Методичні вказівки по вивченню теми. Вивчення даної теми рекомендується здійснити за таким планом:

Вивчення даної теми рекомендується здійснити за таким планом:

1. Предмет естетичного знання. Специфіка естетичного.

2. Практика і становлення естетичної діяльності. Естетичне та утилітарне. Форми та види естетичної діяльності.

3. Філософсько-історичні погляди на естетичне.

Естетикос («естаномай», «естаноме») – в перекладі з грецького означає «чуттєвий». Предметом естетичного знання є естетичне пізнання. Його специфіка, наприклад на відміну від наукового, полягає в тому, що естетичне пізнання відбувається шляхом почуттів. Ми бачимо троянду і відчуваємо задоволення від кольору, запаху, оксамитових пелюсток і виносимо естетичну оцінку: троянда прекрасна, або бачимо смердючу купу сміття та відчуваємо при цьому огиду, тобто, незадоволення, і виносимо іншу естетичну оцінку: це потворно. Отже, специфіка естетичного пізнання пов'язана із задоволенням або незадоволенням від сприйманих предметів. Естетичні об'єкти – об'єкти, які викликають емоції. У цьому головна суть естетичного.

Ще одна істотна характеристика естетичного – його неутилітарність, тобто практична даремність. Призначення предмету мистецтва знаходиться поза межами практичної функціональності (виключення становить дизайн), а полягає в наданні чуттєвої насолоди, емоційної наснаги. Разом з цим, феномен емоційного впливу естетичних об’єктів також є певним нонсенсом, оскільки емоції виникають в людині як реакція на біологічно значуще для нього. Чому ж емоція, у такому разі, виникає в результаті впливу практично даремних естетичних об'єктів? В цьому питанні міститься головна загадка естетичних почуттів.

При вивченні питання специфіки естетичної діяльності пріоритетною повинна стати думка про соціально-практичний характер виникнення естетичного. Спираючись на історичний та соціогенетичний методи, необхідно проаналізувати історичний аспект проблеми взаємозв’язку естетичної діяльності з суспільною практикою, що надасть змогу визначити суттєві характеристики естетичної діяльності та сфери естетичного в цілому.

Естетична діяльність виникає з утилітарної практики та поступово виділяється у відносно емансиповану сферу. Цей процес має витоки в первинних формах соціуму, яким притаманна інтегрованість духовного виробництва в матеріальні стосунки людей. Синкретизм свідомості обумовлює цілісність чуттєво-образного та практично-корисного, або утилітарного ставлення до природи як об’єкта практичної діяльності суспільства. Естетичне, як і моральнісне ставлення обумовлені корисністю щодо практичної діяльності – саме з утилітарного ставлення, як свідчить давня міфологія, зростає усвідомлення природних об’єктів – землі, неба, води, сонця, світа та темряви, тепла та холоду – як благих чи злих, корисних чи шкідливих, дружніх чи ворожих, гарних чи поганих. Синкретичне невідокремлення початкових утилітарно-етично-естетичних уявлень зберігається ще в давньогрецькій культурі. У категорії калокагатії відбилося ставлення до людини як водночас прекрасної й гарної, красивої й доброї.

На певному етапі розвитку суспільства естетична діяльність виділяється з утилітарної практики у відносно емансиповану сферу впливу на свідомість. Феномен виникнення в сучасній людині естетичних емоцій можна пояснити тим, що споглядання естетичних об'єктів пов'язане з певним пригадуванням – ідентифікацією та співвідношенням в пам’яті деяких елементів практичної діяльності з певними естетичними структурами. Наприклад, первісні орнаментальні форми імітують такі елементи практичної діяльності, які призводять до успішних результатів (наприклад, симетрія первісної зброї необхідна для успіху на охоті, ритмічність важлива в трудовому процесі, та ін.). Водночас, симетрія, пропорційність, гармонія як такі є абстрагованими (емансипованими) естетичними структурами, що набувають самостійного емоційно-естетичного значення, з якого вже не можна вивести прямого утилітарного змісту. Таким чином, естетичніоб’єктитісно пов'язані з утилітарною практикою, нею породжені, але від неї відособлені, є віддаленим натяком на практику і тому значущі емоційно. Разом з тим, вони породжуються нейтральними в практичному відношенні знаками, які повторюють практично значущу властивість. Саме нейтральність по відношенню до практики обумовлює їх неутилітарний характер. Отже, треба зробити такий висновок, який в подальшому вивченні сутності естетичного повинен стати вихідним принципом: головною особливістю естетичної сфери є її абстрагованість (відірваність) від емпірії (тобто реального досвіду, реальної практики), і водночас, імітація естетичними знаками реальних об'єктів практики.

Історичний процес емансипації (відокремлення) естетичної діяльності від утилітарної практики породжує мистецтво - самостійну форму естетичної діяльності, позбавлену утилітарної функції. При домінуванні в естетичній діяльності функціональних особливостей, в результаті синтезу естетичної та утилітарної функцій, виникає така форма естетичної діяльності, як дизайн.

До форм естетичної діяльності належать також фольклор, декоративно-ужиткове мистецтво, художнє конструювання. До видів естетичної діяльності відносяться мода, садово-паркове мистецтво та ін.

Не можна обмежувати сферу естетичного тільки формами естетичної діяльності. При пильній увазі до суспільної практики можна побачити, що естетичного оформлення набувають будь які види суспільної практики: спорт, дозвілля, соціальні ритуали, політика, медицина, економіка, та ін. Їх супроводження естетичним оформленням призначено для посилення емоційного впливу на людину.

Опрацювання питання філософських поглядів на проблему естетичного потребує певних навичок при роботі з літературою. Перш за все, необхідно обрати принцип, за яким будуть аналізуватися філософсько-естетичні теорії: ним може бути історичний, коли філософські погляди надані в хронологічному порядку, чи проблемно - концептуальний, коли увагу акцентовано на закономірностях трансформації самої проблеми в рамках тієї чи іншої концепції, школи, течії. Обрання того чи іншого принципу полегшує розуміння проблеми, робить отримане знання усвідомленим. По-друге, в аналізі філософських поглядів треба так чи інакше враховувати їх залежність від пануючого світогляду конкретно-історичного типу суспільства. По-третє, вивчення історичних поглядів на проблему треба робити, спираючись на аналітичні методи індукції та дедукції, тобто з окремих положень тієї чи іншої концепції вміти виводити загальні філософські ідеї, та навпаки, з більш загальних положень виробити конкретні ідеї в рамках цього положення.

Пропонуємо приклад аналізу філософсько-історичних поглядів на проблему естетичного у поєднанні проблемно-концептуального принципу з хронологічною послідовністю виникнення того чи іншого підходу.

В історії філософської думки спостерігається різноманіття теоретичних поглядів на проблему естетичного (в таблиці 3 наведений їх стислий аналіз). Антична філософська думка в питанні естетичного мала своїм джерелом натуралістичні уявлення, для яких характерне перенесення онтологічних закономірностей і особливостей об’єктивного світу на галузь естетичного буття, невиділення краси із загальної чуттєво споглядальної космологічної цілісності.

Поступово натуралістсько-онтологічні уявлення античної філософії руйнуються та виникає релятивістсько-суб’єктивістській погляд на проблему естетичного. Цей погляд представлений вченням софістів (Протагор, Горгій). Поява релятивістсько-суб’єктивістського напряму є поворотним моментом в історії філософських уявлень на проблему естетичного, який фіксує початок оформлення суб’єктивних поглядів. Разом з тим в означеному напрямі суб’єктивний момент естетичного абсолютизується, що обумовлює уявлення про самостійність прекрасного, його незалежність від добра, виключно гедоністичне розуміння прекрасного. На противагу релятивістсько-суб ’ єктивістському погляду такі античні філософи, як Сократ, Платон та Аристотель розвивали ідеї про нерозривну єдність прекрасного й доброго в суспільному ідеалі античності – «калокагатії».

В середньовіччі під впливом релігійних ідей домінуючим світосприйняттям стає теологізм – прийняття Бога як першопринципу буття. Теологічну тенденцію в проблемі естетичного представляли Августин, Тертулліан, Бернар Клервосський, та ін. В їх поглядах здійснюється суперечливе виділення духовно-прекрасного з тілесної краси, крайнє протиставлення естетичного й морального через різко негативну оцінку естетичного. Вони вважали, що чуттєвий світ заважає пізнанню Бога, а насолода від мистецтва не повинна відволікати християн під час молитві в храмі. Естетичне в цей час стає провідником релігійних ідей та засобом повчання.

Філософськи погляди епохи Відродження зорієнтовані на обґрунтування індивідуальної самоцінності людини, що закономірно проявляється в визнанні тілесної краси як форми виявлення краси духовної (Дж. Бруно), в абсолютизації принципу чуттєвої насолоди (Л. Валла) та у висуванні його за основний критерій у художній практиці (Царліно, Тінкторис). Ренесансна естетика, як і філософія в цілому, є прикладом індивідуалістичної традиції, вона стає переломним етапом в еволюції теоретичних ідей, що усвідомлює самоцінність естетичної насолоди та обгрунтовує переважно гедоністичну функцію мистецтва.

Усвідомлення руйнівної сили індивідуалізму та переосмислення теоретичного надбання у напрямку обмеження гедонізму Відродження спостерігається в естетиці класицизму, яка відбиває позицію інтелектуалізму - стриманості почуттів, приборкання чуттєвої насолоди та дисципліни розуму (Р. Декарт, Н. Буало, П. Корнель).

В Новий час оформлюються раціоналістичний та сенсуалістичний підходи до проблеми естетичного. Сенсуалістичний підхід (Ф. Хатчесон, Е. Шефтсбері, Д. Юм) розробляє категорію естетичного смаку - удосконаленого в естетичній витонченості почуття, що має суспільний характер та набуває значення моральнісного смаку – внутрішнього почуття, що виявляє прекрасне в соціальному житті. Раціоналістичний погляд на естетичне, що оформився в ідеях І. Канта, пов'язаний з відривом чуттєвих принципів естетичного задоволення від принципів моралі, ідеї блага, перетворенням прекрасного в чисте, вільне від будь-якого змісту задоволення. Раціоналізм Нового часу обумовлює недооцінку естетичного моменту в загальній теорії пізнання, формулює уявлення про естетичне як нижчу форму в ієрархії сходження від нижчого до вищого – дискурсивно-логічного типу пізнання світу (О. Баумгартен).

В аксіологічному підході (Баденська неокантіанська школа) спостерігається ієрархічне розуміння естетичного як початкової сходинки до духовних цінностей. Соціологічний підхід (марксизм, неомарксизм) усвідомлює суспільно-практичний характер естетичної діяльності, виникнення естетичних почуттів внаслідок впливу створеної людиною штучної дійсності.

Початок XIX в. ознаменувалося появою нового ідейно-художнього напрямку — романтизму, в основі якого лежав метод, що затверджував принцип абсолютної свободи особи. Концептуальною основою романтизму стали теорії, розроблені И. В. Ґете, Ф. Шиллером, Г. Гердером.

В другій половині XIX на початку XX ст. можна спостерігати різноманіття нових теорій естетичного, серед яких варто виділити такі: позитивізм (О. Конт, І. Тен), психоаналіз (3. Фрейд, К. Юнг, Г. Спенсер), інтуїтивізм (А. Бергсон, Б. Кроче), волюнтаризм (Ф. Ницше, А. Шопенгауэр), феноменологія (Э. Гуссерль), структуралізм (К. Леви-Стросс, М. Хайдеггер, К. Ясперс), неотомізм (Ж. Маритен, Э. Фромм).

5.3. Питання для контролю засвоєння матеріалу:

1. Що вивчає естетика?

2. В чому специфіка естетичного пізнання?

3. Які основні характеристики естетичного?

4. Що таке утилітарність? В чому полягає співвідношення естетичного та утилітарного?

5. Що становить основу естетичної діяльності людини?

6. Які види естетичної діяльності існують у сучасному суспільстві?

7. Які головні теоретичні підходи до проблеми естетичного існують в історії філософської думки?

8. Як співвідносяться онтологічні закономірності з естетичним буттям в натуралістичному підході?

9. В чому специфіка естетичного з погляду релятивістсько-суб’єктивістського підходу?

10. В чому сутність інтелектуалістичного підходу у вивченні естетичного?

11. Які протиріччя між естетичним та моральнісним пізнанням спостерігаються в теологічній формі вирішення проблеми?

12. Які особливості естетичного зазначає індивідуалістичний ренесансний погляд?

13. Яке місце в загальному процесі пізнання, з позицій раціоналістичних поглядів, займає естетичне?

14. Які головні риси класицистичного погляду на естетичне?

15. Як пов’язані між собою категорії естетичного та моральнісного смаку в сенсуалістичних поглядах?

16. В чому специфіка аксіологічного підходу до питання естетичного світу особистості?

17. Які головні риси вирішення проблеми естетичного формування особистості спостерігаються в соціологічному підході?

18. Які теорії естетичного виникли в другій половині XIX на початку XX ст.?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: