Обережно – гаряче!!!

Детектив Ниточка уважно придивлявся до змін, які за недовгий час відбулись у дворі. Зміни, необхідно додати, були пов’язані з діяльністю детектива Мартв’яка. Детективне агентство «Чорновидець», що конкурувало з «Рожевими Окулярами», несподівано почало не поміщатись у підвалі (де досі було його місце). Це зовсім не означає, що Мартв’як взяв когось на роботу, зовсім ні. Просто з кожним тижнем Мартв’як почувався дедалі впевненіше.

Першою ознакою було те, що біля воріт будинку з’явився рекламний стенд чорного кольору з написом: «Детектив Мартв’як тобі допоможе. Інші тебе тільки розсмішать».

Другою – стрілки на тротуарі, які всіх спрямовували під двері «Чорновидця».

Третьою – видалення зі списку мешканців інформації про агентство «Рожеві Окуляри» (звичайно, детектив Ниточка не був упевнений на сто відсотків, що це вчинок Мартв’яка, але кому іншому було б це на користь?).

Але й це ще не все. Сонце, яке від неділі почало все дужче припікати, виманило Мартв’яка з його темної комірки – дедалі частіше можна було його побачити на дерев’яній лавочці, що стояла під тополею. Сидів він там з пляшкою пива у руці, гріючи на сонці велике пузо та похмуро дивлячись на дітей, які гралися неподалік.

Одного разу, що дуже здивувало двірника Юхима Тимофійовича, Мартв’як заявив, що не може більше дивитися на облуплені гойдалки, драбинки та каруселі й що він вирішив їх пофарбувати. Юхим Тимофійович, звісно ж, погодився. Чому б це він мав не погодитися? Яким же великим було його здивування, коли наступного дня побачив, що і гойдалки, і драбинки, і каруселі були перефарбовані – але в чорний колір!

– У мене не було іншої фарби, – пояснив Мартв’як. –А крім того, це гарний колір, – і він одягнув сонцезахисні окуляри і пішов до лавочки.

Так лавочка перетворилася на другий офіс детекти ва Мартв'яка. Їв на лавочці, пив на лавочці, дрімав на лавочці, на лавочці приймав замовників. Мабуть, узагалі не покидав би лавочки, але часом був змушений це зробити, хоча б тому, щоб піти... зрозуміло куди, правда? Або ж для того, щоб облитися холодною водою. Повертався потім мокрий і неохайний, а діти, коли його бачили, розбігалися хто куди.

Колись детектив Мартв’як придумав таке: щоб не гаяти часу та не спускатись у підвал, можна приймати душ прямо у дворі – звичайно, в одязі, все ж таки люди довкола. Притягнув звідкись величезну металеву бочку, припаяв до неї кран і металеві ніжки (настільки довгі, щоб міг спокійно зайти під бочку), все пофарбував (зрозуміло, у який колір? Саме так, у чорний!), а потім наповнив бочку водою і з гордістю подивився на свою роботу. Вже давно так багато не працював, тому сьогодні витягнувся з полегшенням на лавочці, заплющив очі і заснув на сонці, наче немовля.

– Хто вам дозволив це поставити у дворі?! – розбудив його через деякий час Юхим Тимофійович.

– Я сам собі дозволив, – буркнув ще сонний Мартв’як.

– А якщо ця бочка на когось перевернеться?! – детектив Ниточка підійшов до дядька Юхима. – Досить, щоб одна з лапок не витримала, і трапиться лихо!

Мартв’як похмуро глянув на детектива Ниточку.

– Займіться краще своїми справами! У вас теж ноги, як ниточки, а якось не перекидаєтесь!

Детектив Ниточка був приголомшений. Ще не встиг нічого сказати, а Мартв’як уже підвівся, потягнувся і, не звертаючи уваги ні на Юхима Тимофійовича, ні на детектива Ниточку, підійшов до бочки, відкрив кран і...

– А–а–а–а! – почулось його верещання. – Гаряча!!! Окріп!

Юхим Тимофійович і детектив Ниточка переглянулись і засміялися. Мартв’як бігав по двору, махав руками та верещав.

– Гадаєш, це смішно?! – розлючено крикнув, зупиняючись перед детективом Ниточкою.

– Так, – запевнив його детектив Ниточка.

– За обливання окропом можна потрапити за ґрати, – прошипів Мартв’як. – І потрапиш туди, я вже постараюсь!

Детектив Ниточка співчутливо подивився на Мартв’яка.

– Ми не переходили на «ти», це по–перше, – спокійно сказав він. – А по–друге, це не я вас облив, ви самі це зробили!

– Але хтось мусив налити цього окропу?! – розлютився ще дужче Мартв’як.

– Звичайно, це також зробили ви, – детектив Ниточка знизав плечима.

Мартв’як аж замовк від досади! Він звик, що сам бреше людям в очі, але щоб навпаки! А тут – будь ласка...

– Я не ідіот! – крикнув. – Наливав холодну воду, а не гарячу! Хтось мусив її вилити, а потім наповнити бочку окропом!

– Ніхто її не виливав, – відповів детектив Ниточка. –Це та ж вода.

Тут і Юхим Тимофійович подивився на детектива Ниточку з подивом.

– Але хтось її, мабуть, підігрів? – невпевнено запитав двірник. – Може, розклав вогонь або... сам не знаю...

– Це правда, хтось її підігрів, – детектив Ниточка кивнув головою. – Мартв’як. Але йому не потрібен вогонь. Вистачило цього! – і показав на банку з–під чорної фарби, у якій так і залишився засохлий пензлик.

Юхим Тимофійович і Мартв’як подивились на детектива Ниточку, як на божевільного. Але потроху таки починали щось розуміти...

Чи ти вже знаєш, яким чином вода, налита у бочку, стала гарячою?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: