Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Поняття спадкування. Суб’єкти спадкових правовідносин.




Спадкування це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України). Варто, щоправда, уточнити, що, як випливає із змісту ч. 2 ст. 1222, ч. 2 ст. 2 ЦК України до кола спадкоємців за заповітом можуть включатися не лише особи (фізичні або юридичні), а й інші учасники цивільних відносин.

Стаття 1217 ЦК України закріплює існування двох видів спадкування: за заповітом або за законом. Спадкування за законом має місце лише у разі коли воно не змінено заповітом спадкодавця (ст. 1223 ЦК України). Дану норму слід розуміти і як таку, що встановлює особливості підстав для спадкування.

І спадкування за заповітом, і спадкування за законом закріплюються та реалізуються в порядку, визначеному законом - ЦК України. Однак якщо в першому випадку підставою виникнення права спадкування є формально виражена воля спадкодавця, то в другому - її презумпція, виражена у нормах закону.

Не випадково ст. 1217 серед підстав виникнення права на спадкування не називає спадковий договір (гл. 90 ЦК України). Останній інститут хоч і породжує правонаступництво, проте, на відміну від спадкового, є сингулярним, адже передбачає перехід до наступника лише одного права з усієї маси прав, належних правопопередникові, - права власності. Підставою для виникнення у набувача права власності є укладення договору, а підставою для спадкування - перебування у спорідненості, зареєстрованому шлюбі, на утриманні спадкодавця або проживання з ним однією сім'єю (при спадкуванні за законом) або факт складання заповіту на користь спадкоємця (при спадкуванні за заповітом).

Таким чином, спадковий договір законодавчо не визнається підставою для виникнення у правонаступника (набувача) права на спадкування (ч. 1,2 ст. 1223 ЦК України), а на правовідносини, що виникають у зв'язку з його укладенням, не поширюються норми, що регулюють умови і порядок спадкування (статті 1216 - 1301 ЦК України).

Об'єктом спадкового наступництва є спадщина (спадкове майно, спадкова маса), тобто уся сукупність прав та обов'язків спадкодавця на момент його смерті, за умови, що вони за своєю правовою природою не є невіддільними від особи їх носія і здатні перейти до інших осіб. Водночас законодавець закріпив і перелік прав та обов'язків, які не можуть перейти у спадщину з огляду на їх тісний зв'язок з особою спадкодавця (ст. 1219 ЦК України).

За змістом ст. 1218 ЦК України об'єктом спадкування є сукупність прав та обов'язків, носієм яких був спадкодавець на момент відкриття спадщини і які переходять до його спадкоємців після відкриття спадщини.

Стаття 1219 ЦК України регламентує, що до складу спадщини не входять ті права та обов'язки, які нерозривно пов'язані з особою спадкодавця. Серед таких прав та обов'язків закон називає:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом, або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України.

Суб'єктами відносин спадкування виступають спадкоємці, хоча спадкове право визначає правовий статус й інших суб'єктів: кредиторів та боржників спадщини, відказоодержувачів, виконавця заповіту.

За змістом ст. 1222 ЦК України спадкоємцями можуть бути всі учасники цивільних відносин, визначені у ст. 2 ЦК України. Однак при цьому фізичні особи можуть спадкувати як за законом, так і за заповітом, а юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права - лише як спадкоємці за заповітом, оскільки до черг спадкоємців за законом, а також до кола осіб, які спадкують за правом представлення, визначених у статтях 1261-1266 ЦК України, входять лише фізичні особи, пов'язані зі спадкодавцем кровною спорідненістю або іншими зв'язками - подружніми, сімейними або перебуванням на утриманні.

Поняття "спадкоємець", яке використовується у спадковому законодавстві, вживається в таких значеннях:

1) суб'єкт, який безпосередньо закликається до спадкування за заповітом або законом (частини 1, 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269 ЦК України);

2) суб'єкт, право спадкування якого залежить від певних обставин, передусім від неприйняття спадщини іншими спадкоємцями (спадкоємець за законом наступних черг за наявності спадкоємців попередніх черг, спадкоємець за правом представлення, підпризначений спадкоємець);

3) суб'єкт, який реалізував належне йому право на спадкування, тобто прийняв спадщину (статті 1278-1282 ЦК України);

4) суб'єкт, який прийняв спадщину та зареєстрував належне йому право (ч. 2 ст. 1299 ЦК України).

Спадкоємцем у власному розумінні можна вважати лише того учасника цивільних відносин, який прийняв спадщину, що відкрилася на його користь, а у разі коли закон ставить виникнення його права в залежність від його державної реєстрації, - також здійснив державну реєстрацію. До настання смерті спадкодавця вести мову про спадкові відносини явно недоречно, тому особи, визначені законом як спадкоємці (наприклад статтями 1261-1266 ЦК України), насправді можуть вважатися лише потенційними спадкоємцями. Особи, на користь яких відкрилася спадщина, також ще не є спадкоємцями у повному розумінні, а лише одержують суб'єктивне право на спадкування, яке може і не бути реалізованим.

Дитина набуває права спадкування і у випадку, якщо вона прожила після свого народження усього кілька годин, хвилин чи секунд. З мстою охорони спадкових прав дитини спадкодавця, народженої живою після його смерті, закон не дозволяє нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину, а спадкоємцям здійснювати розподіл спадкового майна до народження дитини (ч. 2 ст. 1298 ЦК України).

Якщо дитина була народжена після смерті особи, яка перебувала з матір'ю новонародженого у зареєстрованому шлюбі, померла особа визнається батьком дитини лише, якщо остання народилася, до спливу десяти місяців після його смерті (частини 2, 3 ст. 122 СК України). Виняток передбачений у разі якщо дитина народилася, хоча і до спливу десяти місяців від дня смерті чоловіка її матері, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою. У даному випадку вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі (ч. і ст. 124 СК України). Аналогічний десятимісячний строк передбачений для встановлення батьківства дитини при визнанні шлюбу недійсним або встановленні режиму окремого проживання подружжя (п. 2 ч. 2 ст. 120, ч. 2 ст. 122 СК України).

 

Повне товариство.

Повним е товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Саме слово "повне" свідчить про те, що учасники несуть повну відповідальність за зобов'язаннями товариства, тому законодавець і передбачає, що особа може бути учасником лише одного повного товариства.

Перші на зразок повного товариства торговельні компанії з'являлися ще на початку XII століття у Венеції та Генуї на основі сім'ї, оскільки сама сутність такої торговельної компанії передбачає ступінь найвищої довіри учасників.

Установчим документом сучасного повного товариства є засновницький договір, який підписується усіма його учасниками і повинен містити, крім загальних відомостей, відомості про розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі, розмір, склад та строки внесення учасниками вкладів.

Для учасників повного товариства характерні довірчі відносини, оскільки кожен з них може впливати на ведення справ. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників.

Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.

Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

Субсидіарна відповідальність учасників означає, що кредитор має право вимагати від учасників повного товариства виконання зобов'язань товариства у частині, яка не покрита складовим капіталом товариства.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных