Класифікація регіонів за різними ознаками

В залежності від способів типізації регіонів розрізняють класифікації:

- прості, якщо виділяється єдина ознака і за нею здійснюється класифікація.

- складні.

Класифікація регіонів:

1. за географічним положення:

1) приморські (АР Крим, Запорізька, Донецька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області та м. Севастополь);

2) гірничо-прикордонні (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька);

3) рівнинні (Вінницька, Волинська, Житомирська, Луганська, Львівська, Ровенська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька області);

4) придніпровські (Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська, Чернігівська області та м. Київ).

2. За історичним характером територіального господарства:

1) з давнім досвідом господарювання (Волинська, Закарпатська області);

2) старопромислові – Дніпропетровська, Донецька області;

3) буферні аграрно-промислові – Вінницька, Житомирська області

4) столичні – м. Київ, Київська, Харківська області;

5) інфраструктурно-рекреаційні – АР Крим, Одеська область.

3. У залежності від природно-економічного середовища:

1) особливо сприятливі регіони (Донецька, Луганська області);

2) сприятливі регіони (Вінницька, Тернопільська, Харківська, Одеська, Херсонська області);

3) задовільні регіони (Волинська, Київська, Сумська області);

4) малозадовільні регіони (Житомирська, Закарпатська, Рівненська й Чернівецька області).

4. У залежності від проблемності розвитку регіонів

1) Динамічні — регіони з прогресивним станом економіки, високим рівнем життя населення, стабільною культурно-політичною та екологічною ситуацією.

2) Проблемні: – регіони, розвиток яких суттєво відстає від середнього у державі рівня. Вони поділяються на:

— слаборозвинуті,

- депресивні. Критеріями репресивності регіону є: спад виробництва, низький дохід на душу населення, високе безробіття. Темпи цих показників повинні бути вищими за середні в країні.

Два - три найгірших регіони за цими показниками можна назвати законами національного лиха. В Японії, Німеччині, Китаї використовується політика вирівнювання регіонального розвитку. Для цього депресивні регіони отримують додаткове фінансування з бюджету, розробляються державні програми по переселенню працездатного населення до цих регіонів і відродження виробництва.

- стагнуючі регіони, характеризуються низькими або нульовими типами розвитку.

3) Піонерні – регіони нового освоєння.

4) Програмні, на які розповсюджуються цільові програми соціально-економічного розвитку країни.

У деяких регіонах виділяють окремі території особливих організаційно-правових режимів:

- території особливої функціональної або проблемної орієнтації (це закриті адміністративно-територіальні утворення або регіони, проживання мало чисельних народів або природні території і об’єкти, що особливо охороняються).

- території з особливими режимами господарювання: технопарки або вільні економічні зони.

- території з особливими організаційно-правовими режимами, які встановлюються через необхідність попередження, виникнення та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (зони стихійного лиха або радіаційного забруднення).

5. В залежності від рівня індустріального розвитку регіону: індустріальні, сільськогосподарські, змішані.

6. за співвідношенням попиту та пропозиції робочої сили: праце надлишкові, праце дефіцитні, рівноважні.

7. За територіальною ознакою.

Функції регіонів

1) інституціональна;

2) економічна;

3) соціальна;

4) екологічна;

5) етнопсихологічна.

Інституціональна функція: регіони, з одного боку, мають економічну самостійність, а, з іншого – представляють політико-економічну єдність країни, де гарантуються конституційні права населення.

Економічна функція – спрямування діяльності регіонів на забезпечення економічного зростання країни

Соціальна функція – гарантування прав і можливостей соціального розвитку населення.

Екологічна функція – забезпечення повноцінного середовища життєдіяльності населення.

Етнопсихологічна функція – сприяння реалізації етнокультурних потреб населення.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: