Методичні вказівки по вивченню теми. Підготовку до семінару рекомендується здійснювати за таким планом:

Підготовку до семінару рекомендується здійснювати за таким планом:

1. Структура та функції моральної самосвідомості особистості.

2. Поняття морального обов'язку. Обов'язок та відповідальність. Професійний обов'язок юриста (працівника органів внутрішніх справ).

3. Ситуація морального вибору як випробування моральної зрілості особистості.

4. Проблема щастя та сенсу життя: теоретичний та практичний аспект.

Матеріал четвертого семінару має безпосередній зв'язок з попередніми, в яких було розглянуто зв'язок історичного розвитку моралі з індивідуальним розвитком моральної свідомості (семінар №2), надані методологічні засади вивчення питання моральних категорій (семінар №3).

Моральна самосвідомість особистості - здатність особистості до самостійної моральної діяльності, автономного вибору цілей і засобів їх досягнення. Функціями моральної самосвідомості є автономна регуляція поведінки на основі засвоєного в процесі соціалізації внутрішнього морального механізму - совісті. В структурі моральної самосвідомості можна визначити таки елементи: совість, сором, вина, каяття, обов’язок.

Совість - структурно-функціональне утворення моральної самосвідомості особистості, яке виникає в результаті суспільного виховання і тому репрезентує в індивідуальній свідомості суспільний інтерес, виявляється як самооцінка власної моральнісної поведінки. Совість - це голос вимог суспільства, що став особистою потребою людини.

У структуру совісті входить провина, сором, розкаяння.

Необхідно розрізняти, з одного боку, совість, як комплексний механізм саморегуляції поведінки, а з іншого – сором та вину. Совість постає як самостійний регулятор поведінки. Почуття сорому, вини й розкаяння також певною мірою пов’язані з внутрішньою моральною саморегуляцією – усвідомленою моральнісною саморефлексією, розумом. Разом з тим, ці почуття ще зберігають свій позаособовий характер, оскільки завжди припускають співвіднесення з надлюдським (зовнішнім авторитетом – наприклад, Богом), із страхом перед всесильним „спостерігачем”. Якщо совість – це переважно індивідуально-особистий контролюючий механізм, „суд над самим собою”, то почуття сорому й вини регулюють поведінку через зовнішній авторитет. Н. Хамітов, порівнюючи совість і сором, відзначає: „Сором – реакція на вчинки й відносини, які суспільство визначає як морально потворні, а тому накладає на них заборону, тоді як совість – це реакція на вчинки й відносини, які ти сам оцінюєш як морально потворні”.

Щоб зрозуміти виникнення сорому та совісті в індивідуальній свідомості треба використати історичний метод. Як вже неодноразово акцентувалося, індивідуальний розвиток моральної свідомості особистості в стислому вигляді повторює історичний розвиток моральності. Так, в історичному процесі саме середньовіччя можна вважати періодом формування моралі сорому та вини. Цей період є лише початковою стадією формування совісті, у якій домінує зовнішній, релігійний контроль за поведінкою, однак саме з інтеріоризацією ідеалу Бога в середньовіччі закладаються підвалини самостійної моральної поведінки. Передумови ж переходу від моралі „сорому й вини” до „моралі совісті” закладаються Відродженням, і лише в період Реформації цей перехід можна вважати остаточно завершеним. Тому, на рівні індивідуального розвитку виникнення сорому та вини також передує совісті, а совість, в свою чергу, спирається на почуття сорому, вини та каяття.

Необхідно позначити зв'язок совісті з обов’язком. Обов’язок - суспільна необхідність, виражена в моральних вимогах до особистості, тобто перетворення загальних для всіх вимог моральності на особисте завдання конкретної особи. Совість фіксує переживання невиконаного обов’язку.

Кант розглядає обов’язок як моральний закон і формулює його як категоричний імператив, тобто веління, яке людина повинна виконувати категорично, не дивлячись на особливі ситуації, в яких вона може знаходитися, не пов'язуючи це з користю, яка досягається незручностями. Категоричний імператив свідчить: «поступай тільки згідно такої максимі, керуючись якою, ти в той же час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом».

Професійний обов'язок юриста - це сукупність нормативів (вимог) правового і морального характеру, якими він повинен керуватися як в практичній юридичній діяльності, в процесі здійснення службових повноважень, так в буденному повсякденному житті. Часто професійний обов'язок співпадає з юридичним обов'язком, особливо тоді, коли працівник не знаходиться на службі, т.ч. професійний обов'язок ширше за поняття «Службовий обов’язок», який пов'язаний з виконанням функціональних обов'язків.

Обов’язок юриста - не миритися з порушеннями законів, прав людини, інтересів суспільства і держави. Совість - це внутрішнє усвідомлення морального обов’язку і відповідальності перед суспільством, що вимагає самоконтролю, виконання норм особистої і службової поведінки, самокритичної оцінки вчинків. Тут обов’язок і відповідальність перед самим собою нерозривно зв'язані.

Майбутньому правоохоронцю необхідно враховувати можливий в його реальній практиці конфлікт між виконанням наказу і правовими й моральними нормами, які даний наказ може порушити. Безумовно, правоохоронець стоїть на варті закону і порядку, тому існує об’єктивна необхідність виконання наказу. В ситуації явно злочинного наказу слід враховувати ту модель моральної поведінки, яку обирає для себе людина. Це може бути шлях відмови від моральної свободи, коли виконання наказу знімає посадову відповідальність за обраний вчинок, але не знімає з людини моральної відповідальності перед суспільством. Інший шлях - шлях вільного морального вибору, коли людина розуміє всю складність виниклого конфлікту, але робить вибір на користь загальнолюдських цінностей. Той або інший моральний вибір свідчитиме про здібність людини до вільного морального вчинку, рівень його моральної зрілості.

У реальній практиці правоохоронця може бути безліч ситуацій, в яких необхідний моральний вибір. Доцільним буде самостійно проаналізувати типи ситуацій, що трапляються в правоохоронній діяльності, та виходячи з типів ситуацій визначити типи поведінки в них. Так, не виключається ситуація, коли правоохоронцю потрібно буде пожертвувати власними інтересами, а іноді навіть власним життям, щоб урятувати життя інших людей. Самопожертвування - найважливіший принцип моральної діяльності людини. Самопожертвування спирається на основний принцип моральної діяльності - безкорисливість, який лежить в основі моралі в цілому. В ситуації можливого зіткнення інтересів у результаті суспільних взаємодій безкорисливість є головним шляхом розв’язання конфлікту інтересів через жертвування індивідуальними інтересами в інтересах інших. Моральне самопожертвування актуалізується в моральному вчинку як свідома відмова від власної безпеки і блага на користь інтересів іншої людини.

При аналізі питання щастя та сенсу життя необхідно уяснити три найбільш впливові традиції, які існують в історії етики:

Гедонізм - представляє таке розуміння щастя, в якому щастя виступає як ствердження і досягнення максимальної кількості чуттєвих задоволень (перш за все тілесних), незалежно від засобів їх досягнення. Позиція гедонізму представлена старогрецькою школою киренаїків, її представник Арістіпп. Необхідно акцентувати та аморальному характері гедоністичної позиції, згідно з якою власні чуттєві задоволення ставляться вище інтересів іншої людини.

Евдемонізм - етична позиція, згідно якої саме прагнення людини до досягнення особистого щастя є основною метою і рушійним мотивом моральної поведінки. Представник - Демокріт. На відміну від гедонізму, евдемонізм відзначає здатність людини зважувати задоволення і незадоволення, врівноважувати прагнення до задоволення, зважуючи їх наслідки. Щастя і є здатність правильного розрізнення задоволень. Евдемонізм акцентує увагу на перевазі духовних задоволень перед тілесними.

Аскетизм – позиція, згідно якої метою справжнього життя є шлях придушення чуттєвих та плотських спокус заради духовного очищення. Аскетичним можна вважати стоїчний тип життя (від грецької філософської течії стоїцизму, представник – Діоген Синопський). Але найбільш явного вираження аскетизм набув в середньовічному сприйнятті.

Утилітаризм - позиція, заснована на ухваленні як вищої цінності деякого корисного безпосередньо відчутного блага. Найбільш явного вираження утилітаризм отримує в принципі корисності, сформульованому Ієремієй Бентамом. Згідно цьому принципу, моральна діяльність є виправданою, якщо веде до досягнення найбільшої кількості щастя для найбільшого числа людей. Необхідно зробити важливий висновок, що цей принцип виглядає у власне етичному сенсі далеко не бездоганним, оскільки не забороняє використання іншого як засобу для свого щастя, навіть якщо це могло принести іншій людині страждання.

При формулюванні висновків по останньому запитанню слід визначитись у власній позиції, відносно проблеми щастя та сенсу життя.

4.3. Питання для контролю засвоєння матеріалу:

1. В чому полягають основні функції моральної самосвідомості?

2. Що потрібно для того, аби свідомість належного постала як моральний обов’язок?

3. Як Ви вважаєте, чи може індивідуальний моральний обов’язок суперечити зальним вимогам моралі? Наведіть приклади на підтвердження Вашої думки.

4. Чи повинна людина нести моральну відповідальність за провини своїх близьких?

5. Яким є співвідношення морального обов’язку і совісті?

6. Може чи не може існувати "зла совість", що докоряє людині з приводу нескоєного нею зла? Чому?

7. В чому парадоксальність висловлювання „чиста совість”?

8. Яку роль відіграє розкаяння в моральному виправленні особи?

9. Як співвідносяться совість і сором?

10. Прокоментуйте тезу В.С. Соловйова: "Людина відрізняється від тварини здатністю відчувати сором". Чи погоджуєтесь Ви з цим висловом?

11. Може чи не може особа, на Вашу думку, відчувати сором перед самою собою? Чому?

12. Наведіть приклади ситуацій морального вибору, що виникають в процесі професійної діяльності працівників ОВС.

13. У чому полягає моральний зміст самопожертви? Заради чого Ви могли б пожертвувати власним життям?

14. У чому полягає зміст гедоністичного ставлення до життя?

15. Розкрийте зміст категорії "щастя". У чому полягають відмінності між гедоністичним та евдемоністичним розумінням щастя?

16. Яким Ви уявляєте своє власне щастя? Чи достатньо Вам для щастя тільки задоволення матеріальних потреб?

17. У чому полягає особливість утилітарного розуміння сенсу життя?

18. У чому полягає зміст аскетичного ставлення до життя?

19. Які основні варіанти філософської відповіді на питання про сенс життя Вам відомі?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: