Набувальна давність.

Набувальна давність — це один із способів набуття права власності на майно.

Ст 344 ЦКУ: 1) Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулю­ється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. 2) Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого воло­діння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (пра­вонаступником) вона є. 3)Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який піс­ля закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно — через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. 4) Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засо­би, цінні папери набувається за рішенням суду.

За набувальною давністю у власність можуть набути майно лише фізичні та юридичні особи, однак не держава. Особи, що мають право на придбання права власності на майно за набувальною давністю, мають бути незаконними добросовісними володільцями цього майна протягом встановленого законом строку. Володілець є добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що ця річ належить іншій особі.

Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю є:

· добросовісне заволодіння чужим майном;

· володіння чужим майном протягом певного строку: десять років — для нерухомості, п'ять років — для рухомості.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернен­ня, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ят­надцять, а на рухоме майно — через п'ять років з часу спливу позовної давності.

При цьому особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм правонаступником вона є;
відкритість володіння чужим майном; безперервність володіння чужим майном. При цьому втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Законом можуть встановлюватися спеціальні випадки набуття права власності за набу­вальною давністю. Так, у ст. 119 ЗК встановлюється, що для набуття права власності на земельну ділянку на підставі набувальної давності строк володіння становить 15 років. Сплив цього строку є підставою для звернення особи до органу державної влади чи місце­вого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи у користування.

Право власності за набувальною давністю на рухомі речі виникає автоматично. На нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери право власності набувається за рішен­ням суду. Право власності на нерухоме майно, набуте за набувальною давністю, виникає з моменту державної реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: