Друга світова війна і післявоєнний період (1939 р. – кінець 1980-х рр.).

Новий переділ світу, в якому були зацікавлені багато великих країн, а найбільше Німеччина та СРСР, закінчився видимою перевагою останнього — соціалізм став світовою системою (в 1980-х рр. соціалістичними були 14 країн Євразії і Куба; ще приблизно 25 країн Африки, Азії і Латинської Америки в різний час мали «соціалістичну орієнтацію» або «некапіталістичний шлях розвитку»). Весь післявоєнний етап пройшов у політико-ідеологічному та економічному протистоянні капіталістичної та соціалістичної систем; його символом в 1945–1990 рр. була «залізна завіса», яка, за висловом У. Черчілля, впала по кордонах соціалістичних країн Європи від Балтики до Адріатики, перекроївши Німеччину і Берлін. Протистояння посилилося із створенням військово-політичних блоків НАТО і Організації Варшавського договору (ОВД).

Характерними рисами політичної карти світу на цьому етапі також були: а) крах колоніальних імперій капіталістичних держав (у 1975 р. перестала існувати остання велика імперія західного світу — Португальська). Усього за цей час виникло понад 100 нових суверенних

країн, які поповнили список країн, що розвиваються; б) багатополюсний розвиток людства, який не зводився лише до протистояння двох систем. Серед розвинених капіталістичних країн з’явився третій центр сили — Японія, що вийшла на друге місце у світовій економіці, у Західній Європі відновилась економічна могутність ФРН, Великобританія ж поступилася місцем Франції та Італії. У «соціалістичному таборі» після 1960-х рр. з’явилося два полюси — СРСР і Китай, кожен із своєю сферою впливу серед соціалістичних країн і країн, що розвиваються. Серед останніх намітилися свої «центри сили» — «ключові країни» (Індія, Бразилія, Мексика), «нафтодоларові» країни Перської затоки, «нові індустріальні країни» Далекого Сходу (насамперед, т. з. «чотири дракони»).

Наприкінці 1989 р. у світі існувало 170 незалежних держав.

Сучасний період.

У другій половині 1980-х – на початку 1990-х рр. у Східній Європі відбулися суспільно-політичні зміни, результатом яких стало: повне припинення «холодної війни» між Сходом і Заходом, зняття «залізної завіси» (об’єднання у жовтні 1990 р. Німеччини), самоліквідація соціалістичної системи та її організаційних структур (ОВД, РЕВ), наростання відцентрових тенденцій у СРСР і його розпуск наприкінці 1991 р. У 1991–1992 рр. розпалася також Югославія (цей процес супроводжувався кривавими воєнними діями), а в 1993 р. мирно «розлучилися» Чехія і Словаччина. Отже, менш як за півтора року на місці 3-х соціалістичних країн виникло 22 нові незалежні держави і серед них, 176-ою за порядком у світі, — Україна. Майже всі постсоціалістичні країни Східної Європи і колишнього СРСР задекларували поступовий перехід від тоталітаризму до демократії в політичній сфері і від централізовано планового господарства до ринкового — в економічній.

На сучасному етапі завершується демонтаж залишків колишньої колоніальної системи, про що свідчить: а) здобуття незалежності колоніями (Намібія, Мікронезія, Маршалові острови, Палау); б) відновлення суверенітету Китаю над Сянганом (з 1 липня 1997 р.) і Аоминем (з 20 грудня 1999 р.); в) надання державами-метрополіями своїм «заморським територіям» і володінням внутрішнього самоврядування і широкої автономії; г) проведення референдумів у володіннях щодо їх подальшого політичного статусу (так, населення о. Аруба, що в складі Антильських островів, висловилось за незалежне від Нідерландів державне існування, тоді як Пуерто-Ріко зберегло статус «держави, що вільно приєдналася до США»). У світі залишилося приблизно 35 володінь і залежних територій. Незалежними в даний час є 192 держави (включаючи Тайвань, що формально вважається провінцією Китайської Народної Республіки, а фактично існує як окрема держава під

назвою «Китайська Республіка»). «Наймолодшими» із незалежних держав є Ерітрея (з 1993 р.) і Палау (з 1994 р.).

У наш час у вирішенні міжнародних питань велике значення відіграють міждержавні політичні організації глобального і регіонального рівнів: ООН (189 держав-учасниць), Організація з питань безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Організація Американських Держав (ОАД), Організація Африканської Єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО) та ін.

Література:

1. Соціально-економічна географія світу: Загальна частина/ За ред. С.П.Кузика. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – С. 56–99.

2. Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. – С. 36–101.

3. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2001. – С. 325–329, 406–424.

4. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – С. 291– 298.

5. Географія. 11 клас: Відповіді на питання екзамен. білетів/ І.Дітчук, О.Заставецька, Б.Федуник. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. – С. 103–106, 9–12.

6. Социально-экономическая география зарубежного мира/ Под ред.В.В.Вольского. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. – С.115–190.

7. Родионова И.А., Бунакова Т.М. Экономическая география: Учебное пособие. –М.: Московский лицей, 1998. – С.6–80.

8. Максаковский В.П. Историческая география мира: Учеб. пособие для вузов. – М.: Экопрос, 1997. – 584 с.

9. Алисов Н.В., Хорев Б.С. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник. – М.: Гардарики, 2001. – С. 16–57.

10. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран/ Под ред. В.П. Колесова и М.Н. Осьмовой. – М.:Флинта, 2000. – С. 15–37, 185–190.

11. Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. СПб: Изд-во Михайлова В.А., 2000. – С. 15–31, 109–120.

12. Витвер И.А. Историко-географическое введение в экономическую географию зарубежного мира. – М.:Географгиз, 1963. – 366 с.

13. Колосов В.А., Мироненко Н.С. Геополитика и политическая география: Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001. С. 174–189.

14. Страны и регионы. 2000. Статистический справочник Всемирного банка/ Пер. с англ. – М.: Изд-во «Весь Мир», 2001. – 240 с. – (Мир в цифрах).

15. Страны мира. 2000. Статистический справочник ООН/ Пер. с англ. – М.: Изд-во «Весь Мир», 2001. – 240 с. – (Мир в цифрах).

16. Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл./ За ред. Б.П.Яценка. – К.: АртЕк, 1999. – С. 4–19.

17. Бершадська Т. Економічна та соціальна географія світу. 10 клас. – Тернопіль: Підручники і посібники,2001. – С. 4–16.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: