Власність як соціальна інституція

З’ясувавши основні теоретичні положення, що стосуються формування та життєдіяльності соціальних інституцій, перейдемо до їх розгляду на прикладі однієї з базових соціальних інституцій, яка визначає характер і тип економічної системи суспільства - власності.

Інституція власності, як і інші, має історичний характер. Це означає, що вона виникає на певному етапі розвитку суспільства і модифікується, набуваючи нових форм, відповідно до змін соціуму.

Власність фіксує право певного соціального суб'єкта розпоряджатися визначеними ресурсами, цінностями (як матеріальними, так і духовними) задля задоволення своїх потреб. При тому, будучи інститутом соціальним, право власності повинно узгоджувати інтереси як окремого соціального суб'єкта (конкретного громадянина-власника, економічної структури - фірми) так і соціальних спільностей, з якими вони взаємодіють, суспільства в цілому. На цій основі в суспільстві формується мораль власника, яка передбачає його певні зобов'язання перед тими, хто власності не має, або володіє нею в недостатньому обсязі.

Таким чином інституція власності може розглядатися як певна конвенція, згода соціальних суб'єктів діяти, досягаючи своєї мети, за певними правилами у визначених суспільних ситуаціях. Саме тому власність набуває різних форм на різних стадіях розвитку суспільства. Так об'єктами власності в рабовласницькому та феодальному суспільстві могли бути не лише предмети і знаряддя праці, але й люди, які, зрештою і самі в цих умовах трактувалися як "живі знаряддя праці", "живі машини". Проте, характер власності, ступінь володіння людини людиною в цих двох типах суспільства вже є різним, відповідно до цілей, які ставляться інститутом власності в суспільстві, розуміння сутності людини. В індустріальному суспільстві людина повністю перестає бути об'єктом власності, її предметами можуть бути лише матеріальні (земля, знаряддя праці, будівлі, еквіваленти обміну - гроші) та духовні (об'єкти інтелектуальної власності) цінності.

Інституція власності виробляє і свої ідеальні ролі (роль рабовласника) та стандарти поведінки (яким чином і в якому обсязі власник може розпоряджатися своїми цінностями для того щоб принести користь і не завдати шкоди суспільству, собі).

Паралельно з ними формується і система санкцій, яка спрямовується на підтримку бажаних (з точки зору суспільства) моделей поведінки власника і запобігання тим варіантам використання ресурсів, які можуть завдати шкоди суспільству. Важливою є також система санкцій, спрямована на фіксацію права власності, захисту власника від посягань інших соціальних суб'єктів (окремих громадян, чи соціальних утворень, наприклад, держави), процедури передачі власності від одного суб'єкта іншим (право спадкування).

Право власності регулюється не лише традиціями, звичаями, але й у структурованому та політично організованому суспільстві, законодавчими актами, а отже набуває рис формалізованої соціальної інституції, діяльність якої забезпечується певними соціальними організаціями - від первинних економічних суб'єктів, наприклад фірми, до держави.

Однією з важливих проблем, яка істотно впливає на життєдіяльність суспільства, є виникнення суспільної та державної власності, їх співвідношення з приватною власністю. При тому важливим є не лише визначення кола предметів, цінностей, які можуть підпадати під право приватної чи державної власності, але й регулювання взаємин між ними. Так за умов соціалістичної економіки коло суб'єктів приватної власності було настільки вузьким, з нього були вилучені практично всі засоби виробництва (економічна модель СРСР), що на зміну йому прийшло поняття особистої власності лише на речі особистого вжитку, які не можна було використати для їх відтворення, ведення економічної діяльності. Економічні моделі інших країн "реального соціалізму", наприклад Польщі, Угорщини а особливо Югославії, були дещо менш жорсткими, допускали обмежену економічну активність громадян, а отже і конфігурація інститутів приватної та суспільної власності була іншою, на дещо відмінних принципах будувалася їх взаємодія.

Порушення природних прав особистості володіти засобами виробництва та продуктами праці зумовило недостатній рівень конвенційності інституту суспільної власності, його несприйняття громадянами, що виявлялося у широкому діапазоні: від стереотипу "все довкола усуспільнене - все довкола моє" до прагнення окремих громадян всіми правдами і неправдами "зафіксувати" право на власне майно, яке трактувалося радянською пропагандою як "рецидиви капіталізму", "міщанство", "споживацтво" тощо.

Трансформація соціальної інституції, переведення її в нову якість - процес складний, суперечливий та довготривалий, який вимагає зламу старих, віджилих стереотипів, ідеальних моделей, прийняття суспільною свідомістю нових. Цим, зокрема, можна пояснити і нинішні труднощі в становленні приватної власності та нових форм колективної, акціонерної наприклад, власності: неповага до чужої власності, спроби її розкрадання, чи знищення. Недостатній рівень усвідомлення сутності приватної власності та нових форм її взаємодії з державною можна відзначити і з боку владних структур, що виявляється в складному процесі становлення рівноправності всіх форм власності, прагнення до ущемлення приватної власності, наприклад, у податковому чи кредитному законодавстві.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке “соціальна інституція”? Яку роль відіграють соціальні інституції в суспільному житті.

2. За якими параметрами класифікують соціальні інституції?

3. Які функції виконують соціальні інституції?

4. В чому виявляються і якими причинами зумовлюються дисфункції в роботі соціальних інституцій?

5. Охарактеризуйте зміни, які відбулися в одній із соціальних інституцій (на вибір), які діяли в українському суспільстві на протязі останніх 50 років.

Література:

1. Андреев Ю.П., Коржевская Н.М., Костина Н.Б. Социальные институты: содержание, функции, контроль. - Свердловск, 1989.

2. Войтович С. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. - К., 1998.

3. Лисиця Н. Реклама як соціальний інститут // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. - № 3.

4. Макєєв С. Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. - № 4.

5. Мацковский М. Социология семьи: проблемы, теории, методологии и методики. - М., 1989.

6. Оссовський В. Соціальна організація та соціальна інституція// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. - №3.

7. Пономарев А. Развитие семьи и брачносемейных отношений на Украине. - К., 1989.

ТЕМА 8.

СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КУЛЬТУРИ

Суспільство можна розглядати як сукупність індивідів, які взаємодіючи між, собою, творять певні соціально-історичні форми: спільноти та інституції, призначені для задоволення потреб природних і соціальних, як окремих індивідів, так і громади в цілому. В якому порядку і обсягу, в якій формі будуть задовольнятися ці потреби: як, що і коли їсти, які варіанти статевого співжиття приймати, як і для чого, в кінці кінців, жити - все це визначається культурою. Її можна розглядати як якісний складник суспільного життя, який, охоплюючи всю суспільну будову, визначає цілісність, впорядкованість, спрямованість соціальної системи.

В буденному житті сама культура є тим складником цивілізованості, за яким ми оцінюємо певне суспільство, чи його частину, визначаємо місце, яке займає ця спільнота - носій культури на шляху прогресу всього людства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: