміють ті нормативні правові форми, у яких закріплюються або віддзеркалюються норми МП. Це кінцевий результат міжнародної правотворчості. Питання щодо джерел МП є спірним у науці МП. Одним з загальновизнаних є перелік джерел, який вміщено у п.1 ст.38 Статуту Міжнародного суду ООН. Зокрема, передбачається, що Суд зобов’язаний вирішувати передані йому справи на підставі МП та застосовувати:

1. міжнародні договори;

2. міжнародно-правові звичаї;

3. загальні принципи права;

4. у якості допоміжних засобів для встановлення існування норми МП – судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів. Безумовно, судові рішення та доктрина не є джерелами МП, але їх значення у практиці не слід применшувати.

Розглянемо коротко три перші положення.

Міжнародний договір – це ясно виражена угода між суб’єктами МП щодо їх прав та обов’язків. Можуть укладатися у письмовій та усній формі. Особливе значення мають універсальні договори, що закріплюють імперативні норми МП, або кодифікують певну галузь чи інститут МП. Традиційно їх називають конвенціями, але назва не має значення. Це може бути договір, угода, пакт та ін. Враховуючи, що у нас буде спеціальна лекція, присвячена праву міжнародних договорів, перейдемо до наступного джерела МП.

Міжнародно-правовий звичай – це таке правило поведінки, яке склалося у міжнародній практиці, та за яким суб’єкти МП визнають юридично обов’язків характер.

Формування міжнародно-правового звичаю проходить у два етапи. На першому етапі у міжнародній практиці формується певне правило поведінки, яке поки що не є юридично обов’язковим. Воно може мати політичну, економічну, соціокультурну, технічну або іншу природу. Просто держави дотримуються певної поведінки, бо це зручно, вигідно, давно прийнято, або з будь-яких інших причин. Питання про юридичну силу цих правил не постає. Протягом певного часу деякі з цих правил поведінки набувають такого значення для міжнародної спільноти, що поступово у правосвідомості окремих суб’єктів МП складається думка про їхню юридичну обов’язковість. Поступово коло таких суб’єктів розширюється і конкретне правило поведінки набуває обов’язкового правового характеру. Ця загальна думка про міжнародно-правову обов’язковість правила поведінки має латинську назву opinion juris. Таким чином, міжнародно-правовий звичай складається з двох елементів – правила поведінки та opinion juris.

Слід зазначити, якщо раніше традиційний міжнародно-правовий звичай формувався століттями, то зараз цей процес значно прискорився. Цьому сприяє діяльність ММУО, які щорічно приймають тисячі різноманітних юридично необов’язкових резолюцій. Тим самим створюються міжнародні політичні норм, які слугую орієнтирами для міжнародної діяльності. Деякі з цих політичних норм з часом набувають юридично обов’язкового характеру. Головне, що вони існують вже у письмовому вигляді, тобто значно простіше встановити зміст норми. В цілому, встановлення змісту норм міжнародного звичаєвого права є доволі складним процесом. Найчастіше цим займаються на практиці коли вже існує спірна ситуація і треба прийняти остаточне рішення по справі.

Загальні принципи права – це правові засади, які діють у будь-якій правовій системі. Без них існування права взагалі неможливе. Наприклад, договори повинні виконуватись; ніхто не може передати більше прав, ніж має сам; ніхто не може бути суддею у власній справі та ін. Загальні принципи права не слід плутати з принципами МП, які діють у рамках міжнародно-правової системи. Однак, безсумнівно, принципи МП ґрунтуються і на загальних принципах права.

До джерел МП відносяться також односторонні міжнародно-правові акти держав. Вже з назви видно, що такими актами держави добровільно беруть на себе міжнародно-правові зобов’язання та надають іншим суб’єктам різноманітні права. До таких актів відносяться: 1) визнання (наприклад, держави, кордонів, боргів, факту правопорушення та ін.); 2) обіцянка (наприклад, позбутись ядерної зброї); 3) відказ (наприклад, від своїх прав) та 4) протест (тим самим констатується факт правопорушення, фіксується вимога до правопорушника виправити ситуацію та ін.).

У другій половині ХХ століття виникло нове джерело МП – нормативні резолюції ММУО, які є обов’язковими за статутами цих організацій. Наприклад, резолюції Ради Безпеки ООН щодо підтримання міжнародного миру та безпеки. Але такі резолюції поки що не дуже поширені. Держави неохоче йдуть на те, щоб наділяти органи ММУО такими повноваженнями. Безумовно, більшість резолюцій ММУО носять високий морально-політичний, але юридично не обов’язків характер. В той же час, вони можуть слугувати важливим інструментом встановлення та тлумачення норм МП.

Питання 5. Міжнародний правотворчий процес

Якщо у минулому процес утворення норм МП був досить повільний, часто громіздкий та непередбачуваний, то з другої половини ХХ століття цей процес значно прискорився завдяки діяльності ММУО. У рамках ММУО створюються спеціальні органи, які займаються питаннями кодифікації та прогресивного розвитку МП на постійній та системній основі. Так, у рамках ООН з 1947 р. діє Комісія МП, яка розробляє проекти міжнародних договорів та передає їх на розгляд Шостого комітету ООН. Комісія складається з 34 визнаних фахівців з МП. Комісія затверджує довгострокову програму з темами, які підлягають обговоренню. Призначається доповідач з членів Комісії, який готує спеціальну доповідь по конкретній темі з використанням усіх світових наукових досягнень та усієї доступної міжнародно-правової практики. Тому діяльність Комісії МП ООН має велике наукове та практичне значення. Матеріали роботи Комісії вже неодноразово застосовувалися у практиці міжнародних судових та арбітражних органів як допоміжний засіб для встановлення норм міжнародного звичаєвого права, тобто як доктрина МП.

Крім офіційної кодифікації можлива і неофіційна кодифікація. Наприклад, праці таких МНУО як Асоціація МП, Інститут МП та ін.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: