Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Соціально-етнічні спільності: народ, етнос, нація




Національна проблема існувала завжди. А гноблення та експлуатація одних народів іншими і визвольна бороть­ба властиві були ще рабовласницькому ладові й тривали в епоху феодалізму. Проте гостро національне питання постало в період розпаду феодалізму та утвердження капі­талізму, коли відбувалося становлення націй. Донині про­блема етнонаціональних відносин є однією з провідних у складній гамі соціально-політичних відносин.

При з'ясуванні сутності етнонаціональних відносин найчастіше вживають поняття, пов'язані з їхнім розвит­ком: «народ», «нація», «етнос». Нерідко їх трактують як синоніми, хоч вони мають істотні відмінності. Так, етно-логічно «народ» і «нація» — ідентичні поняття, що ви­значають біологічне походження групи людей, але в соці­ально-політичному аспекті вони не є тотожними.

Народ — біологічна єдність, група, поєднана кровними, біологіч­ними зв'язками.

Схематично діалектику його формування можна змо-делювати у такий спосіб: з сім'ї виросла родина, з роди­ни — рід, рід перетворився на плем'я, плем'я — на на­род. Внаслідок тривалого співжиття племена змішували­ся. Вчені довели, наприклад, що французький народ — наслідок змішання римлян, кельтів і германців; україн­ський — слов'янських і тюркських племен Київської Ру­сі; завдяки змішанню слов'ян, угро-фінських племен, гунів, монголів і татар постав російський (московський) народ. Та сутність народу не вичерпується біологічним походженням, оскільки він живе в певному просторі. Са­ме простір як місце постійної осілості народу є дуже ва­жливим чинником його існування. Люди здавна були по­в'язані природою, простором, який для них був близь­ким, рідним, а всякий інший — чужим. Колективними зусиллями народу облаштовувалася певна територія. На­роджувалося поняття «батьківщина». До цього прилучи­вся ще один важливий компонент — мова. З її допомо­гою люди спілкувалися між собою, завдяки їй починало­ся духовне життя народу. Кожне соціальне явище — це явище народне: народна культура, народне мистецтво, народна релігія тощо.

Якщо народи існували з давніх-давен, то нації викри­сталізувалися лише в XVII—XVIII ст. (німці стали наці­єю в XIX ст.). На відміну від народу, нація не є витвором природи, а народжується історично. Звісна річ, складно встановити, коли народ історично стає нацією. Процес переростання народу в націю — це повільна кристаліза­ція національної свідомості, збереження свого етносу пе­ред нищівними силами ззовні. Отже, нація формується з етносу.

Етносстійка сукупність людей, яка належить до певного наро­ду, проживає на території чи в складі іншого народу і зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості. Етнос формується здебільшого на основі єдності території та економічного життя, але в процесі історич­ного розвитку багато які етноси втрачають спільність те­риторії. Наприклад, українці живуть зараз у багатьох країнах близького й далекого зарубіжжя. Там вони утво­рюють етнічні групи (національні меншини), що нале­жать до єдиної нації певної країни.

Отже, нація утворюється на основі певного етносу, до якого приєднуються представники інших етносів, що жи­вуть на певній території та пов'язані між собою певним типом соціально-економічних відносин. Так, у Франції живуть французи, британці, фламандці, німці, баски, корсиканці; в Англії — англійці, шотландці, ірландці, валлійці. Всі вони окремо «народи-етноси». А всі разом є представниками французької чи англійської (державної) нації, оскільки нація — це сукупність громадян країни. Та найчіткіше цей процес простежується на прикладі су­часних СІЛА, де з іммігрантів різного етнічного й расо­вого походження сформовано єдину американську націю. У кожній з названих країн живуть також українці, які, з позиції цих держав, — американці, англійці, французи українського походження, хоча суб'єктивно (етнічно) ці люди вважають себе представниками української нації.

Отже, існують два поняття нації. Перше: це нація-держава, яка з етносом не має нічого спільного. Друге: нація як народ, етнос, який переріс у націю. У першому випадку до нації належать усі, хто є громадянами держа­ви (а не тільки громадяни, які становлять етнічну біль­шість). У другому — до нації належать тільки всі спорі­днені з певним етносом (так, до української нації нале­жать тільки українці, але ніколи — поляки, євреї, нім­ці, навіть якби вони були б громадянами України). От­же, нація-етнос може існувати у своїй державі, може бу­ти розкиданою по різних державах (діаспора) або жити в чужій національній державі. Наприклад, до німецької нації-етносу належать німці з Німеччини, Австрії, Швейцарії, Росії, України. До єврейської — євреї в усьо­му світі.

За сучасних умов вершиною розвитку соціально-ет­нічної спільності є нація. У визначенні нації й досі по­ширене сталінське тлумачення: спільність людей, що має спільні мову, територію, культуру; єдність економічних, соціально-політичних і духовних інтересів. Однак чима­ло політологів стверджують, що мова, територія, госпо­дарські зв'язки і культура є не ознаками нації, а сприят-

ливими умовами її формування й розвитку. А етнос стає нацією лише тоді, коли в нього виникає стійка потреба в політичному, культурному, економічному, психологічно­му самовизначенні.

Націяполітичне, державно організований народ.

Подібні погляди на сутність нації висловлював М. Бердяев, стверджуючи, що буття нації не визначаєть­ся і не вичерпується ні мовою, ні релігією, ні територі­єю, ні державним суверенітетом, хоча ці ознаки і суттєві для національного життя. Рацію мають ті, хто визначає націю як єдність історичної долі. Усвідомлення цієї єдно­сті є національною свідомістю. Нація — вічно живий суб'єкт історичного процесу. Державність, на думку М. Бердяева, не є ознакою нації. Але будь-яка нація пра­гне утворити свою державу, зміцнити її. Це — здоровий інстинкт нації.

Національна ідея — своєрідний дороговказ для нації. І. Франко наголошував на значенні практичної політич­ної діяльності у справі реалізації національних ідеалів. «Усякий ідеал, — підкреслював він, — це синтеза ба­жань, потреб і змагань... Такі ідеали можуть поставати, можуть запалювати серця ширших кіл людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтяжчих жертв, дода­вати їм сили у найстрашніших муках і терпіннях... Для українців таким ідеалом мусить стати самостійна незале­жна Україна». М. Грушевський вважав, що стрижнем української ідеї було визнання невід'ємного права україн­ського народу на самовизначення і пошук його оптималь­них форм. «Наш край великий і багатий, один з найкра­щих країв у світі, створений для розвитку великої еконо­мічно сильної держави. Український народ повний вели­кої життєвої сили, енергії, здібний, витривалий, високо здатний до організації, до громадської солідарності».

За тоталітаризму склався негативний стереотип укра­їнської національної ідеї. Впродовж семи десятиліть на­ціональну ідею офіційно визнавали реакційною, нації по­діляли на «буржуазні» та «соціалістичні», націоналізм кваліфікували як «буржуазний», а, отже, реакційний. Національну ідею проголошували несумісною з інтерна­ціоналізмом, що фактично був політикою русифікації. Тривалий час у теорії та на практиці надавали перевагу інтернаціональному перед національним; знищення наці­онального гноблення пов'язували з розгортанням світової революції, що передбачало реалізацію настанови К. Маркса: «Разом з антагонізмом класів впаде і антагонізм на­цій». Однак світовий досвід свідчить, що прийнятною концепція інтернаціоналізму може бути за умови, якщо вона ґрунтується на визнанні національних цінностей та інтересів кожного народу, їх діалектичного синтезу з на­ціональними. Отже, сутність інтернаціоналізму полягає не в підкоренні національних інтересів інтернаціональ­ним, а в їх узгодженні.

У тісному зв'язку з національною ідеєю перебуває проблема націоналізму, яку вивчають спеціальні науки: етнополітологія та етносоціологія. Вони розглядають на­ціоналізм не лише як негативне явище, а й як природ­ний закономірний рух народу на захист і утвердження власної самобутності. У такому розумінні націоналізм є основоположним політичним принципом державного уст­рою більшості країн світу. Тому з націоналізмом як принципом політичного устрою не варто боротися, оскільки така боротьба безперспективна.

Будь-яка держава припускається помилки, заперечу­ючи національну ідею, власний ідеал або не надаючи їм належного значення. За сучасних історчиних умов для України в соціально-національному сенсі надзвичайно важливими є такі завдання:

— вироблення форм і засобів стимулювання політич­ної активності українського народу, сприяння духовному оновленню суспільства;

— здійснення глибинних державотворчих процесів, утвердження й поширення в українському суспільстві ав­торитету й популярності державницької ідеї;

— вироблення цілісної системи ціннісних орієнтацій суспільства.

Національна ідея, з одного боку, повинна спрямовува­ти націю на самовизначення, а з іншого — залишити її в межах вселюдської спільності, утверджувати в житті за­гальнолюдські цінності, боротися за соціальну справед­ливість.

Націоналізм існує і як ідеологія, означаючи фанатич­ну любов до своєї нації-етносу, поєднану із зневажли­вими почуттями до інших національностей, що є явищем негативним і реакційним. Коли націоналізм переростає в державну ідеологію та політику, то це — нацизм, фа­шизм.

Націоналізм — явище багатогранне й багатолике. Він має як позитивні, так і негативні аспекти. До позитив­них належать національна самосвідомість, національна гордість, національний сором (що дає змогу самоочища­тися), прагнення до національного саморозвитку, рівно­правності. До негативних — визнання національної ви­нятковості, протиставлення іншим націям, прагнення за­безпечити переваги своїй нації за рахунок інтересів ін­ших народів, національний нігілізм, пошук винних у життєвих труднощах.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных