ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ ІІІ Інноваційні технології викладання дисциплін прикладної культурологіїТема 8. Технологічний підхід як фактор оптимізації навчального процесу 1. Поняття про педагогічну діяльність. 2. Структура педагогічної діяльності. 3. Критерії оцінки педагогічної діяльності. 4. Критерії оцінки навчальних та виховних проектів. Перелік рекомендованої літератури: 2,4,7,8,12,15,19,23. Тема 9. Ігрова технологія навчання 1. Семінарське заняття к форма організації навчання. 2. Практичні заняття: мета та методичні особливості. 3. Лабораторні заняття: види та методика підготовки та проведення. Перелік рекомендованої літератури: 9,11,12,15,17,21,22. Тема 10. Технологія формування творчої особистості 1. Поняття про технологію формування творчої особистості. 2. Система засобів. 3. Управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів (студентів) в процесі вивчення культурологічних дисциплін. Перелік рекомендованої літератури: 2,7,9,10,13,15,16,22.
ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ
ПИТАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ
КОМПЛЕКСНІ КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ
Завдання для самостійної роботи з курсу «Методика викладання прикладної культурології» Термінологічний словник Академічна година – мінімальна облікова одиниця навчального часу, тривалість якої становить, як правило, 45 хвилин. Бібліографічний опис (грец. biblion – книга і grapho - пишу) – сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову чи групу документів, що наведені за певними правилами і достатні для загальної характеристики та ідентифікації видання. Дидактика (грец. didaktikos - повчальний) – складова педагогіки, яка розкриває закономірності засвоєння знань,умінь і навичок та формування переконань, визначає обсяг і структуру змісту освіти, удосконалює методи та організаційні форми навчання, його виховний вплив на учнів. Дискусія (лат. discussion, від discutio – розглядаю, досліджую) – інтерактивний метод навчання, який полягає в широкому публічному обговоренні спірного питання. Заліковий кредит – одиниця виміру навчального навантаження, необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку модулів. Засоби наочності – усі види спеціально створених з навчальною метою зображень предметів і явищ, що відтворюють їх у натуральному або умовно-схематичному вигляді. Змістовий модуль – (лат. modulus - міра) – розділ (частина) навчальної дисципліни, що містить набір логічно пов’язаних між собою тем навчальної дисципліни, теоретичних положень, висвітлених під час лекцій, передбачає отримання навичок на практичних (семінарських, лабораторних) заняттях, виконання тестових, самостійних та індивідуальних завдань студентами. Інтерактивні (лат. inter… - між і aktivus – діяльний, енергійний) методи навчання – методи навчання, що передбачають активну співпрацю студентів у процесі розв’язання пізнавальних і практичних проблем. Консультація (лат. consultation – звертання за порадою) надання викладачем порад студентам з питань навчальної та наукової роботи. Контрольна робота – виконане студентом письмове завдання з питань. Передбачених навчальною програмою дисципліни. Кредит (лат. creditum - позика) – одиниця виміру та обліку навчального часу студента, що становить 54 академічні години. Кредит ECTS (лат. creditum - позика) – одиниця виміру та обліку навчального часу студента в Європейській кредитно-трансферній системі, що становить 36 академічних годин. Кредитно-модульна система організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів). Курсова робота – науково-дослідна робота студента, виконана з визначеної навчальним планом дисципліни на певному курсі. Лекція (лат. lectio - читання) – навчальне заняття, яке полягає в усному викладі лектором теми, що вивчається. Методика (грец. methodike, від metodos – спосіб пізнання) – складова педагогіки, яка вивчає і визначає правила і методи викладання навчального предмета. Методика викладання соціально-гуманітарних дисциплін – наука про цілі, зміст, методи, засоби і форми викладання соціально-гуманітарних дисциплін. Метод навчання – спосіб діяльності викладача і студентів, за допомогою якого досягається оволодіння знаннями, уміннями і навичками, формується світогляд студентів, розвиваються їхні здібності. Методологічні засади методики викладання соціально-гуманітарних дисциплін – вимоги, які ставить до методики викладання філософія як методологія наукового пізнання. Модуль (лат. modulus - міра) – задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), яку реалізують за допомогою відповідних форм навчального процесу. Модульний контроль – перевірка й оцінювання знань студентів з окремого змістового модуля, що виявляється як сума балів за модуль. Мозковий штурм – інтерактивний метод навчання, який полягає у розв’язанні конкретної проблеми через вільне висловлювання учасниками ідей та пропозицій щодо розв’язку. Навчальна програма дисципліни – методичний документ, що визначає зміст, структуру, тематику, послідовність викладення матеріалу навчальної дисципліни. Навчальний день – складова навчального часу студента тривалістю не більше дев’яти академічних годин. Навчальний курс – завершений період навчання студента протягом навчального року. Навчальний план – навчальний документ, що визначає графік навчального процесу, перелік, послідовність і час вивчення навчальни х дисциплін, форми навчальних занять та терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю. Навчальний посібник – навчальне видання, що частково або повністю замінює або доповнює підручник та офіційно затверджене як такий вид видання. Навчальний процес – система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньому або кваліфікаційному рівні відповідно до державних стандартів освіти. Навчальний семестр (лат. semestris – піврічний, від sex – шість і mensis - місяць) – складова навчального часу студента, що становить половину навчального року і закінчується підсумковим семестровим контролем. Навчальний тиждень – складова навчального часу студента тривалістю не більше 54 академічних годин. Навчально-методичний посібник – навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни. Навчально-наочний посібник – навчальне видання, яке містить ілюстративно-наочний матеріал, що сприяє вивченню і викладанню дисципліни, засвоєнню її змісту. Навчально-дослідна робота – наукова робота студентів, передбачена навчальним планом. Навчання – основний шлях отримання освіти, процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками під керівництвом викладача. Наочність – те, що в навчальному процесі сприймається за допомогою зору. Наукові засади методики викладання соціально-гуманітарних дисциплін – вимоги, які ставлять інші науки до методики викладання. Науково-дослідна робота – наукова робота студентів, яка не передбачена навчальним планом і виконується ними з власної ініціативи. Науково-педагогічні засади методики викладання соціально-гуманітарних дисциплін – вимоги, які ставить до методики викладання педагогіка як наука про виховання і навчання людини. Нормативно-правові засади методики викладання соціально-гуманітарних дисциплін – норми, що містяться у правових актах і регулюють суспільні відносини у сфері вищої освіти. Оглядова лекція – лекція, в якій зміст теми навчальної дисципліни розкривається в узагальненому вигляді. Освіта – процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок. Педагогічна ціль – передбачуваний кінцевий результат навчально-виховного процесу. Педагогічні засоби – джерела інформації та предмети (знаряддя), що безпосередньо використовуються у проведенні навчальних занять. Педагогічні працівники – особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю. Підручник – навчальне видання, що містить систематизоване викладення змісту навчальної дисципліни, відповідає програмі дисципліни та офіційно затверджене як такий вид видання. Підсумковий контроль – перевірка й оцінювання засвоєння студентом знань, умінь і навичок, що здійснюється наприкінці навчальних семестрів або на завершальному етапі навчання. Поточний контроль – перевірка й оцінка засвоєння студентом знань, умінь і навичок, що здійснюється протягом навчальних семестрів. Пояснювально-ілюстративний метод викладання – метод викладання навчальної дисципліни, за якого студентам повідомляють знання у готовому вигляді, яку вони засвоюють і, за необхідності, відтворюються. Проблемна ситуація – інтелектуальне утруднення, яке полягає в тому, що наявних у студентів знань недостатньо для розв’язання поставленої викладачем пізнавальної проблеми. Проблемний метод викладання – метод викладання навчальної дисципліни, який полягає у постановці і розв’язанні викладачем за участі студентів пізнавальних проблем. Психолого-педагогічні засади методики викладання соціально-гуманітарних дисциплін – вимоги, які ставить до методики викладання педагогічна психологія як галузь психології, що досліджує психологічні проблеми навчання і виховання людини. Реферат (нім. referat, від лат. refero – доповідаю, повідомляю) – стислий виклад змісту однієї або кількох наукових праць. Робоча навчальна програма дисципліни – методичний документ, що містить виклад конкретного змісту навчальної дисципліни, послідовність, організаційні форми її вивчення та їх обсяг, визначає форми та засоби поточного і підсумкового контролю. Самостійна робота студентів – навчальна діяльність студентів у вільний від обов’язкових аудиторних занять час. Семестровий диференційований залік – форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студентом навчального матеріалу з певної дисципліни на підставі результатів виконаних індивідуальних завдань. Семестровий залік – форма підсумкового контролю, що полягає в оцінюванні засвоєння студентом навчального матеріалу з певної дисципліни на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях. Семестровий іспит – форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з певної навчальної дисципліни за семестр, що проводиться як контрольний захід. Семінар – (лат. seminarium - розсадник) – навчальне заняття, яке полягає в розгорнутому обговоренні студентами під керівництвом викладача теми, що вивчається. «Снігова куля» - інтерактивний метод навчання, який полягає у колективному пошуку спільного рішення або погляду на певний об’єкт через з’єднання окремих ідей в єдине ціле. Тези доповіді (виступу) (грец. thesis – положення, твердження) – опубліковані до початку наукової конференції матеріали попереднього характеру, де викладено основні положення наукової доповіді (виступу). Установча лекція – лекція, яка читається студентам заочної форми навчання за семестр до складення ними іспиту чи заліку з навчальної дисципліни. Фактичний матеріал – педагогічний засіб викладання, який є інформацією про дійсні події і явища суспільного життя. Форма навчання – 1) форма організації навчального процесу (денна, вечірня, заочна, дистанційна); 2) форма навчального заняття (лекція, семінар, консультація тощо).
Рекомендована література
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА: ОПОРНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ Азаров Ю.П. Тайны педагогического мастерства. – М.: Аст, 2004. Активные методы обучения студентов в вузе. – М.: Просвещение, 1988. Буряк В. Керування самостійною роботою студентів// Вища школа. – 2001. – № 4-5. Бусыгина Т.А., Кисметова Г.Н. О принципах разработки вузовской лекции //«О Вы, которых ожидает Отечество». Вып. 5. – 2004. – № 9.
Бусыгина Т.А., Кисметова Г.Н. Методика оценки качества подготовки вузовской лекции //Альманах «Телескоп». – 2009. – № 9.
Введение в культурологию: Учеб. пособие для вузов/ Рук. автор. кол. Е.В.Попова. – М.: Владос, 1995.
Витаньи И. Общество, культура, социология: Пер. с венгр. – М.: Прогресс, 1984.
Головко Л.Л. Активізація самостійної роботи студента під час лекційних занять// Освіта і управління. – 2002. – № 1.
Гуревич П.С. Культурология: Учеб. для студ. вузов. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Гардарики, 1999.
Данилевский Н. Европа и Россия. – М.: Книга, 1991.
Дзюбенко А.А. Новые информационные технологии в образовании. – К.: Освіта, 2000.
Ерасов Б.С. Социальная культурология. В 2 ч. – М., 1999.
Ерасов Б.С. Социальная культура. – М., 2000.
Ионин Л.Г. Социология культуры. – М., 1996.
Касимов Р.Я. Подготовка проблемной лекции в вузе: Методические рекомендации. – М., 1981.
Кравець М.С., Семашко О.М., Піча В.М. Культурологія: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації / За заг. ред. В.М. Пічі. – Львів: ”Магнолія плюс”, 2003.
Красовицкий М.Ю., Беседа Т.И., Сердюк А.В. От педагогической науки к практике./ Под.ред. М.Ю. Красовицкого. – К.: Рад. школа, 1991.
Культурология. ХХ век: Словарь. – С.-Пб.: Университетская книга, 1997.
Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. Видання 2-ге, перероб. та доп./ За ред. І.І. Тюрменко. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005.
Культурология. История мировой культуры: Ученик для вузов/ Под ред. проф. А.Н.Марковой. – 2-изд. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2008.
Культурология. Энциклопедия. В 2-х т./ Главный редактор и автор проекта С.Я. Левит. – М.: „Российская политическая энциклопедия”, 2007.
Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. вид./ За ред. А.В. Яртися, В.М. Шендрика, С.О.Черепанової. – Львів: Світ, 1994.
Леонтьева В.Н. Культурологический процесс. – Х., 2002.
Людина і культура в умовах глобалізації: Зб. наук. ст. – К., 2003.
Методика семинара по философии. – М., 1975.
Науково-освітній потенціал нації: Погляд у ХХІ ст. Кн. 1: Пріоритет інтелекту/ Литвин В.М., Андрущенко В.П., Довгий С.О. та ін. – К., 2003.
Науково-освітній потенціал нації: Погляд у ХХІ ст. Кн. 2: Освіта і наука. Творчий потенціал і державне культуротворення/ Литвин В.М., Андрущенко В.П., Довгий С.О. та ін. – К., 2003.
Науково-освітній потенціал нації: Погляд у ХХІ ст. Кн. 3: Модернізація освіти/ Литвин В.М., Андрущенко В.П., Довгий С.О. та ін. – К., 2003.
Основы методики преподавания философии. – М., 1971.
Организация, формы и методы проведения учебных занятий и самостоятельной работы: Учебно-методическое пособие/ Под ред. Н.А. Волгина, Ю.Г. Одегова. – М.: Изд-во Рос. эконом. академии, 2004.
Падалка О.С., Нісімчук А.М., Смолюк І.О., Шпак О.Г. Педагогічні технології. Навчальний посібник для вузів. – Київ: Видавництво „Українська енциклопедія” ім.. М.П.Бажана, 1995.
Педагогіка вищої школи. – К.: Знання, 2007.
Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Погорілий Д.Є. Кредитно-модульний курс культурології. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.
Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Навч. посіб. – 3-тє вид. – Х.: Основа; К.: Т-во „Знання”, КОО, 1999.
Попович М. Нарис історії культури України: Навчальний посібник. – К., 2001.
Рогова О.В. Технологія організації самостійної роботи студентів/ Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції „Педагогічні технології на сучасному етапі”. – Луцьк, 1995.
Рашрагович Б.И. Активные методы обучения в профессиональной подготовке будущих работников культуры// Активизация методов обучения студентов вузов. Межвуз. сб. ст. – Л.: ЛТА, 1987.
Смирнов С.Д. Педагогіка и психология высшего образования. – М.: Академія, 2005.
Фаустова Э.Н. Студент нового времени: социокультурный профиль. – М., 2004.
Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе: Методология, цели и содержание, творчество / Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Издательский центр «Академія», 2002.
Флиер А. Культурология для культурологов. – М., 2000.
Философия культуры. Становление и развитие/ Под ред. М. Кагана. – СПБ, 1998.
Хроменко О.В. Методика преподавания психологии. Конспект лекцій / Серия «Сессия без депрессии». – Ростов н / Д: Фенікс, 2004.
Чорненький Я.Я. Культурологія. Теорія. Практика. Самостійна робота. Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004.
Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Знання-Пресс, 2004.
Штокман И.Г. Вузовская лекція / Учебно-методическое пособие. – К.: Высшая школа, 1981.
^ ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
Аверинцев С.С. Судьба европейской культурной традиции в эпоху перехода от античности к средневековью. Из истории культуры средних веков и Возрождения. – М., 1976.
Андреева И.Л. Происхождение человека и общества. – М., 1988.
Андреев А.Л. Искусство, культура, сверхкультура (Философия Н.А.Бердяева). – М.: Знание, 1991. – 64 с. – (Новое в жизни, науке, технике. Сер. «Эстетика», № 6).
Алексеев В.М. Китайская література. – М., 1978.
Бердяев Н.А. Конец Ренессанса (к современному кризису культуры) // София. Проблемы духовной культуры и религиозной философии. – Берлин: Обелиск. – 1923. – С. 21-46.
Боннар Андре. Греческая цивилизация. – М.: Искусство, 1992.
Вавелов Р.И. Тайны египетских пирамид. – М., 1991.
Винничук Л. Люди, нравы, обычаи Древней Греции и Рима. – М., 1988.
Вернан Ж.П. Происхождение древнегреческой мысли. – М., 1988.
Гиро П. Частная и общественная жизнь римлян. – М., 1995.
Грейвз Р. Мифы Древней Греции. – М., 1991.
Грачев Г.Д. Национальные образы мира. – М., 1995.
Гриненко Г. Хрестоматия по истории мировой культуры. – М., 1998.
Дмитриева Н.А. Искусство Древнего мира. – М., 1978.
Дьяконов И.Н. Люди города Ура. – М., 1980.
Искусство Китая. – М., 1988.
Историки античности. Древняя Греция. Древний Рим. Т. 1-2. – М., 1989.
Історія світової культури. – К., 1999.
Історія світової культури. Культурні регіони. – К., 1997.
Крымский С., Парахонский Б., Мейзерский В. Эпистемология культуры. – К., 1993.
Культурология. ХХ век. Энциклопедия. В 2-х т. – СПб.: Университетская книга; ООО „Алетейя”, 1998.
Культура Двуречья. – М., 1978.
Культура Древнего Египта. – М., 1978.
Косамби Д. Культура и цивилизация Древней Индии. – М., 1968.
Куманецкий П. История культуры Древней Греции и Рима. – М., 1990.
Ліндсей Дж. Коротка історія культури. – К., 1995.
Лексикон нонклассики. Художественно – эстетическая культура ХХ./ Под. ред. В.В. Бычкова. – М.: „Российская политическая энциклопедия”, 2003.
Лосев А.Ф. Диалектика мифа.// Лосев А.Ф. Из ранних произведений. – М.:Изд-во «Правда», 1990. – С. 393-599.
Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. – М.: Политиздат, 1991. – 525 с. – (Мыслители ХХ века).
Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима. – М., 1987.
Матье М.Э. Искусство Древнего Египта. – М., 1976.
Маркарян Э.С. Теория культуры в современной науке. – М., 1998.
Матюшин Г.Н. У истоков человечества. – М., 1980.
Мелетинский Е.М. Поэтика мира. – М., 1976.
Окладников А.П. Утро искусства. – Л., 1967.
Ольденбург С.Ф. Культура Индии. – М., 1991.
Павленко Ю. Історія світової цивілізації. – К., 2000.
Полікарпов В. Лекції з історії світової культури. – К., 1999.
Проблемы философии культуры. – М., 1984.
Путеводитель по искусству/ Под ред. Яна Чилверса/ Пер. с англ.: - М.: ОАО Изд. „Радуга”, 2004.
Сидорова И.А. Искусство Эгейского мира. – М., 1972.
Семенов Ю.И. На заре человеческой истории. – М., 1989.
Словарь средневековой культуры/ Под. ред. А.Я. Гуревича. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: „Российская политическая энциклопедия”, 2007.
Сто великолепных соборов мира./Величайшие сокровища человечества на пяти континентах. Пер. с нем. – М.: ООО «Мир книги», 2004.
Тойнби А. Дж. Постижение истории. – М., 1991.
Тронский И.М. История античной литературы. – М., 1988.
Українська та зарубіжна культура/ За ред.. М. Заковича. – К., 2002.
Фрейденберг О. Миф и литература древности. – М., 1978.
Энциклопедический словарь по культурологи/ Под ред. А. Радугина. – М., 1997.
ІНТЕРНЕТ- Ресурси
http://ecsocman.edu.ru/db/msg/322831.html
http://ru.wikipedia.org/wiki/Лекция
http://bit.edu.nstu.ru/archive/print-2-2005
http://www.pfilosof.onu.edu.ua/
www.kulturolog.ru
www.franko.lviv.ua
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|