3. Розраховане на певних слухачів, що
виступають співрозмовниками.
3. Графічно оформлене.
4. Непідготовлене заздалегідь.
4. Пов’язане з попереднім обдумуван-
ням.
5. Живе спілкування.
5. Старанний відбір фактів та їх мовне
оформлення.
6. Інтонація, міміка, жести.
6. Відбір мовних засобів, чітке підпо-
рядкування стилю і типу мовлення.
7. Імпровізоване мовлення.
7. Повний і ґрунтовний виклад думок.
8. Чітко індивідуалізоване мовлення.
8. Поглиблена робота над словом і тек-
стом.
9. Емоційне й експресивне мовлення.
9. Редаґування думки і форми її вира-
ження.
10. Повтори, зіставлення, різні тропи,
фразеологізми.
10. Самоаналіз написаного.
Розрізняють такі варіанти норм:
Назва норм
Що регулюють норми
Орфоепічні норми
Правильну вимову звуків, звукосполучень.
Акцентуаційні норми
Регулюють вибір варіантів розташування і пере-міщення наголошеного складу серед ненаголо-шених.
Графічні норми
Нормативна передача звуків на письмі.
Орфографічні норми
Правильний запис слів.
Лексичні та фразеологіч-ні норми
Вживання слів та фразем у властивому їм зна-ченні та правильне поєднання слів та фразем за змістом у реченні і словосполученні.
Норми словотворення
Регулюють відбір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова.
Морфологічні норми
Правильне вживання морфем, морфологічних форм та їхніх варіантів.
Синтаксичні норми
Усталені зразки побудови словосполучень і речень.
Стилістичні норми
Вживання мовних засобів відповідно до їх сти-лістичного забарвлення та стилю мовлення.
Пунктуаційні норми
Правильну розстановку розділових знаків.
СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ НЕНАГОЛОШЕНИХ ГОЛОСНИХ Е, И
Правила
Приклади
1. У складах із буквами на позначення ненаголошених е, ипишеться та сама буква, що й під наголосом.
2. У кількох дієслівних коренях е чергується з и (перед суфіксом -а-).
3. Ненаголошені голосні [е] чи [и] у префіксах пре-, пред-, пере-, при- вживаються залежно від значення слова (смислові написання):
а) префікс пре- вживається переважно в якісних прик-метниках і прислівниках для вираження найвищої міри ознаки:
б) префікс пред- старослов’янського походження, вжи-вається лише в окремих словах:
в) префікс пере- властивий дієсловам, що означають
повторно, заново виконану дію:
багаторазову дію:
надто інтенсивну щодо результативності дію:
завершену, короткочасну дію:
префікс пере- вживається переважно у дієслів-них формах та утворених від них інших час-тинах мови:
г) префікс при- виступає у дієсловах зі значенням
результату дії:
приєднання:
ч астковості дії:
4. Літера епишеться:
а) у сполученнях -ере-, -еле-:
б) коли е при зміні слова випадає:
в) при чергуванні з і
5. Ненаголошені [е], [и] звучать невиразно і в деяких суфіксах іменників та прикметників:
6. Літера ипишеться:
а) у сполученнях -ри-, -ли-:
б) у тих випадках, коли в російських словах пишеться иабо ы:
Правила
зачесати – чéше, злегенька – лéгше, дерева – дéрево, вишневий – вúшня, примирити – мúрний, помилятися – помилка.
В окремих словах перевірити наголосом ненаголоше-ні голосні [е], [и], неможливо: орден, інтелект, кишеня, дисципліна, сполучення, Колумбія, тому їх написання за потреби уточнюється за словником чи правописом.
беру – збирати, змертвіти – вмирати, видерти – ви-дирати, перу – обпирати, витерти – витирати, сте-лити – застилати, клену (кляну) – проклинати, але: бреду – забрідаю, плету – заплітаю, чекаю – очікую (е не випадний ).
предобрий, прездоровий, прегарно.
Префікс пре- пишеться в словах презирливий, презир-ство і у старослов'янізмах преосвященний, преподоб-ний, престол;
представити, представлення, представлятися, пред-ставник, представниця, представництво, предтеча, пред’явити, пред’явлення, пред’явник, пред’явниця, пред’явницький;
перекроїти, перевиховати,переміщувати, перелетіти, перекинути, пересипати; перебачити, перепробувати;
перегріти, переплатити, перетанцювати;
перехворіти, перепочити;
перекроїти (перекроєний), перевиховати (перевихо-ваний, перевиховання), перелітати (переліт), перепо-чити (перепочинок);
приїхати, прикрити, приборкати;
прибудувати, пришити;
притримати, пригвинтити, а також у похідних від них іменниках, прикметниках, дієприкметниках, дієприслів-никах: приїзд, прикріплення, приборкання, прибудова, пришивання, прикріплений, приборканий, прикріпивши, приборкавши т ощо. Префікс при- вживається також у прикметниках, утворених від іменників з прийменника-ми: приміський, прикордонний, принагідний;черевик, пелена;шевця (швець), праведний (правда);летіти – літати, променя – промінь, каменя – камінь.городина, стежечка, Галин. тітчин.тривожитися, глитати, але: дрімати, пролітати;писати ( рос. писать), рибина ( рос. рыбина), але: діра ( рос. дыра);Приклади
в) у суфіксі -иво (-ив-), який надає слову значення збір-ності, результату праці:
г) у суфіксі -ичк(а), який походить від -иц(я):
ґ) у суфіксах -ичок, -ик:
д) у суфіксі -ин(а):
е) у суфіксі присвійних прикметників -ин:
7. Написання ненаголошених голосних у суфіксах від-носних прикметників -ов-, -ев- (-єв-) залежить від кін-цевого приголосного основи іменника, від якого утво-рений прикметник, та від місця наголосу.
Якщо наголос падає на закінчення, пишеться суфікс -ов-:
Після м’яких та шиплячих приголосних осно-
ви іменника вживається прикметниковий суфікс
-ев- (-єв-), а після твердих ов-, якщо наголос
падає на основу:
8. В іменниках І та II відмін твердої групи в орудному відмінку однини виступає закінчення -ою, -ом, а м’якої і мішаної — -ею, -ем, -єю, -єм незалежно від наголосу:
9. В особових закінченнях дієслів ненаголошені [е], [и] у вимові наближаються одне до одного. При написанні треба зважати на те, до якої дієвідміни належить діє-слово. У закінченнях дієслів І дієвідміни у 2-й і 3-й осо-бах однини та в 1-й і 2-й особах множини теперішнього і майбутнього часу пишеться -е (-є), а в дієсловах II діє-відміни - и (-ї):
меливо, печиво, жниво, але марево;вуличка, теличка;столичок, котик;хатина, березина;Тетянин, доччин. В інших випадках у суфіксах зберігається [е]: словечко, синенький, книжечка.маршовúй, польовúй, правовúй.яблунéвий, грýшевий, берéзовий, але грошéвий і грошо-вúй, грошéво-кредúтний.школою, директором, кручею, плащем, мрією, чаєм.печеш, співаєш, пече, співає; печемо, співаємо, печете, співаєте і сидиш, стоїш, сидить, стоїть; сидимо, стоїмо, сидите, стоїте.
Ненаголошений звук [о]
Літерою о передається кілька різних звуків — наголошений звук [о] (гόрдий, вόгнище, кόмір) та ненаголошені [о] (головá, косá, добудувáти), [оу] (розýмний, достýпний).
Наближення у вимові голосного [о] до [у] найчастіше бував перед складом з [у] наголошеним (кожýх, зозýля). Щоб правильно передати звук [о] в такій позиції на письмі, треба змінити форму слова чи дібрати однокореневе, в яких ненаголо-шений [о] став би під наголосом: розýмний — рόзум, голýбити — гόлуб. Але не в усіх випадках така перевірка можлива. Тому варто запам’ятати, що лише у пре-фіксі су-, що мав супроводжуюче значення, пишеться у(сусід, суміш, суглинок, супісок, сусідній, супіщаний) та в префіксі уз- на означення простору (узлісся уз- гір’я, узбіччя). У префіксах до-, недо-, о-, об-, по-, про-, роз-, полу- завжди пи-шеться о(допущений, недоступно окутати, подумати, промучився, розучування, полумисок).
Завжди [о] виступає у звукосполученнях -оро-, -оло-(орошу, обмолочу) та в суфіксах -очк-, -оньк-, -от-, -ощ-, -ов-, -ону-(хустиночку, калиноньку, прямоту, братову, газові, різонути).
Звук [а] на місці давнього [о]
У сучасній українській мові є слова, в основі яких відбулася зміна давнього (етимологічного) [о] на [а]. Давній ненаголошений звук [о] змінюється на [а] пере-важно перед складом, в якому [а] наголошений: багáто, багáч, гарáзд, гарячий, хазяїн, халява, кажáн. Пояснити таку зміну ненаголошеного [о] у багатьох словах можна впливом наголошеного голосного [а] в наступному складі (регресивна дис-тантна асиміляція). Але в багатьох словах давній звук [о] у цій позиції не змінився на [а]: гончáр, козáк, лопáта, солдáт, товáр, собáка, погáний. Зберігається він та-кож у словах богатир (у значенні велетень) і монастир.
СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ М’ЯКОГО ЗНАКА
Правила
Приклади
1. М’який знак (ь) пишеться в українських
словах:
а) після букв на позначення м’яких [д], [т],
[з], [с], [дз], [ц], [л], [н], що закінчують
склад;
б) після букв на позначення м’яких приголос-
них перед о у середині складу;
в) у суфіксах -зьк-, -цьк-, -ськ-;
г) у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-,
-ісіньк-, -юсіньк-;
ґ) після л перед буквами на позначення
приголосних;
д) у родовому відмінку множини іменників
жіночого роду м’якої групи I відміни та
іменників середнього роду на -нн(я), -ц(е)
II відміни;
е) у 3 особі однини і множини дійсного та у
2 особі однини і множини наказового спо-
собів дієслів, а також у стягнених формах
інфінітива та зворотної частки.
2. Ь пишеться в іншомовних словах:
а) після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, якими
позначаються два звуки;
б) після л, н перед йо;
в) відповідно до вимови після л перед буква-
ми на позначення приголосних, а також у
кінці слова.
3. Ь не пишеться:
а) після б, п, в, м, ф;
б) після ж, ч, ш, щ;
в) після н перед ж, ч, ш, щ і суфіксами
-ств-, -ськ-;
г) після р у кінці складу;
ґ) після букв, що позначають м’які приголос-
ні, крім л, якщо за ними ідуть інші букви
на позначення м’яких приголосних;
д) між буквами, що позначають подвоєні
(подовжені) м’які приголосні;
е) після д, н, т перед суфіксами -ченк(о)-,
-чук, -чишин;
є) у деяких вигуках та скорочених словах
після ц;
ж) в іменниках чоловічого роду іншомовного
походження після ц;
з) у неслов’янських прізвищах та географіч-
них назвах після ц;
и) у буквосполученнях -лц-, -лч-, -нц-, -нч-,
що походять із -лк-, -нк-;
і) після л у сполученнях -алн(о), -илн(о);
ї) у буквосполученнях -зк-, -ск-, які не є
суфіксами;
й) на межі складних числівників
М’який знак не пишеться у таких словах: мадяр, нюанс, кювет, гюйс, дяк, Касян, Дяченко, Наталя, Омелян, Севастян, Тетяна, Уляна, Дячук, Касяненко, Касянчук, Уляненко, Улянчук.
СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ АПОСТРОФА
Правила
Приклади
Апостроф уживається для позначення роз-
дільної вимови перед я, ю, є, ї:
1) в українських словах
а) після б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає
інших букв на позначення приголосних
(крім р), які належали б до кореня;
б) після р у кінці складу;
в) після б, п, в, м, ф, р, к у власних назвах;
г) після префіксів та першої частини склад-
них слів, які закінчуються буквами на по-
значення приголосних;
ґ) для позначення скороченої форми з про-
пуском голосного чи цілого складу;
2) в іншомовних словах
а) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після
р у кінці складу, а також після префіксів, які
закінчуються буквами на позначення при-
голосних;
б) власних назвах після часток д- (від де-) та о-
Апостроф не вживається
1) перед я, ю, є в українських і іншомовних
словах:
а) після б, п, в, м, ф, коли перед ними стоять
інші букви на позначення приголосних (крім
р), які належать до кореня;
б) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після р
на початку складу, якщо я, ю, є позначають
м’якість попередніх приголосних;
2) перед йо.
Основні правила вимови голосних
і приголосних звуків
Приклади
Вимова голосних
Усі голосні звуки в наголошеній пози-
ції вимовляються чітко.
Звуки [а], [у], [і] та в більшості випад-
ків [о] вимовляються чітко і в ненаголо-шених складах.
Ненаголошений [е] у вимові наближа-ється до [и], а ненаголошений [и] –
до [е].
Звук [о] вимовляється з незначним наближенням до [у] лише перед скла-
дом з наголошеним [у] в основі слова.
Перед голосним приголосні звуки ви-мовляються завжди чітко.
Дзвінкі приголосні звичайно вимовля-ються дзвінко в будь-якій позиції. Лише
в деяких випадках вони уподібнюються до глухих.
Глухі приголосні перед дзвінкими звичайно уподібнюються дзвінким і ви-мовляються як парні дзвінкі.
Звуки [дз], [дз], [дж] вимовляються неподільно.
Тверді приголосні звуки, що не мають парних м’яких, [б], [п], [в], [м], [ф], [ж], [ч], [ш], [дж], [г], [к], [х], [ґ] перед і на-півпом’якшуються, а перед іншими го-лосними вимовляються завжди твердо.
Звуки [з], [ц], [с], [д], [н], [т] перед наступними м’якими або напівпом’як-
шеними приголосними також пом’якшу-ються.
Вимова голосних і приголосних в деяких формах слів
Буквосполучення -ться, -шся у дієсло-вах вимовляються як [ц´:а], [с´:а].
Буквосполучення -жся, -чся у дієсло-
вах вимовляються як [з´с´а], [ц´:а].
Буквосполучення -жці, -шці, -чці в іменниках у М. відмінку вимовляються
як [з´ц´і], [с´ц´і], [ц´:і].
Сполучення букв здц, стц у деяких формах іменників вимовляються як
[з´с´], [с´ц´].
котиться – [котиец´:а],
б’єшся – [б’йес´:а]
не морочся – [неимороц´:а]
на доріжці – [на доріз´ц´і],
мишці – [мис´ц´і],
ручці – [руц´:і]
у поїздці – [у пойіз´ц´і],
на невістці – [на неив’іс´ц´і]
усне писемне
(полілогічне)
Ряд
передній середній задній
негубні негубні губні