Світоглядні особливості античної культури

Додаток

Тема 2:

Культура античного Світу

План:

1. Світоглядні особливості античної культури;.

2. Людина в античній культурі;

3. Світове значення культури стародавньої Греції та Риму.

Основні поняття: античність, поліс, космос, калокагатія, агон, катарсіс, ордер ахітектурний.

Світоглядні особливості античної культури

На території Середземномор’я, Близького Сходу, Індії, Китаю приблизно між 800 та 200 роками до н.е. почали формуватися суспільства, в яких усе сильніше заявляли про себе приватновласницькі стосунки й мобільність окремого індивіда.

За таких умов розгорталася духовна революція „осьового часу” (за визначенням К. Ясперса). Її особливість виявилась у прориві міфологічного світосприйняття, яке становило духовну основу „доосьових культур”. На зміну міфологізму прийшли світові монотеїстичні пророцькі релігії.

Людина відкрила для себе раціональне мислення, рефлексію, які поступово заперечили емпіричний досвід міфологізації світу. Особливість усвідомила своє право стати в опозицію до освяченого авторитетом предків світогляду, зрозуміла, що від її здібностей і рішучості багато в чому залежить її становище в суспільстві. До „осьових культур” К.Ясперс зарахував ті, в яких здійснилася перемога логосу над міфом, - китайську, індійську, іранську, іудейську, грецьку.

Досягнення античної цивілізації (І тис. до н.е. – V ст. н.е.) становлять підґрунтя розвитку європейської культури. Антична культура – це тип європейської раціональної культури. Її шлях – це шлях від міфу до логосу, від міфологічної моделі світу до його натурфілософського осмислення. Звільнена від суспільно-родових відносин антична свідомість позбувалася міфології як перенесення їх на оточення, замінюючи її суто розумовими структурами (рабовласництво спричиняє поділ розумової і фізичної праці), тобто натурфілософським способом мислення. Буття виявлялося в пропорції та зв’язку речей, які знаходили математичне вираження. В одухотвореному, доцільному, замкненому Всесвіті володарювали логос і розум. За мінливим багатобарв’ям земного буття вбачався непорушний порядок абсолютів, універсалій, викристалізованих у свідомості як ідей.

Так, музику розуміли як знання про рух, який створює звучання. Оскільки в ній вбачали ті самі закономірності, що в зміні пір року або рухах небесних тіл, то її метою було пізнання основ світобудови. Вивчення розмірностей неможливе без числа як суті всіх речей, тому музика апелювала до арифметики, геометрії, астрономії, виявляючи тим самим тяжіння до раціонального пізнання світу.

Антична культура – космологічна. Космос виступав її абсолютом. Це Всесвіт, порядок, ціле, що протистоїть хаосові впорядкованістю і красою. Космос – це чуттєво сприйнятий реальний небосхил з небесними тілами, які правильно рухаються над нерухомою землею.

Космологіям античної культури передбачав розуміння людини як частини космосу. Людина безпорадна, її життєвий шлях, доля наперед визначені богами. Боги персоналізували коло року, циклічного руху людських вчинків. Отже, герої античної міфології і літератури завжди звертаються до богів з проханням визначити не тільки життєвий шлях, а й найменший вчинок. У неможливості вийти за межі доленосного кола, у вічному поверненні до першооснов виникав образ вічності, циклічного часу, часу-кола.

Географічні особливості Балканського півострова (нерівна місцевість світу гір і долин, численні невеликі острови, що губляться в морських просторах), масштаби оточення, його простота й завершеність сприяли розумінню співрозмірності людини і природи, характерної для культури Давньої Греції (VIII – I ст. до н.е.).

Це виявилось у формуванні особливого типу державного устрою полісу, міста держави, громадської спільноти з республіканською формою правління. Полісна система виховала в греків особливе світосприймання. Найвищою цінністю була сама спільнота, яка забезпечувала добробут кожного громадянина. Для елліна поліс був тим єдиним місцем, де він відчував себе повновладною людиною, що була під покровительством богів. Руйнування громадянської спільноти сприймалось як руйнування впорядкованої законом світобудови. Не було нічого страшнішого для елліна за вигнання з рідного міста, позбавлення громадянських прав.

Демократична традиція виявляла себе в такому принципі культури, як змагальність.

Грецький агон (боротьба, змагання) уособлював характерну рису вільного грека, який реалізував свою свободу в Олімпійських, Піфійських, Немейських іграх. Агон утверджував ідею перемоги в змаганні як найвищої цінності, що уславлює переможця й забезпечує його повагу та пошану.

З агону починається діалектика як уміння вести бесіду, спростовуючи міркування противника, відстоюючи власні докази.

Агон став складовою театрального дійства (трагедій і комедій), побудованого на діалозі хору й акторів, яке принесло невмирущу славу грецьким драматургам Есхілу, Софоклу, Евріпіду, Аристофану.

Отже, змагальність визначила принципи побудови системи освіти, що орієнтувалася на виховання повноцінного громадянина, особистості, лідера.

Моделлю давньогрецького космосу слугував храм (Парфенон на Афінському Акрополі, храм Гери в Пестумі, храм Зевса в Олімпії), простий за своєю композицією, ясний і гармонійний.

Акцентування екстер’єру храму його оздобленням та функціональним використанням уособлювало тілесність світобудови. Пропорції і масштаби співвіднесеності з людиною включали її в гармонійний світоустрій. Золотаво-білий мармур ніс у собі тепло людського тіла. Прорізані жолобками канелюрами колони були подібними до людини, одягненої у хітон, що спадав складками.

Неоднакова товщина колон неначе напружувала їх, немов людські руки, що несуть вагу. Використання дорійського ордеру надавало храмові чоловічої мужності, снаги та сили, іонійського – жіночої витонченості й легкості. Отже, не буде перебільшенням зазначити, що колонада немовби являла собою товариство вільних громадян, які є оплотом гармонійної світобудови.

Культура Стародавнього Риму (VIII ст. до н.е. – V ст. н.е.) пов’язана з особливостями останнього етапу розвитку античного рабовласницького суспільства.

Якщо греки відчували єдність своїх особистих інтересів та інтересів суспільних то римська держава з жорстокою системою управління протистояла окремій людині.

Розлад між особистістю і державою осмислювався філософією стоїків: у підкоренні особистих інтересів державним, пристрастей розуму – вихід із суперечностей життя (Сенека).

Якщо греки сповідували культ краси вільної особистості, то римляни – культ влади і сили, могутність Риму, його всесвітнє володарювання й нездоланність.

Тверезість світосприймання, практичний склад мислення також зумовив специфіку римської культури. Скрупульозність римського права враховувала всі можливі життєві ситуації. Історичні твори тяжіли до точності фактів („Всесвітня історія” Полібія, „Історія Риму” Тіта Лівія).

У літературі досягла розквіту саме прозаїчна традиція. Державні ідеї імперії найбільш повно втілювались у спорудженні будівель суто практичного призначення, які задовольняли потреби в грандіозній торгівлі, суворій військовій дисципліні, масових видовищах. Це дороги (Аппієва дорога), акведуки (акведук Аппія Клавдія, акведук Марція), форуми (форум Траяна в Римі), терми (терми Каракалли). Їхня краса вбачалась у конкретній практичній функції, втіленій у логіці структури, розумній доцільності, суворій могутності, лаконізмі деталей.

Відображенням могутності римської держави, її військових перемог стали тріумфальні арки (Костянтина, Септимія Севера), тріумфальні колони, на яких рух великих людських мас, що на рельєфі, підкорений длані імператора (колона Траяна).

Соціальний космос римської культури знайшов відображення в домінуванні в архітектурі купола й арки як образів завершеності, об’єднаності, вічності, соціального універсаму (на противагу грецькій колоні як образу антропоморфного космосу), а також у домінуванні овала як символу світового яйця.

Римський храм (Пантеон), амфітеатр (Колізей) відокремлювали людину від навколишнього середовища, замикали її в собі, оточували монолітною стіною з одноманітним ритмом арок.

Образами універсалізму сповнена і римська література (поема Лукреція Кара „Про природу речей”).

Відображенням соціального космосу стало також видовищна культура Риму: гладіаторські бої, цькування диких звірів, циркові ігрища, які відрізнялися масовістю, розмахом і задовольняли гедоністичні потреби плебсу.

Отже, у культурі римлян надійно утвердилась ідея універсалізму і державності.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: