Узгодження прикметників з іменниками при числівниках

Для багатьох людей, що навіть добре володіють українською мовою, часто постає питання, як правильно сказати по-українському: два вихідні дні чи вихідних дні? Адже відомо, що з числівниками два, три, чотири, коли вони стоять у називному відмінку множини, належні до них іменники також стоятимуть у тім же відмінку, але чи узгоджуються так само й прикметники з іменниками при відповідних числівниках?

Аналізуючи твори наших класиків, бачимо, що обидва варіанти мають право на існування, цебто прикметник може стояти в називному й родовому відмінках множини. У Лесі Українки читаємо: «Уже минуло з того часу аж три довгі роки», бачимо, прикметник у називному відмінку множини використовує І. Нечуй-Левицький: «Знайшла два невеличкі горщечки». Але в Марка Вовчка знаходимо вже родовий відмінок прикметника: «Два-три далеких постріли давали відчувати цю тишу»; те саме бачимо в І. Тобілевича: «Два невідомих мені товстющих пана приїхали з оцим листом, кажуть, з Кракова».

Отже, ці обидві форми є паралельні; кожний може користуватись ними відповідно до вподоби. У своїй белетристиці й публіцистиці я волію ставити в таких випадках прикметник у називному відмінку множини: «Чотири вірні товариші не зрадили його й тут».

Збірні числівники

В українській мові часто вживаються збірні числівники обоє, двоє, троє, четверо, дванадцятеро тощо.

Числівник обоє можна вживати тільки тоді, коли йдеться про чоловіка й жінку: «А ідіть лишень сюди; та йдіть обоє» (Т. Шевченко); «обоє рябоє» (приповідка). До числівників двоє, троє, десятеро звертаються, коли кажуть про людей: «У салоні їх дожидало троє людей» (Леся Українка), – а також коли вони поєднується з особовими займенниками: «Нас було четверо: білявий та чорнявий чоловіки, парубок рябий та я» (Марко Вовчок), – та з іменниками, що мають тільки множину:«Нащо тобі аж троє ножиць?» (із живих уст).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: