Методи оптимізації технологічних процесів

Обладнання для вакуумного конденсаційного напилення

Покриттів

Принципові структурно-технологічні схеми установок для вакуум-

ного конденсаційного напилення покриттів, не зважаючи на їх чис-

ленність, мають такі основні системи, пристрої і прилади:

вакуумну систему, яка включає робочу камеру, засоби відкачуван-

ня та ін.;

випаровувальні або розпилювальні пристрої. генератори потоку

напилюваних частинок;

систему електроживлення;

системи живлення робочим газом, водяного охолодження і

підігрівання;

транспортувальні пристрої та оснастку;

інші допоміжні пристрої та оснастку.

Основою класифікації є такі ознаки:

1. За режимом роботи установки бувають періодичної, напівбезпе-

ревної і безперервної дії.

2. За конструктивною компоновкою установки виготовляють з вер-

тикальним розміщенням робочої камери (ковпакові) і горизонтальним.

3. За структурою будови установки поділяють на одно- і багатопо-

зиційні.

4. За характером засобів, що відкачують,. масляні та інші; відповідно

низько- і високовакуумні.

5. За типом розпилювальних пристроїв установки бувають терміч-

ного випаровування-розпилення; іонного розпилення; змішаного типу

розпилення.

За призначенням установки поділяють на лабораторні і промислові

для дрібносерійного та багатосерійного виробництва.

Установки ВКН з термічним випаровуванням. Установку з резис-

торним нагріванням УВН-2М призначено для відпрацювання технології

розрізненого напилення та серійного виробництва плівкових елементів

і електросхем. В установці застосовується камера ковпакового типу (діа-

метром 500 × 640 мм) об’ємом 0,12 м3, яка розміщена на базовій плиті.

Максимальна температура використовуваного матеріалу 1500 °С. По-

тужність джерела живлення резисторних нагрівників становить близь-

ко 20 кВт.

Установки електронно-променевого напилення покриттів. досить

складні й енергоємні агрегати, розраховані на безперервну роботу про-

тягом 10...15 год і більше. У нашій країні розроблено ряд промислових

і експериментальних установок з електронно-променевим випаровуван-

ням. Із них найбільш поширені установки УЭ-137 (рис. 9.2.) і УЭ-135,

розроблені

Методи оптимізації технологічних процесів

Серед відомих методів оптимізації технологічних процесів найчасті-

ше використовують методи математичного програмування (лінійного,

нелінійного та динамічного), методи градієнтів, статистичні методи.

Установлюючи оптимальні режими газотермічного напилювання по-

криттів, застосовують метод математичного планування експериментів.

Наприклад, за допомогою лінійного програмування визначають опти-

мальний склад шихти, потрібної для виготовлення відливків певної

якості за мінімальної собівартості складників шихти. Цей самий метод

застосовують також для визначення оптимальної кількості виробів,

виготовлених на різальних верстатах, для того щоб прибуток від реа-

лізації був максимальним.

За допомогою нелінійного програмування вибирають оптимальний

маршрут перевезення будівельних матеріалів зі складу, який знаходиться

на околиці міста, на будівельний майданчик. При цьому враховують

профіль і характер покриття дороги, амортизацію автомобіля, витрату

палива, правила дорожнього руху тощо.

Щоб вибрати метод оптимізації, який найкраще підходить для кон-

кретного технологічного процесу, треба знати природу процесу (детер-

мінований чи стохастичний (від грецьк.. випадковий, імовірний), ха-

рактер моделі (графік, рисунок, формула тощо) та мати про нього пев-

ну інформацію.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: