Правовий режим права приватної власності.

Право приватної власності — це юридично визначене і забезпечене право фізичної особи (громадянина України, особи без громадянства або громадянина іншої держави) використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і у власних інтересах. Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність становлять право власності та інші речові права: право господарського відання, право оперативного управління та право оперативного використання майна

Право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках передбачених законодавством (ч. 1 ст. 136 ГК).

Право оперативного управління – це речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності в межах, встановлених законодавством та власником (уповноваженим ним органом) (ч. 1 ст. 137 ГК).

Суб'єкт права приватної власності – фізична особа (фізичні особи) чи створене ним (ними) приватне підприємство-власник. Суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК.

Об'єктами права приватної власності може бути майно виробничого призначення, в т. ч. засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, цінні папери, гроші, за винятком майна, вилученого з обороту, а також цілісних майнових комплексів, на базі яких здійснюється діяльність, що належить до монополії держави.

Суб'єкт права колективної власності зазвичай сам використовує належне йому майно своєю владою і у власних інтересах, однак може застосовувати такі правові форми реалізації права приватної власності, як:

- право господарського відання при створенні унітарного підприємства-невласника з найманим працівником, яке має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;

- право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права приватної власності юридичної особи, якщо діяльність останньої фінансується засновником;

- оренда, на підставі якої об'єкти права приватної власності передаються в користування іншим особам.

Аналіз складу злочину виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК України).

Стаття складається з трьох частин, що містять норми заборони, та примітки. Родовим об'єктом злочину є відносини у сфері господарської діяльності (з приводу виробництва і реалізації товарів, продукції різного призначення, виконання робіт і надання послуг, тобто правовідносини, які складають систему господарювання). Безпосередній об'єкт злочину – встановлений законодавством порядок формування і функціонування кредитно-грошової системи України, а також суспільні відносини у сфері фінансової системи України, а також інших країн у випадку підробки їх валюти. Предмет цього злочину становлять: підроблені національна валюта України у виді банкнот чи металевої монети; іноземна валюта; державні цінні папери; білети державної лотереї; незаконно виготовлені, одержані чи підроблені марки акцизного збору та голографічні захисні елементи.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 199 КК) полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в Україну; 7) збуті предметів злочину.

Виготовлення – це дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей (наприклад, друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо). Зберігання – перебування цих предметів безпосередньо у винного чи в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у його розпорядженні та під контролем. Придбання – їх оплатне чи безоплатне отримання винним від іншої особи (наприклад, купівля, обмін, одержання в подарунок, виграш в азартні ігри, привласнення знайдених таких предметів тощо). Перевезення – переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересилання – переміщення їх винним у просторі з використанням засобів поштового зв'язку (наприклад, у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). Ввезення в Україну – їх переміщення винним із-за кордону на територію України. Збут – їх умисне відчуження як оплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу тощо).

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину – загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою подальшого збуту предметів злочину.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі (якщо сума підробки у 200 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 199 КК) є вчинення його: 1) організованою групою; 2) в особливо великому розмірі (якщо сума підробки у 400 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Підроблення лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти у разі спроби її збуту має кваліфікуватися лише як готування до шахрайства, а за фактичного збуту такої купюри – як шахрайство (див. п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів"), оскільки у такій купюрі буде неузгодженість цифрового та буквеного номіналів, що виключає можливість перебування такої купюри в обігу. Підробляючи лише цифровий номінал купюри іноземної валюти, винна особа розраховує на те, що конкретний потерпілий, якому збувається така купюра, у конкретних обставинах не виявить підробки. Пересічний же громадянин, який раніше "тримав у руках" іноземну валюту, таку її підробку у звичайних умовах здатний виявити. Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватись і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх і внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу (див. абз. 1 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів").

Виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних державних цінних паперів, їх підроблення чи використання підроблених бездокументарних державних цінних паперів, які існують у формі відкритого зберігачем рахунку, здійснюються внесенням неправдивих даних до рахунку в цінних паперах у зберігача на електронних носіях інформації, тобто є одночасно несанкціонованим втручанням у роботу автоматизованої системи, якою є така система реєстру. Такі дії одночасно утворюють і склад злочину, передбачений ст. 361 КК, і мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1, 2 чи 3 ст. 199 КК та відповідною частиною ст. 361 КК, оскільки внесення змін у рахунок є підробкою інформації чи спотворенням процесу її обробки.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: