Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили

Первинно міжнародна трудова міграція мала стихійний характер. Але потім приймаючі країни почали намагатись ввести її в організовані рамки. Так, вже в кінці 19- на початку 20 ст. в Німеччині, Франції, Швейцарії був поширений тимчасовий найм іноземних працівників на певний термін, що передбачав їх обов’язкову депортацію, тобто їх від’їзд назад на батьківщину. В США з кінця 19 ст. був введений контроль за еміграцією.

В даний час практично всі країни активно впливають на процеси експорту та імпорту робочої сили. Державне регулювання направлене на те, щоби отримати максимальний ефект від позитивних наслідків міжнародної міграції, і звести до мінімуму негативні наслідки цього явища як для країн донорів, так і для країн реціпієнтів.

Посилення державного регулювання міжнародної міграції пояснюється тим, що міжнародна трудова міграція має як позитивні, так і негативні наслідки для приймаючої країни.

До позитивних наслідків міграції можна віднести наступні:

1) зайнятість робочих місць, що пов’язані з непрестижною або важкою працею, на які не претендують громадяни приймаючої країни. Наприклад, у 1995 р. працівники-іммігранти складали у загальній чисельності трудових ресурсів у Швейцарії 19,4%, в Австрії – 10,2%, в Німеччині – 7,4%, в Франції – 6,2%. При відсутності іноземних працівників обсяги виробництва у цих країнах були б значно меншими;

2) розширення внутрішнього ринку приймаючої країни за рахунок попиту на товари і послуги зі сторони іноземних працівників;

3) зниження податкового вантажу на державний бюджет. Трудові мігранти не лише не вимагають соціальної допомоги, але й оплачують податки і інші обов’язкові платежі, знижують відносний податковий вантаж на корінне населення.

До негативних наслідків міжнародної трудової міграції, як правило відносять наступні:

1) зростання нелегальної міграції, особливо за рахунок робітників, у яких закінчився термін трудового контракту, але вони не хочуть повертатися на батьківщину, надіючись знову знайти роботу у приймаючій країні;

2) зростання соціальної напруги у зв’язку з ростом нелегальної міграції.

Регулювання імпорту робочої сили переслідує дві цілі:

1) захист національного ринку праці від стихійного потоку трудових мігрантів, оскільки він може загрожувати проблемам зайнятості;

2) забезпечення раціонального використання іноземних робітників, тобто застосування їх праці саме у тих сферах, які не можуть бути забезпечені за рахунок внутрішніх трудових ресурсів.

В даний час в країнах-імпортерах робочої сили склалась система заходів державного регулювання імміграції, яку включає в себе законодавство про юридичний, політичний і професійний статус іммігрантів, національні служби імміграції, а також міждержавні угоди з питань міграції. Імміграційні служби контролюють перш за в’їзд мігрантів у країну.

Обмеження приймаючих країн в основному не поширюються на такі категорії працівників:

1) робітники, що претендують на малооплачувану роботу, роботу з важкими і шкідливими умовами праці, не престижну і низькокваліфіковану роботу;

2) спеціалісти пріоритетних сфер економічної діяльності;

3) представники рідкісних професій (огранщики алмазів, реставратори картин і старовинних рукописів, лікарі, що практикують нетрадиційні методи лікування);

4) спеціалісти вищої кваліфікації і представники вільних професій (видатні вчені, музиканти);

5) керівний персонал фірм і їх підрозділів, а також підприємці, які переносять свою діяльність у приймаючу країну і створюють нові робочі місця.

Державне регулювання експорту робочої сили має наступні цілі:

1) захист прав і інтересів працівників-емігрантів у приймаючих країнах, протидія їх дискримінації у країні тимчасового перебування;

2) компенсація втрат від виїзду національної робочої сили за межі країни.

Еміграційна політика базується на наступних принципах:

1) гарантія можливості повернення мігрантів на батьківщину;

2) забезпечення поступлення в країну і ефективне використання валютних переказів мігрантів;

3) зниження рівня внутрішнього безробіття шляхом виїзду тих контингентів працівників, які не користуються попитом на цьому ринку;

4) обмеження виїзду працівників пріоритетних галузей економіки (потреба в яких не задоволена);

5) покращання ситуації на внутрішньому ринку праці внаслідок прийому репатріантів, що підвищили за кордоном свій рівень кваліфікації.

Країна-донор має чотири прямих джерела валютних поступлень від експорту робочої сили:

1) податки з прибутку фірм-посередників;

2) безпосередні перекази емігрантів на батьківщину для підтримки сімей і родичів;

3) особисте інвестування мігрантів економіку своєї країни (привезення на батьківщину сучасних засобів виробництва і предметів тривалого користування, купівля землі, нерухомості, цінних паперів);

4) капітали від країн-імпортерів робочої сили, що виділяються в рамках програм, направлених на стимулювання економічного зростання країн-експортерів.

Розрахунки показують, що валютна ефективність експорту робочої сили як мінімум в 5 разів перевищують валютну ефективність товарного експорту. Багато країн, такі як колишня Югославія, Єгипет, Пакистан, Індія і ін. створили в себе експортну спеціалізацію по трудовим послугам, яка є надійним джерелом поступлення трудових доходів.

Валютні перекази мігрантів: Єгипет, Пакистан, Португалія – 12-13% ВВП, Ліван -64% ВВП.

Проблема відтоки мізків: прибуток, що отримується в результатів експлуатації “чужих розумів” перевищує обсяги допомоги, що надається країнам, що розвиваються в Канаді в 7 разів, у Великобританії – в 3 рази.

На міжнародному рівні міжнародна міграція робочої сили регулюється такими міжнародними організаціями, як міжнародна організація праці (МОП), Міжнародної організації міграції (МОМ).

Основні цілі Міжнародної організації міграції:

1) регламентація робочого часу;

2) регламентація набору робочої сили;

3) боротьба з безробіттям;

4) забезпечення належних умов життя емігрантів;

5) захист працівників від професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві;

6) захист дітей підлітків та жінок;

7) регулювання соціального страхування і забезпечення мігрантів;

8) організація професійного навчання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: