Методичні вказівки по вивченню теми

Підготовку до семінарського заняття рекомендовано робити за таким планом:

1. "Добро" і "зло" як провідні категорії моральної свідомості. Моральні аспекти боротьби зі злом.

2. Етичний зміст поняття "свобода". Свобода і відповідальність.

3. "Справедливість" як морально-етична категорія. Проблеми реалізації справедливості в конкретних умовах людського життя.

4. "Совість", "обов’язок", "гідність", "честь" як категорії моральної референції особистості.

Методологічною основою вивчення специфіки моральних категорій свідомості повинні стати сучасні концепції передових вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі етики та психології Дж. Мура, Р. Арнхейма, К.Вілюнаса, та ін. При вивченні першого питання необхідно виходити з того, що специфіка моральних категорій полягає в тому, що вони є психічними феноменами, тобто знаходяться у свідомості людей. Сучасні науковці (Дж. Мур, Р. Арнхейм, К.Вілюнас, та ін.), відносять «добро», «зло», «обов’язок» до чуттєвих категорій свідомості, отже розуміння добра і зла міститься в межах чуттєвого, емоційного відношення людини до світу та інших людей. Такого роду «емоційні категорії» мають суб’єктивно-об’єктивний характер, тобто репрезентують в індивідуальній свідомості світ суспільних цінностей. У практичному орієнтуванні, моральних оцінках і реакціях люди керуються не поняттями «доброта», «справедливість», а почуттями, які викликають ці вчинки. Треба відзначити наявність зв’язку «добра» та «зла» з іншими категоріями свідомості – моральнісними почуттями совісті, сорому, провини. При їх зіставленні необхідно скористатися феноменологічним підходом. Так, феноменологічна сутність совісті – це страждання. Саме почуттями страждання репрезентується у свідомості моральнісне зло. Тоді моральнісне добро можна визначити як радість, коли бачиш чуже благополуччя, а моральнісне зло – як страждання, коли бачиш чужу біду. Розпад єдності людини із суспільством – це є моральнісне зло, що адекватно й репрезентується у свідомості як страждання – муки совісті, каяття та ін., як чуттєве знання причетності людини до руйнування суспільної єдності через власний індивідуалістичний вчинок. Моральнісні почуття совісті, провини, сорому, виникають як чуттєві реакції на моральнісне „добро” та „зло”.

Виходячи з такого розуміння проблеми добра та зла питання субстанційності зла належить до розряду історично змінюваних поглядів, що набувають змін під впливом пануючого в історичному періоді світогляду.

При розгляді питання свободи необхідно враховувати дві крайні позиції в розумінні проблеми - фаталізм і волюнтаризм.

З погляду фаталізму (циніки, киники) - людина абсолютно не вільна, все її життя обумовлене зовнішніми обставинами, вона є рабом обставин. Така позиція знімає з людини відповідальність за вчинки, робить її пасивною.

З погляду волюнтаризму (ніцшеанство) - людина абсолютно вільна, його воля не залежить від зовнішніх обставин, а норми моралі є перешкодою для абсолютної свободи. Волюнтаризм абсолютизує розуміння свободи і волі людини.

Важливо зробити висновок, що обидві позиції є крайніми і не відображають дійсної суті свободи.

Методологічною основою в розумінні свободи повинні стати погляди Спінози, Гегеля, Маркса, з позиції яких свобода розуміється як пізнана необхідність. З такої точки зору свобода - здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, спираючись на пізнання об'єктивної необхідності. Люди не вільні в плані вибору об'єктивних умов своєї діяльності (незалежних від людини обставин), виступаючих як необхідність, проте вони володіють конкретною і відносною свободою, коли зберігають можливість у виборі цілей і засобів їх досягнення. Разом з тим, пізнання необхідності потрібне людині саме для того, щоб звільнитися від рабської залежності від речей і явищ, визначити свій індивідуальний шлях їх подолання. Так, можна зробити висновок, що свобода є здатністю людини діяти згідно своїм інтересам і цілям, спираючись на пізнану необхідність.

Необхідно також розуміти, що свобода залежить від об'єктивних умов, таких як соціальне середовище, система моральних норм і відносин, що склалися. Вони детермінують дії людини, тобто визначають межі свободи її морального вибору.

Моральний вибір - індивідуальний вибір однієї з можливих ліній поведінки. За наявності морального вибору можна виділити наступні лінії поведінки:

1) Шлях конформізму (цивільної слухняності) - характеризується як шлях відмови від свободи, від особової позиції, а, отже, і відповідальності.

2) Шлях свавілля (суб'єктивного свавілля) - характеризується як лінія визнання абсолютної свободи, яка виявляється в ухваленні особою рішень, в її діях без урахування суспільних інтересів.

3) Шлях соціальної реалізації - характеризується як лінія реалізації свободи розвитку особи з урахуванням нею суспільних інтересів.

Діяльність особи можна кваліфікувати як моральну у разі, коли вона грунтується на вільному виборі в полі протистояння добра і зла. Необхідність морального вибору виникає тоді, коли обставини вимушують людину ухвалити одне рішення за наявності декількох. Доцільно розглянути позицію фаталізму, згідно з якою вибір є фікцією, оскільки він повністю обумовлений об'єктивними обставинами, а отже рішення ухвалюється під тиском об'єктивної необхідності. Більш того, вибір обумовлений діючими в суспільстві моральними нормами. Контраргументом до такої позиції повинна стати думка, що в полі тотальної детермінації залишається місце для надання усвідомленої переваги людиною тому або іншому варіанту моральної поведінки, який власне і є моральним вибором.

В вивченні проблеми свободи доцільним буде звернути увагу на таку характерну рису моралі, як імперативність. Імперативність - це форма висловлення велінь, спосіб їх реалізації, що орієнтує особу залежно від конкретно-історичних умов, обставин на конформізм, адаптацію до встановлених у суспільстві стандартів поведінки. Імперативність моралі обумовлює регуляцію та узгодження суспільного та індивідуального інтересів, у взаємодії яких пріоритет залишається за суспільним. Імперативність як моральнісна необхідність і особистісна свобода – два боки моралі, що розглядають свободу як усвідомлений вибір та відповідальний спосіб дій у межах етичної необхідності.

Процес емансипації особистості обумовив набуття та розширення свободи людини в сучасному світі. Поруч з моральною самостійністю, що виявляється у вільному виборі цілей, засобів та дій, свобода передбачає також самостійну відповідальність за обрані дії та вчинки. Свобода вибору є головною умовою моральної відповідальності, отже, якщо свобода вибору відсутня, не можна вважати особу морально відповідальною за той чи інший вчинок.

Відповідальність - обов'язок і необхідність надавати звіт в своїх діях, вчинках, відповідати за їх можливі наслідки. Особа відповідальна за те, що вона могла об'єктивно вибрати (в міру свободи вибору) і суб'єктивно реалізувати в своїй поведінці, вчинках. Відповідальність - категорія етики, що характеризує особистість з позиції виконання нею моральних вимог, відповідності її моральної діяльності моральному обов’язку. Відповідальність як моральний феномен свідомості підкріплюється механізмом моральної провини.

Відповідальність в цілому філософсько-соціологічне поняття. Відповідальність в етиці і відповідальність в праві тісно пов'язані. Достатньо, наприклад, нагадати теоретичні обґрунтування кримінальної відповідальності, принципу особистої і винної відповідальності.

При вивченні категорії справедливості необхідно врахувати те, що це поняття одне з найбільш складних в історії етичної думки, тому що воно не обмежується чисто моральними аспектами, а пронизує всі сфери людської життєдіяльності і відносин - економіку, політику, право, мораль, релігію і мистецтво. Справедливість - це вимірювальна характеристика людських відносин. Вона означає такий обов'язковий порядок людського життя, при якому існує співвідношення між діянням і розплатою, злочином і покаранням. В цілому, принцип справедливості означає рівне за рівне - правило таліона - зуб за зуб, око за око і т.д.

Зрозуміти категорії зрівняльної та розподільної справедливості допоможе звернення до поглядів Аристотеля, з якими можна ознайомити в підручниках. Що стосується змістовної сутності цих категорій, то дійти до їх розуміння можна шляхом історичного підходу. Отже, в різні часи і у різних народів справедливість наповнювалася різноманітним, далеко не однозначним змістом. Так, члени первісного роду або племені отримували рівну частку загальної здобичі. Зрівняльна справедливість дозволяла первісній людині вижити в умовах дефіциту коштів для існування. При вивченні сутності розподільної справедливості доцільним буде звернутися до старогрецької міфології, в якій мала місце богиня справедливості і правосуддя Феміда. Вона нерідко зображалася з терезами і рогом, з якого сипалися на ваги різні блага. Зміст алегорії полягав в тому, що блага повинні були відважуватися відповідно до належної міри і справедливості. Щоб ділення було неупередженим і неупередженим для тих, хто стояв перед богинею, на очах у Феміди була пов'язка. У цьому міфі виражена концепція розподільної справедливості, яка базується на принципі природної рівності всіх людей, які мають рівні права на користування благами.

Необхідним моментом у вивченні питання є розгляд принципу справедливості в правовій діяльності. Праву належить головна роль в припиненні різного роду порушень справедливості. Закріплений в нормах права, принцип справедливості виступає і як визнаний масштаб порівняння дій людей і як морально-правова вимога, виконання якої суворо обов'язково. Завдяки праву те, що було тільки моральним, набуває сили закону. Всякий відступ від нього є не тільки правопорушенням, але і порушенням норм моралі. Для працівників міліції, які стоять на варті законності і правопорядку, цей принцип є їх професійною вимогою, правовою нормою.

Одним з поширених моральних принципів сучасної культури є толерантність. Толерантність – це терпимість до ідеологічних позицій людини (групи людей, нації та ін.), ідейно-політичних (або релігійних) переконань або партійній приналежності, до соціального положення. Цей конкретний моральний принцип грунтується на більш загальному принципі - пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей перед іншими міркуваннями соціального, ідейно-політичного, релігійного характеру.

Разом з позитивним гуманізуючим змістом, який несе принцип толерантності в сучасну культуру, можна спостерігати також і негативний вплив. Виникає терпимість й до аморалізму, яку породжує рекламований на всіх рівнях ідеал свободи та антидогматизму, відсутності претензій на винятковість того чи іншого способу життя. Утрата чітких меж дуальності світу призводить до утруднень у розрізненні добра й зла, поганого й гарного, справедливого й несправедливого тощо, інакше кажучи, призводить до нездатності розрізнення чеснот і пороків, до морального релятивізму і байдужості, або й зовсім до аморальності. Тому для майбутнього юриста необхідно критично усвідомити принцип толерантності, його діалектично-суперечливий характер.

3.3. Питання для контролю засвоєння матеріалу:

1. Що називають категоріями моральної свідомості?

2. Яке значення для людини має ідея добра?

3. Які чинники зумовлюють існування зла у суспільстві?

4. У чому полягає складність вирішення проблеми субстанційності зла для етичної теорії?

5. Чи можна боротися зі злом засобами насильства? (Порівняйте у цьому відношенні позиції Л.М.Толстого і І.О.Ільїна).

6. Чи є синонімічними терміни "свобода" і "воля"? Якщо ні – в чому Ви вбачаєте відмінність між ними?

7. Які визначення поняття свободи вам відомі? Якому з цих понять ви надаєте перевагу?

8. Як пов’язані між собою свобода і відповідальність?

9. Чи можлива для людини абсолютна свобода? Обґрунтуйте відповідь.

10. Що значить бути справедливим? Чи може людина виносити справедливі судження, залишаючись упередженою та необ’єктивною?

11. За відомим висловом, з людиною можна обійтися "за законом" або "за справедливістю". Чи є різниця між цими двома способами поведінки? Якщо є - в чому вона полягає?

12. У чому полягає відмінність між розподільною та зрівняльною справедливістю?

13. Що таке толерантність? Чому толерантність стає цінністю сучасного постмодерного суспільства?

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: