Аналіз складу злочину особливо злісного хуліганства (ч. 4 ст. 296 КК України).

Хуліганство (ст. 296).

Суспільна небезпека таких протиправних дії, як свідчить судова та слідча практика, полягає у негативному їх впливі на цілу низку суспільних відносин, що знаходяться під охороною закону про кримінальну відповідальність, зокрема у сфері життя та здоров’я особи, власності, нормальної роботи органів державної влади, підприємств, установ, організацій тощо.

Родовий та основний безпосередній об’єкт злочину – громадський порядок.

Його обов’язковими чи факультативними безпосередніми об’єктами, в залежності від форми вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть висту­пати життя та здоров'я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадсь­ка безпека та ін.

Об’єктивна сторона хуліганства полягає у грубому порушенні громадського порядку, тобто у вчиненні активних дій. КК не пов'язує наявність хуліганства з його вчиненням у гро­мадських місцях. Хоча у практичних співробітників існує домінуюча думка, ніби відповідальність за хуліганство настає лише при вчиненні посягання саме в громадських місцях (так за даними МВС у 2004 р. 75 % зареєстрованих випадків хуліганства припадають якраз на громадські місця).

За змістом ч. 1 ст. 296 КК, під грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства слід визнавати таке порушення, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Це поняття вироблене судовою практикою і містить особливі ознаки хуліганства, які дозволяють відмежувати його від дрібного хуліганства (ст. 173 КпАП).

Неповага до сус­пільства – це прагнення показати свою зневагу до існуючих пра­вил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, су­спільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для ху­лігана, так і для очевидців його дій.

хуліганський мотив – це усвідомлене прагнення, що породжує у винного прямий намір на вчинення хуліганства, сприяє його подальшому формуванню та розвитку і, як результат цього процесу, – спонукає до активних, навмисних дій, які характеризуються явною неповагою до суспільства та грубим порушенням громадського порядку. Хуліганський мотив – це не тільки прагнення, бажання суб’єкта негайно скоїти хуліганські дії, а й процес, в результаті якого у винного виникає намір на їх вчинення.

Саме мотив є відмінною рисою хуліганства. Крім того, останнє відрізняється від інших злочинів тим, що: 1) вчиняється за явно несуттєвим приводом; 2) безпосеред­ня причина злочинного конфлікту при хуліганстві у більшості випадків є внутрішньою, тобто в самому діючому суб’єкті і не викликана необхідністю ззовні (конкрет­ною ситуацією); 3) дії хулігана не завжди логічно обґрунтовані і обумовлені певними обставинами; 4) спрямованість і предмет посягання хуліганських дій часто не визначені.

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років, згідно ч. 2 ст. 22 КК.

Ч. 2 ст. 296 передбачає таку кваліфікуючу ознаку злочину, як вчинення хуліганських дій групою осіб. Судова статистика свідчить, що приблизно 14 % осіб вчиняють хуліганство саме групою осіб.

Злочин визнається скоєним групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою чи за попередньою змовою групою осіб в незалежності від виконаної ролі.

Наступними кваліфікуючими обставинами хуліганства, передбаченими ч. 3 ст. 296 КК, є: вчинення хуліганства особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, які виконували обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

За ознакою наявності попередньої судимості за хуліганство (за будь–який його вид) можливо кваліфікувати дії винного за умови, що ця судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку.

Повторність скоєння хуліганства при відсутності судимості особи за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч. 3 ст. 296 КК. Проте кожний епізод хуліганства має бути окремо описаний в процесуальних документах.

Опір, вчинений щодо особи, яка клала край хуліганським діям, охоплюється складом хуліганства.

Під опором слід розуміти активну протидію особи, котра вчиняє хуліганство (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов’язок з охорони громадського порядку (п. 8 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10). Опір може здійснюватись із застосуванням зброї (як вогнепальної та холодної) або інших предметів (палиці, каміння, металевих прутів тощо), що можуть завдати шкоди життю та здоров’ю особи. Додаткова кваліфікація дій винного у вчиненні хуліганства з цією кваліфікуючою ознакою ще й за ч. 1 ст. 342 КК не потребується.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: