Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Операції з давальницькою сировиною




 

Операції на давальницькій сировині (transaction with gue and take raw materials), або толінг, є видом зустрічної торгівлі, який передбачає поставку однією стороною сировини, напівфабрикатів, комплектувальних виробів для їх подальшої переробки та /або складання у країні торгового партнера і зворотну поставку готових виробів у країну первісного експорту.

Під давальницькою сировиною розуміють сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, ввезені на митну територію України іноземним замовником (чи закуплені іноземним замовником за іноземну валюту в Україні) або вивезені за її межі українським замовником для використання у виробленні готової продукції. Давальницька сировина не може бути придбана іноземним замовником на митній території України за національну валюту України або отримана ним в результаті проведення різних, у тому числі товарообмінних операцій.

В практиці міжнародної зовнішньоекономічної діяльності широко здійснюють операції із давальницькою сировиною. Операція з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах – операція з перероблення (оброблення, збагачення чи використання) давальницької сировини в результаті технологічного процесу (незалежно від кількості виконавців), а також етапів (операцій з перероблення цієї сировини) з метою отримання готової продукції за відповідну плату. До операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі переробки, а також на заключному, є основним матеріалом, її вартість становить не менш як 20 % загальної вартості готової продукції, при цьому обов'язковим є попереднє здійснення поставки виконавцю давальницької сировини відносно повернення виготовленої з неї готової продукції замовнику. При розрахунку вартості давальницької сировини у вартості готової продукції враховуються вартість всієї вивезеної (ввезеної) давальницької сировини та витрати по доставці цієї сировини до виконавця. Право власності на давальницьку сировину і виготовлену з неї готову продукцію належить замовнику. Операції з давальницькою сировиною здійснюють тоді, коли в одній країні є потужності для видобування та виробництва сировини, а в іншій – потужності для її переробки. Переробне підприємство однієї країни зобов'язується переробити давальницьку сировину своїми засобами і поставити її постачальнику готову продукцію. В Україні операції з давальницькою сировиною регламентувалися Законом України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (2001 p.) який на сьогодні втратив чинність. На сучасному етапі в Україні операції з давальницькою сировиною регламентуються Митним Кодексом від 13.03.2012 № 4495-VI.

Операції із давальницькою сировиною розглядають як один із видів виходу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на зовнішній ринок.

Операції з давальницькою сировиною здійснюються на підставі договору (контракту) про операції з давальницькою сировиною. Сторонами такого договору (контракту) є замовник – суб'єкт господарської діяльності, який надає давальницьку сировину для вироблення готової продукції, та виконавець – суб'єкт господарської діяльності, який здійснює переробку давальницької сировини.

Договір (контракт) про операцію з давальницькою сировиною може містити декілька додатків, серед яких:

- додаток, який містить технологічну схему переробки давальницької сировини, що розкриває: основні етапи переробки сировини та процес перетворення сировини в готову продукцію;

- кількісні показники сировини на кожному етапі переробки з обґрунтуванням технологічних витрат сировини;

- витрати виконавця переробки на кожному етапі переробки;

- додаток, в якому відображена детальна характеристика або значна номенклатура сировини, товарів (робіт, послуг).

Давальницька сировина, що не обкладається вивізним (експортним) митом, податками та зборами, вивозиться з митної території України на підставі подання українським замовником митному органові письмового зобов'язання щодо повернення в Україну готової продукції, виробленої з цієї сировини (або повернення в Україну коштів від реалізації готової продукції за межами України, крім тієї готової продукції, що виготовлена з давальницької сировини та має заборону на експорт), не пізніше ніж через 90 календарних днів з моменту оформлення вивізної вантажної митної декларації.

Якщо давальницька сировина, що вивозиться за межі митної території України українським замовником, підлягає обкладенню вивізним (експортним) митом, податками та зборами, їх сплата (крім митних зборів) провадиться українським замовником шляхом видачі простого векселя з відстроченням платежу на період здійснення операції з давальницькою сировиною, але не більш як на 90 календарних днів з моменту оформлення вивізної вантажної митної декларації.

У договорі (контракті) про переробку давальницької сировини зазначається її заставна вартість, ціна та загальна вартість готової продукції, загальна вартість переробки. Розрахунки за переробку, обробку, збагачення чи використання давальницької сировини можуть проводитися в грошовій формі, частиною давальницької сировини чи готової продукції. За порушення українським виконавцем (замовником) строків здійснення операцій з давальницькою сировиною, стягується пеня за кожний день прострочення у розмірі 0,3% суми неодержаної виручки (вартості неповерненої готової продукції) в іноземній валюті, перерахованої у національну валюту України за офіційним валютним курсом Національного банку України, що діє на день нарахування пені, або у гривнях у разі здійснення розрахунків у національній валюті України. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми заборгованості.

Держава здійснює контрольні заходи щодо ввезення та вивезення давальницької сировини з України, передбачені відповідні обмеження. Строк здійснення операції з давальницькою сировиною не повинен перевищувати 90 (180 – для США, Австралії*) календарних днів з моменту оформлення вантажної митної декларації; існують обмеження щодо вивезення за межі митної території України давальницької сировини для виготовлення підакцизних товарів, лому або відходів чорних і кольорових металів як давальницької сировини (крім випадків виробництва готової продукції для електротехнічної галузі, яка не виробляється в Україні). Обов'язковим має бути застосування індикативних цін та наявність технологічної карти переробки давальницької сировини, що пов'язано з необхідністю визначення повного технологічного процесу переробки сировини з наступним визначенням вартості одиниці готової продукції і проведенням калькуляції витрат виконавця і замовника для здійснення взаєморозрахунків. Оплата послуг переробних фірм може відбуватися додатковими поставками визначеної давальницької сировини, готовою продукцією, або коштами.

 

Питання для контролю

1. Що мається на увазі під терміном «зустрічна торгівля»?

2. Назвіть переваги та недоліки зустрічної торгівлі.

3. Які види міжнародних компенсаційних операцій Ви знаєте?

4. В чому полягає сутність операції натурального обміну (бартер).

5. Яке відношення до зустрічної торгівля мають: співробітництво на комерційній основі, виробнича кооперація, операція з давальницькою сировиною?

6. Що таке «авансові закупівлі»?

7. Назвіть характерні черти угоди типу «світч».

8. В чому полягає сутність угоди типу «оффсет»?

9. Яке відношення мають програми пов'язання імпорту та експорту до операцій зустрічної торгівлі?

 

Теми для доповідей

1. Регулювання щодо здійснення операцій зустрічної торгівлі на території України.

2. Розповсюдження операцій зустрічної торгівлі в Україні (в тому числі статистична інформація).

3. Розповсюдження операцій зустрічної торгівлі у світі (в тому числі статистична інформація).

 

Задачи

 

Задача 12.1. Аграрне підприємство уклало товарообмінну угоду з іншою фірмою на поставку їй 2 т вершкового масла взамін на 12,6 т бензину. Вартість бартерної операції становить 9836 грн., тобто в розрахунках при визначенні натурального обсягу взаємообмінюваних товарів ціна 1 т масла бралась на рівні 4918 грн. (9836: 2), а ціна 1 т бензину — 780,6 грн. (9836: 12,6). Фактична оптова ціна на масло відповідала рівню ціни, що взята в розрахунках, проте фактична позабіржова ціна 1 т бензину становила в середньому 680 грн., тобто була меншою від взятої в розрахунках на 100,6 грн. Витрати підприємства на виробництво і реалізацію масла вершкового становили 9100 грн.

Визначити: чи забезпечено еквівалентність обміну за угодою? Прибуткова ця операція чи збиткова? Обґрунтуйте рішення.

 

Задача 12.2. Припустімо, що в розглянутій бартерній угоді ціна на бензин для визначення обсягу його поставки була взята на рівні ринкової, тобто 680 грн. за 1 т. За ціни контракту 9836 грн. володілець бензину має поставити його 14,5 т. Але при цьому він вимагає, щоб партнер за угодою поставив не 2 т масла вершкового, а на 263 кг більше, тобто 2,263 т. Враховуючи те, що на момент укладення угоди оптово-відпускна ціна масла вершкового на ринку становила 4918 грн., визначте втрати володільця цього продукту від нееквівалентності обміну та суму збитку.

 


ТЕМА 13. СТРУКТУРА І ЗМІСТ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ КОНТРАКТІВ

13.1 Організація укладання та виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

 

Підготовка до укладання зовнішньоекономічного договору (контракту) складається з трьох етапів:

- вибір ринку та його вивчення;

- вибір контрагента;

- проведення попередніх переговорів.

Вибір ринку та його вивчення залежить від виду господарювання суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності та здійснюється за програмою маркетингу. Найважливішими факторами, які вивчаються під час підготовки до здійснення зовнішньоекономічної операції є:

- політичні та торговельно-економічні відносини з іноземною країною, де може знаходитись потенційний контрагент;

- ємкість та кон'юнктура товарного ринку;

- транспортні умови (умови перевезень впливають на ціну товару);

- умови платежу та кредиту;

- джерела правового регулювання (міжнародні та національні);

- специфічні вимоги ринку (особливі вимоги щодо номенклатури, асортименту та якості товару);

- наявність каналів та специфіка методів збуту.

Методами вивчення потенційного ринку купівлі-продажу товарів (робіт, послуг) можуть бути: обробка даних з різноманітних інформаційних джерел; замовлення в спеціальних інформаційних агентствах (ця інформація коштує достатньо дорого); пробний продаж, який полягає у вивезенні на незнайомий ринок невеликої партії товару й отримання в процесі його реалізації необхідної інформації про кон'юнктуру ринку.

Вибір контрагента полягає у встановленні юридичного статусу суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, його права щодо укладення договорів (контрактів) та визначені межі повноважень. Практика показує, що 85% договорів (контрактів) підписують суб'єкти господарювання, 15% – органи державної влади та організації (об'єднання) координаційного типу. Органи державної влади, як правило, не переслідують комерційних цілей і здійснюють свою торговельну діяльність зі стратегічних міркувань. Так, Управління державного майна США займається торгівлею товарами стратегічного призначення і сріблом, Товарно-кредитна корпорація при Міністерстві сільського господарства США скуповує надлишки сільськогосподарської продукції у країні і продає за кордон як продовольчу допомогу; в Скандинавських країнах Спілка підприємців здійснює продаж лісу тощо. В країнах Заходу суб'єкти господарювання в обов'язковому порядку реєструються у торговельному реєстрі. Це здійснюється з метою стягнення державою відповідних податків. Паралельно власник отримує виняткове право на фірму та її найменування.

За видом господарської діяльності фірми класифікують на промислові, сільськогосподарські, торговельні, транспортні, страхові тощо. За правовим становищем всі суб'єкти господарювання класифікуються на одноосібницькі й об'єднання. Найпоширенішим є поділ об'єднаних підприємств залежно від осіб і капіталів і від ступеня відповідальності, що необхідно враховувати при визначені ступеня відповідальності за зобов'язаннями (усім своїм майном чи тільки вкладом учасників).

Після того, як фірма вибрана, складається довідка, в яку заносяться наступні дані: найменування та адреса фірми, телефон, телекс; рід діяльності; склад керівників; коротка історія; перелік дочірніх компаній, філій; баланси фірми; останні операції; висновок-оцінка комерційної репутації. Усі ці відомості можна отримати у відповідних джерелах інформації, а саме у товарно-фірмових довідниках, адресних довідниках, що містяться як на паперових носіях, так і в Інтернеті.

У зовнішньоекономічних відносинах партнери виступають, маючи, як правило, різні позиції з основних питань майбутньої угоди, різний досвід та різні правові норми у галузі зовнішньоекономічної діяльності. Тому процес укладання угоди між ними фактично складається з трьох стадій: викладення власної позиції та побажань партнеру; вивчення пропозицій та умов партнера; пошук компромісу та оформлення його в тексті угоди. Кожний з цих етапів представляє собою переговори через процедури листування, використання технічних засобів (телефон, Інтернет, факс), особисті контакти. При цьому, технічні засоби для ведення переговорів застосовуються рідко, зокрема, в тому випадку, коли країни, де перебувають контрагенти, розташовані далеко одна від одної. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності знають один одного і підтримують довгострокові контакти. Якщо ініціатива початку переговорів належить експортеру (продавцю), то він заявляє про бажання укласти договір купівлі-продажу шляхом розсилання ініціативних пропозицій – оферт.

Оферта (лат. offero – пропоную) – письмова або усна пропозиція однієї особи (оферента) іншій особі (акцептанту) укласти з нею угоду. В оферті зазначається термін її дії. Оферта відрізняється від рекламного оголошення або проспекту змістом конкретних пропозицій щодо вартості продукції (послуг), термінів виконання замовлень, порядку розрахунків, інших комерційних відомостей, які на думку оферента мають зацікавити потенційного партнера.

Розрізняють оферту вільну і тверду. Оферта вільна – пропозиція продавця кільком можливим покупцям (акцептантам), яка не встановлює конкретного терміну відповіді й не пов'язує оферента жодними зобов'язаннями. Згода покупця з умовами, викладеними в оферті вільній, не означає укладання угоди. Вона є предметом окремих переговорів. Оферта тверда – конкретна пропозиція продавця на певну партію товару або виконання певного виду робіт лише одному можливому покупцеві із зазначенням терміну, протягом якого продавець пов'язаний своєю пропозицією і не може зробити її іншому акцептанту. Неотримання відповіді в установлені терміни для оферта твердої означає звільнення оферента від запропонованої пропозиції.

Якщо ініціатива початку переговорів належить імпортеру (покупцю), то він заявляє про бажання укласти імпортний контракт шляхом звернення до продавця. Звернення до продавця з проханням надіслати пропозицію називається запитом. Мета запиту – отримання від експортера конкретних пропозицій, з яких обираються найкращі. Для цього запити відправляють не одній, а декільком фірмам різних країн, що конкурують між собою. У запиті вказують точне найменування потрібного товару, його якість, сорт, кількість. Ціна у запиті, як правило, не вказується з метою отримання свободи дій при наступних переговорах. Однак питання ціни надто важливе для імпортера, тому він виражає у запиті побажання стосовно валюти, ціни і базису постачання. У запиті також вказується, скільки часу покупець очікуватиме на оферту. Цей момент є дуже важливим, тому що у випадку неотримання оферти у строк імпортер не очікуватиме на неї, а якщо експортер з певних причин не може надіслати пропозицію до призначеної дати, він попросить відстрочки. В цілому запити менш лаконічні, ніж оферти, і до їх оформлення не висуваються жорсткі вимоги. Імпортери зазвичай запитують пропозицію на меншу кількість товару, ніж належить закупити, для того, щоб при визначені ціни отримати додаткову знижку на збільшений обсяг замовлення.

Покупець (імпортер) може звертатись до продавця не тільки із запитом, а і з замовленням. Замовлення – комерційний документ, в якому покупець зазначає необхідні умови щодо майбутньої угоди. Замовлення направляється постійним продавцям. До замовлення іноді додається специфікація. Комерційний документ, який містить повідомлення майбутнього експортера (продавця) про прийняття умов замовлення є підтвердженням замовлення. Після того, як продавець (експортер) і покупець (імпортер) досягли попередньої домовленості, вони переходять до укладання зовнішньоекономічного контракту.

Укладання зовнішньоекономічного договору (контракту) здійснюється на розсуд сторін з урахуванням міжнародних та національних норм права, що діють на територіях сторін зовнішньоекономічного договору (контракту). Сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту) повинні бути правоздатні (дієздатні) суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, повинні мати відповідний юридичний статус.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) передбачає виконання зобов'язань за договором сторонами цього договору. Продавець зобов'язаний передати покупцю або уповноваженій ним особі товар, право власності на нього і документи, що належать до товару, в пункті і в терміни, обумовлені в договорі. При цьому товар має відповідати умовами договору за кількістю, якістю та описом. Покупець зобов'язаний прийняти товар і сплатити за нього ціну, узгоджену сторонами. Порушення зовнішньоекономічного договору (контракту), допущеного однією стороною, тягне за собою шкоду для іншої сторони – остання позбавляється того, на що вправі була розраховувати на підставі договору. Якщо продавець не виконав або неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором, у розпорядженні покупця є три засоби правового захисту:

- право вимагати виконання договору;

- право вимагати розірвання договору;

- право вимагати відшкодування збитків.

Розірвання договору звільняє обидві сторони від їхніх зобов'язань за договором при збереженні права відшкодування збитків. Сторона, що виконала договір повністю або частково, може вимагати від іншої сторони повернення всього, що було нею поставлено або оплачено за договором. Якщо обидві сторони зобов'язані здійснити повернення отриманого, вони повинні зробити це одночасно. Здійснення сторонами договору свого права на інші засоби правового захисту не позбавляють їх права вимагати відшкодування збитків. Сторони можуть домовитися і про інші засоби забезпечення виконання договору (сплата визначеної суми, неустойки тощо). При цьому вони можуть домовитися про те, що збиток відшкодовується тільки в частині, непокритій неустойкою, або що збиток відшкодовується в повному обсязі незалежно від неустойки.

Міжнародні правові норми щодо порядку укладання договору купівлі-продажу, процесу купівлі-продажу товарів, спільних зобов'язань продавця і покупця і відповідальності сторін містить Конвенція ООН про договір міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) (1980 р., м. Відень). Україна є її учасницею з 1991 р. Мета конвенції – уніфікація норм, що регулюють договори міжнародної купівлі-продажу товарів та враховують різні суспільні економічні та правові системи. Сфера застосування Конвенції – регулювання процесу підписання договору купівлі-продажу та прав й обов'язків продавця і покупця, які знаходяться в різних країнах тощо.

До загальних принципів, на яких ґрунтується Конвенція, належать:

- свобода договору;

- диспозитивність положень Конвенції;

- добросовісність у міжнародній торгівлі;

- презумпція дії звичаю;

- пов'язаність Сторін усталеною практикою їх відносин;

- співробітництво при виконанні зобов'язань;

- застосування критерію "розумності", можливість вимагати при порушенні зобов'язань реального виконання з пріоритетом еквівалентного відшкодування.

Конвенція не торкається:

- чинності самого договору або окремих його частин, а також звичаїв;

- регулювання питань власності на проданий товар;

- регламентації відповідальності продавця за шкоду тощо.

Організація зовнішньоторгових операцій (ЗТО) є складним процесом, який вимагає здійснення ряду заході в як усередині, так і поза підприємством у зовнішньому середовищі.

До заходів усередині підприємства можна віднести такі:

1. Обґрунтовано оцінити обрану мету та напрямок зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) – експорт, імпорт, виставки, науково-технічне співробітництво, лізинг, ліцензування тощо.

2. Якщо це буде експорт, то слід оцінити свої експортні можливості: свій виробничий потенціал, реальні перспективи його розвитку, забезпеченість необхідною сировинною базою, наявний та перспективний рівень кваліфікації працівників, компетентність керівного складу, якість товару, його упакування, транспортування.

3. Проаналізувати, які структурні зміни всередині підприємства необхідно здійснити, щоб бути готовим до зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням усієї її специфіки та складності.

4. Організувати відділ ЗЕД з протокольним підрозділом (або оперативно-комерційну службу), визначити його склад, завдання та цілі.

5. Утворити відділ маркетингу або доручити здійснювати її функції спеціалізованій організації на договірних засадах.

6. У разі експорту скласти та підготувати рекламні матеріали з урахуванням специфіки товарів (буклети, каталоги, листівки, прейскуранти тощо).

7. Встановити контакт з Торгово-промисловою палатою.

8. Вивчити внутрішнє законодавство, яке стосується ЗЕД.

9. Ознайомитись з підзаконними розпорядженнями, інструкціями та вказівками вищестоящих органів, які стосуються ЗЕД.

10. Пройти реєстрацію, отримати реєстраційний номер.

11. Відкрити рахунок (рахунки) у банку.

12. Перевірити патентну чистоту товару.

13. Якщо товар, призначений до експорту, не відповідає технічному рівню фігуруючих аналогічних товарів на зовнішньому ринку та його якість нижча від вимог кінцевих споживачів, розробити заходи, які забезпечать конкурентоспроможність

товару.

14. Визначити, чи може підприємство забезпечити виробництво товару в обсягах, які потрібні для оволодіння запланованою часткою ринку, для забезпечення рентабельності збуту.

15. Утворити на підприємстві банк даних по товару, партнерах, конкурентах.

16. Знайти кваліфікованого консультанта або посередника (при необхідності).

17. Провести активну роботу на виставках.

18. Розпочати роботу з інформування, особливо з представництвами іноземних фірм в Україні.

Заходи з реалізації ЗТО у зовнішньому середовищі здійснюються підприємством у декілька послідовних етапів та стадій, на яких вирішуються певні завдання, та виконуються відповідні формальності, пов'язані з оформленням, пересиланням та обробленням документації, необхідної для забезпечення успішного виконання угоди.

 

13.2 Сутність, особливості та види зовнішньоекономічних контрактів

Узагальнене поняття зовнішньоекономічного договору (контракту) дано в ч. 6 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) – матеріально оформлена угода двох чи більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Верховна Рада України в 1999 р. прийняла Закон України «Про внесення змін до ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Нині вимоги до контракту формулюються так: «Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи Законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності».

Наказом Міністерства економіки та з питань економічної інтеграції України № 201 від 06.09.2001 року затверджено Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Форма зовнішньоекономічного договору визначається місцем його укладення. Якщо дотримані вимоги законодавства України, то укладена за кордоном угода не може були визнана недійсною внаслідок недотримання форми.

Права та обов'язки сторін контракту визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не домовляться про інше. Місце укладення угоди визначається згідно з законами України.

Також у п. 6 Положення зазначається: "Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, вибраної сторонами при укладенні договору (контракту) або у результаті подальшого узгодження. Якщо домовленість між сторонами угоди щодо цього відсутня – застосовується право країни, де заснована, має місце проживання або основне місце діяльності Сторона, яка відповідно до змісту контракту може виступати:

- продавцем у договорі купівлі-продажу;

- наймодавцем у договорі майнового наймання;

- ліцензіаром у ліцензійному договорі;

- охоронцем у договорі зберігання;

- комітентом (консигнантом) у договорі комісії (консигнації);

- довірителем у договорі доручення;

- перевізником у договорі перевезення;

- експедитором у договорі транспортно-експедиційного

- обслуговування;

- кредитором у договорі кредитування;

- дарувальником у договорі дарування;

- поручителем у договорі поруки;

- заставником у договорі застави.

До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.

13.3 Структура та зміст зовнішньоекономічного договору(контракту)

 

Основною правовою формою, що опосередковує відносини між продавцем (експортером) і покупцем (імпортером), є зовнішньоекономічний договір (контракт).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) – матеріально оформлена угода між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності та його іноземним контрагентом, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Ознаками зовнішньоекономічного договору (контракту) є різновид господарського договору та місцезнаходження контрагентів в різних країнах.

Сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту) є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності відповідної країни та їх іноземні контрагенти, які знаходяться в різних країнах.

Предметом регулювання зовнішньоекономічного договору (контракту) є:

– зобов'язання продавця передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар (роботи, послуги);

– зобов'язання покупця прийняти замовлений товар (роботи, послуги) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається у письмовій формі. У зв'язку з тим, що в зовнішньоекономічній сфері продавець і покупець товару знаходяться в різних державах, де сформовані і діють притаманні лише цим країнам суспільні, економічні та правові системи, які часто бувають діаметрально протилежними, процес передачі товару від продавця до покупця потребує застосування уніфікованих норм і правил щодо змісту зовнішньоекономічного договору (контракту).

В Україні структура зовнішньоекономічного договору (контракту) визначена Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (2001 p.).

Умови зовнішньоекономічного договору (контракту) поділяються на обов'язкові та додаткові.

Обов'язковими (condition) умови зовнішньоекономічного договору (контракту) називаються тому, що якщо одна із сторін не виконує їх, то інша сторона має право розірвати контракт і вимагати відшкодування збитків.

Додаткові (warranty) умови зовнішньоекономічного договору (контракту) передбачають, що при порушенні їх однією із сторін інша не має права розірвати угоду, проте може вимагати виконання контрактних зобов'язань і застосувати штрафні санкції, якщо це передбачено контрактом.

Обов'язкові складові елементи зовнішньоекономічного контракту:

1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.

2. Преамбула договору. Зазначається повне офіційне найменування сторін-учасників договору із зазначенням країни; скорочене визначення сторін як контрагентів ("Продавець", "Покупець"; "Замовник", "Постачальник" тощо); особа, від імені якої укладається договір, та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (установчі документи, положення тощо).

3. Предмет договору. Вказується, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому. При цьому зазначається точне найменування, марка, сорт продукції або кінцевий результат роботи, що виконується. Якщо товар (робота, послуга) потребує детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) велика, все фіксується у додатку (специфікації), який є невід'ємною частиною договору, про що робиться відмітка в тексті договору.

4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг). Визначається, залежно від номенклатури, одиниця виміру товару, прийнята для товарів такого виду; його загальна кількість та якісні характеристики. У тексті договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) визначаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їх виконання.

4.1 Визначення одиниці вимірювання кількості товару в зовнішньоекономічному договорі (контракті) здійснюється у відповідності до Митного тарифу України, яким встановлено основну та додаткові одиниці вимірювання (основна одиниця – кілограм; додаткові одиниці – метричні тони (вантажопідйомність); грам; квадратний метр; кубічний метр; кюрі; літр; метр; пара (2 шт.); штука тощо).

Визначення кількості товару в договорі є обов'язковим і має свої особливості, які полягають в наступному:

– кількість товару встановлюється твердо фіксованою цифрою, у встановлених межах, шляхом вказівки на порядок її визначення (наприклад, згідно з графіком відвантаження);

– у випадках великої кількості масових товарів, кількість яких вимірюється ваговими одиницями, складно витримати вагу фактично поставленого товару з точністю до десятків, а інколи і сотень тон. Наприклад, при поставці руди, її фактична вага може відрізнятися від зафіксованої у договорі в результаті зміни вологості. В таких випадках вказуються допустимі відхилення у відсотках від номінальної ваги.

По ряду товарів абсолютно точне дотримання кількості не представляється можливим не тільки за умов навантаження-розвантаження та перевезення, але і з ряду інших причин, у тому числі з-за кон'юнктури ринку. В цих випадках в договорі застосовується поняття "опціон по кількості", яке допускає відступ від кількості, обумовленої в контракті. Для визначення межі допустимого відхилення звертаються до практики, що склалася у відносинах між сторонами, або до звичаїв у відповідній сфері торгівлі:

– договір може містити вказівку на те, хто (продавець чи покупець) має право скористатися можливістю відступу від зазначеної у ньому кількості;

– залежно від того, чи входить тара та упаковка до складу товару, що поставляється, розрізняють масу брутто (масу товару разом з внутрішньою та зовнішньою упаковками) та масу нетто (масу товару без упаковки). У випадках, коли маса тари становить не більше 1-2% від маси товару, і коли ціна тари незначна, сторони нехтують масою тари. В цьому випадку у контракті робиться застереження «маса брутто за нетто».

4.2 Визначення якості товару за договором є обов'язковим і означає встановлення придатності товару для використання його за призначенням.

Відомі такі способи визначення якості товару:

- за стандартом;

- за технічними умовами;

- за специфікацією;

- за зразком;

- за описом;

- за попереднім оглядом;

- за вмістом окремих речовин у товарі;

- за виходом готової продукції;

- за натурною вагою;

- за способом «тель-кель» (такий, який є) та інші.

За відсутності у договорі умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцю товар, придатний для цілей, для яких товар такого ж опису звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору був повідомлений покупцем про конкретні цілі придбання товару, він зобов'язаний передати товар, придатний для використання у відповідності з цими цілями.

Якщо до товару законом передбачені обов'язкові вимоги щодо його якості, то на продавця покладається обов'язок дотримувати цих вимог.

До моменту відвантаження товару продавець зобов'язаний здійснити перевірку якості товару, відповідності товару вимогам контракту. Результати такої перевірки продавець має оформити передбаченим контрактом документом (сертифікатом якості, сертифікатом відповідності). Передача покупцеві такого документу покладається на продавця.

Гарантія якості являє собою поруку продавця, що переданий товар відповідає вимогам договору та має властивості, які відповідають призначенню товару. Продавець гарантує, що ці властивості зберігатимуться протягом гарантійного строку при дотриманні покупцем встановлених правил експлуатації, використання і зберігання.

5. Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг). Зазначається вид транспорту та базисні умови поставки, які визначають обов'язки контрагентів щодо поставки товару, а також конкретний строк поставки товару або окремих партій. У випадку укладення договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) визначаються умови та строки виконання робіт (послуг).

Поставка товару з однієї країни в іншу пов'язана з витратами, ризиком і здійсненням ряду технічних та адміністративних функцій. Ці питання торгові партнери погоджують в зовнішньоекономічному договорі (контракті) шляхом застосування "базисних умов" за Інкотермс. Під базисними умовами розуміється встановлення в договорі обов'язків партнерів, які зводять до мінімуму непорозуміння та спори по відношенню до таких трьох аспектів угоди:

– хто, від якого і до якого пункту доставки здійснює поставку товару та несе витрати, відповідає за можливі ризики;

– в який момент поставки ризик втрати товару переходить від продавця до покупця;

– хто здійснює митне оформлення (митну чистку) товару.

Таким чином, базисні умови визначають обсяг послуг по поставці товару та вартість транспортних і митних витрат, які враховуються у ціні товару. Зупиняючись на тій чи іншій умові поставки, необхідно визначити співвідношення між витратами на підготовку товару до транспортування, навантаження митну частку, перевезення, оплата транспорту тощо та використати ці розрахунки при визначені ціни товару.

Для того, щоб ефективно здійснити зовнішньоекономічну операцію, необхідно відпрацювати динаміку руху всіх складових договору з урахуванням ризиків і невизначеностей. Найбільш розповсюджена помилка, яка зустрічається на цьому етапі, – неточність в розподілі переходу ризиків при транспортуванні товару. Наприклад, постачальник, експортуючи товар за умовою поставки БАР-кордон, передає товар не в погодженому пункті на кордоні, а в кінцевому пункті прибуття вантажу. В результаті, передаючи вантаж партнеру і не маючи на нього вже ніяких прав, постачальник несе відповідальність за зберігання вантажу протягом усього періоду його транспортування до кінцевого пункту.

Часто виникає ризик від того, що неможливо здійснити зовнішньоекономічну операцію за визначеним видом поставки, що пов'язане з наступними причинами:

- неможливістю проведення необхідних етапів здійснення зовнішньоекономічної операції, визначених вибраними умовами поставки. Наприклад, недостатнє знання законодавства та митних процедур створює неможливі умови проведення експортної операції на умовах DDP;

- наявність ризику збільшення собівартості товару в залежності від вибраного коду поставки.

Ступінь виникнення ризиків, пов'язаних з умовами поставки, досить висока, і може призвести до великих збитків.

У даному розділі договору (контракту) слід також відображати терміни і дату поставки товару. Термін поставки означає тимчасовий період або календарну дату, протягом якої або до якої товар повинен бути поставлений продавцем в обумовлений договором географічний пункт тощо.

6. Ціна та загальна вартість договору (контракту). Визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (наданих послуг), валюта контракту. Якщо згідно з договором (контрактом) поставляються товари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а окремим пунктом договору (контракту) зазначається його загальна вартість. У цьому випадку цінові показники зазначаються в додатках (специфікаціях), на які робиться посилання в тексті договору (контракту).

При розрахунках ціни договору (контракту) за формулою зазначають орієнтовну вартість договору (контракту) на дату його укладення. У договорі (контракті) про переробку давальницької сировини також зазначається її заставна вартість, ціна та загальна вартість готової продукції, загальна вартість переробки. У бартерному договорі (контракті) зазначається загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що імпортуються, з обов'язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній до першої групи Класифікатора іноземних валют.

Ціна одиниці виміру товару встановлюється суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України на договірних засадах. Виняткові випадки щодо встановлення контрактних цін регулювалися Указом Президента України "Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" (1996 р.), який на сьогоднішній день втратив чинність. У випадках, визначених цим Указом, контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України відповідно до індикативних цін. Індикативні ціни – ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків.

Індикативні ціни запроваджуються на товари щодо експорту яких:

- застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами;

- встановлено режим квотування, ліцензування;

- встановлено спеціальні режими;

- експорт товарів здійснюється в режимі державної монополії.

Крім того, індикативні ціни можуть запроваджуватися у випадках, коли забезпечується виконання міжнародних зобов'язань України.

Рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари приймає та перелік цих товарів затверджує Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України. Індикативні ціни є обов'язковими до використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності всіх форм власності при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних договорів.

Валютою контракту може бути будь-яка іноземна валюта, віднесена до першої групи Класифікатора іноземних валют. Згідно Класифікатора іноземних валют, затвердженого Державною митною службою України, всі іноземні валюти поділяються на 3 групи:

1 група – вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу;

2 група – вільно конвертовані валюти, які не використовуються широко для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу;

3 група – неконвертовані валюти.

7. Умови платежів. Визначається валюта платежу, спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) зазначаються: умови банківського переказу до (авансового платежу) або після відвантаження товару або умови документарного акредитива, або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії: на вимогу, умовна); умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов договору (контракту) без зміни гарантій.

Слід розрізняти валюту ціни та валюту платежу.

Валютою ціни є грошова одиниця, у якій виражається ціна товару. При виборі валюти ціни до уваги беруться міжнародні звичаї (наприклад, ціна на метали та вугілля виражається у фунтах стерлінгів, на нафтопродукти – у доларах США).

Валюта платежу – це валюта, у якій відбувається фактична оплата товару або погашення міжнародного кредиту. Зі зміною курсу валюти змінюється реальна вартість платежу.

8. Умови здавання-приймання товару (робіт, послуг). Визначаються строки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів. Здавання-приймання товару проводиться за кількістю згідно з товаросупровідними документами (накладна, пакувальний лист, відвантажу вальна специфікація тощо), за якістю – згідно з документами, що засвідчують якість товару (сертифікат якості, сертифікат відповідності).

Під час здавання-приймання товару відбувається його передача покупцю та перевірка відповідності показників кількості та якості товару, вказаного в документах та в натурі.

9. Упаковка та маркування. Містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на неї маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і транспортування та інше), а за необхідності також умови її повернення.

Товар не відповідає договору, якщо він не тарований або не упакований звичайним способом або способом, який є неналежним для збереження та захисту відповідного товару. Упакувати товар відповідно до умов транспортування є обов'язком продавця, але тільки тією мірою, якою йому до укладення договору купівлі-продажу були відомі обставини, пов'язані з транспортуванням.

Маркування товару – умовне позначення, яке наноситься на упаковку вантажного місця та включає необхідні відомості для належного перевезення та здавання вантажу одержувачу. Маркування – це засіб, за допомогою якого відбувається ідентифікація товару. В договорі необхідно обумовлювати: текст маркування, якою мовою і де воно має бути нанесене. Якщо покупець не вимагає нанесення спеціального маркування, то воно має здійснюватися згідно з загальноприйнятими міжнародними нормами, а саме:

- давати товаросупровідну інформацію (назва одержувача вантажу, пункту і країни призначення вантажу; номер контракту; маса брутто і нетто; розміри вантажного місця, його номер; назва відправника; назва країни походження товару);

- давати вказівки транспортним організаціям щодо поводження з вантажем;

- попереджати про небезпеку, яку може спричинити товар (вантаж) у випадку неналежного поводження з ним.

Знаки відповідності та екологічного маркування є найбільш важливими знаками маркування. Вони призначені для інформування про те, що товар пройшов сертифікацію, в результаті якої гарантується його якість та безпека. Таку гарантію дають незалежні компетентні організації, які володіють власними засобами контролю відповідності стандартам товару або послуги. Після проведення необхідних випробувань незалежна компетентна організація видає на товар або послугу сертифікат відповідності.

 

Типові написи на упаковці товару при міжнародних перевезеннях наведені в табл. 13.1.

 

Таблиця 13.1 – Типові написи на упаковці товару при міжнародних перевезеннях

українська мова російська мова англійська мова італійська мова німецька мова
обережно! осторожно! handle with care! a t ten z і one! vorsicht!
скло стекло glass vetro glas
не застосовувати крюків не употреблять крюков use no hooks non(solle-vare con) ganci keine haken gebrauchen
верх верх top sopra oben
ламкий зміст ломкое содержание fregile fragile zerbrechlich
тримати свіжо держать свежо keep in cool place conservare al fresco kuhlauf-bewahren
тримати сухо держать сухо keep dry conservare al'asciutto trocken aufbewah-ren
тут відкривати здесь открывать open here aprire gui hieroffhen
тут піднімати здесь поднимать lift here sollevare gui hier anheben
пересувати на валиках передвигать на валиках use rollers transportare su rolli auf rolien transportireren

 

10. Форс-мажорні обставини містять відомості про те, за яких випадків умови договору (контракту) можуть бути не виконані сторонами (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго, втручання з боку влади та інші). При цьому сторони звільняються від виконання зобов'язань на строк дії цих обставин або можуть відмовитися від виконання договору (контракту) частково або в цілому без додаткової фінансової відповідальності. Строк дії форс-мажорних обставин підтверджується торгово-промисловою палатою відповідної країни.

Для позначення обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання зовнішньоекономічного договору (контракту), використовується декілька суміжних за змістом понять – "непереборна сила", "форс-мажор", "обставини, що ускладнюють виконання зовнішньоекономічного договору (контракту)".

Непереборна сила – надзвичайні і невідворотні обставини, які мають прояв у вигляді стихійного лиха, що не залежить від волі людей: війна, блокада, пожежа, аварія, паводок, замерзання моря, закриття морських проток між портами відправлення та призначення вантажу тощо. Непереборна сила є обставиною, що звільняє від відповідальності як у договірних, так і у позадоговірних зобов'язаннях.

Форс-мажорні обставини – надзвичайні та невідворотні події, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця, які призводять до порушення умов укладених контрактів. До них віднесені обмеження, прийняті державою або відповідним державним органом: заборона експорту (імпорту), валютні обмеження або обмеження прав власності на сировину чи готову продукцію. Причиною форс-мажорних обставин є цілеспрямовані дії конкретних осіб. Форс-мажорні обставини звільняють лише від договірної відповідальності.

Обставини, що ускладнюють виконання зовнішньоекономічного договору (контракту) – події, які суттєво змінюють рівновагу договірних зобов'язань в силу збільшення вартості виконання або зменшення цінності отримуваного стороною виконання договору (контракту) або зменшення очікуваного доходу (прибутку).

До умов виникнення обставин, що ускладнюють виконання договору, належать:

- події, що виникають або стають відомі потерпілій стороні після укладення договору;

- події, що не могли бути враховані потерпілою стороною при укладенні договору;

- події, що перебувають поза контролем потерпілої сторони;

- ризик виникнення цих подій не був прийнятий на себе потерпілою стороною.

Головною кваліфікуючою ознакою ускладнень виконання зовнішньоекономічного договору (контракту) є суттєва зміна рівноваги договору: обставини змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. У випадку зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором.

11. Санкції та рекламації. їх використання встановлює порядок пред'явлення рекламацій, застосування штрафних санкцій та відшкодування збитків у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов'язань

Рекламація – заява, що містить претензію з приводу неякісного товару або неналежного виконання однією із сторін договору (контракту) взятих на себе зобов'язань.

Рекламація містить вимоги про усунення недоліків, зниження ціни, покриття збитків, повернення товару або його обмін на якісний та ін. Підставою для пред'явлення продавцеві рекламації є комерційний акт, який складається покупцем у разі виявлення при прийманні поставленого товару невідповідності за кількістю або якістю. Порядок подачі та розгляду рекламації встановлюють під час укладення договору. При цьому мають бути чітко визначені строки, протягом яких рекламації можуть бути заявлені, права та обов'язки сторін договору при цьому, способи врегулювання рекламацій.

Штрафні санкції – заходи примусового впливу, які охоплюють заборону або обмеження діяльності, штрафні стягнення, вилучення матеріальних і грошових ресурсів.

За видами санкцій розрізняють штрафи, пені, неустойки.

Штраф – форма економічного впливу на порушника за порушення вимог щодо якості виконаних робіт, наданих послуг чи поставлених матеріальних цінностей. Визначається у фіксованій сумі або у відсотках до суми порушення, у відсотках від вартості непоставленого товару (робіт, послуг) або суми неоплачених коштів. Також визначаються строки виплати штрафів – від якого терміну вони встановлюються та протягом якого часу діють.

Пеня – вид майнової санкції, грошове стягнення за невиконання у визначений термін зобов'язань із платежів.

Неустойка – один з видів санкцій, що застосовується за невиконання зобов'язань у встановлені терміни. Визначається переважно у відсотках до суми порушення.

Штрафні санкції не повинні суперечити імперативним нормам права, які підлягають застосуванню до договору, інакше їх неможливо буде реалізувати в судовому порядку.

Збитки – шкода та упущена вигода, які понесені іншою стороною внаслідок порушення умов договору. Межа збитків не може перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила, передбачала або повинна була передбачати на момент укладання договору, враховуючи обставини, про які вона знала або повинна була знати.

12. Врегулювання спорів у судовому порядку. У судовому порядку виявляють умови вирішення спорів щодо тлумачення, невиконання або неналежного виконання договору (контракту).

Домовленість сторін про порядок вирішення спорів повинна бути відображена у вигляді арбітражного застереження в самому договорі або у вигляді окремої угоди.

У світі визнаним є фундаментальний принцип, згідно з яким арбітражне рішення, винесене у зовнішньоторговельному спорі, вважається остаточним і не підлягає оскарженню у будь-якій судовій інстанції.

До додаткових умов зовнішньоекономічного договору (контракту) належать:

- страхування;

- гарантії якості;

- умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників;

- визначення норм навантаження (розвантаження);

- умови передачі технічної документації на товар;

- збереження торгових марок;

- порядок сплати податків, митних зборів;

- різного роду захисні застереження;

- з якого моменту договір (контракт) починає діяти;

- кількість підписаних примірників договору (контракту);

- можливість та порядок внесення змін до договору (контракту) тощо.

13. Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

14. Підписи сторін, печатки.

 

13.2 Базисні умови поставки товарів

 

Світова торгівля відчувала сильні труднощі без єдиного тлумачення поняття «поставки товарів базисних умов» і що випливають із них зобов'язань договірних сторін, без налагодженої системи досить точних застережень (термінів та їх тлумачень) щодо правий і обов'язків учасників торгових угод. Цим насамперед і пояснюється прийняття у 1936 року Міжнародній торговій палатою першого зводу правил інтерпретації комерційних термінів, відомий як «Інкотермс – 1936». Доповнення, які вносилися до нього 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 і 2000 роках, сприяли досягненню більшої налагодженості відносин експортерів і імпортерів у зв'язку з вантаженням, переміщенням, розвантаженням і страхуванням товарів у широкому діапазоні відповідальності, послідовно переходить від продавця до покупця.

Міжнародна торгова палата 16 вересня 2010 року оголосила про випуск нової редакції Правил по використанню національних і міжнародних торгових термінів. Правила Інкотермс 2010 відображають сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі, що склалися з моменту випуску останньої редакції Правил в 2000 році. Міжнародними торговими термінами є стандартні умови договору міжнародної купівлі-продажу, але використовуються вони сьогодні як базис ціни і у внутрішній торгівлі, і вступили в силу з 1 січня 2011 року.

Загальна кількість термінів скорочена з 13 до 11. Також в Правилах з'явилося 2 нових терміна: DAT (Постачання на терміналі) и DAP (Постачання в пункті) замінили правила DAF, DES, DEQ, DDU в Інкотермс 2000 (Incoterms 2000). Нова версія містить невелику інструкцію до кожного терміну, щоб допомогти користувачам Правіл Інкотермс 2010 вибрати потрібний термін (таблиця 13.2).

 

Таблиця 13.2 – Тлумачення термінів Інкотермс 2010 та інструкція до використання у порівнянні з Інкотермс 2000

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных