ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 4 страница

За термінами реалізації розрізняють:

- довгострокові;

- середньострокові;

- короткострокові програми.

До основних показників ЦКП відносяться:

- обсяги виробництва продукції;

- ліміти капіталовкладень;

- державне замовлення на поставку продукції;

- державне замовлення на введення в експлуатація потужностей;

- перелік забудов;

- обсяг фінансування за рахунок бюджетів різних типів;

- витрати валютних ресурсів і заходи в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Загальний алгоритм розробки програм має наступний вигляд.

1. Аналіз сучасного стану об’єктів і ретроспективний аналіз економічних процесів з метою виявлення тенденцій і закономірностей.

2. Прогнозування розвитку економічних процесів.

3. Дослідження і розробка альтернативних варіантів впливу на процес.

4. Вибір оптимального варіанту з кількох альтернатив.

5. На основі цього вибору розробка розгорнутого варіанту програми.

Цільові комплексні науково-технічні програми (ЦКНТП) розробляються, як правило, з метою масштабної реалізації науково-технічних досягнень, основні результати реалізації якої полягають у підвищенні ефективності і конкурентоспроможності економіки в цілому або її окремих складових. Важливе місце в розробці ЦКНТП має вибір цілей.

2. Досвід програмування в Україні

Пріоритетні напрямки, що потребують програмного вирішення, визначаються Верховною Радою України на підставі переліків і пропозицій, поданих Національною академією наук України, Міністерством освіти і науки України та схвалених Кабінетом Міністрів.

Станом на поточний момент склалися такі пріоритетні напрямки науково-технічного розвитку:

1) здоров’я людини;

2) охорона навколишнього середовища;

3) виробництво, переробка і збереження сільськогосподарської пропозиції;

4) екологічна енергетика і ресурсозберігаючі технології;

5) перспективні інформаційні технології, засоби комплексної автоматизації, сучасні системи комунікації;

6) нові речовини та матеріали;

7) наукові проблеми розбудови державності України.

Найбільш масштабними та всеохоплюючими є програми соціально-економічного розвитку. Вони приймаються на різних рівнях. На національному рівні – це державна програма соціально-економічного розвитку. На регіональному – обласні програми соціально-економічного розвитку. На місцевому рівні – програми соціально-економічного розвитку міст, районів, селищ, сіл.

В залежності від строків виконання, державні програми соціально-економічного розвитку можуть бути:

- довгострокові (10-15 років);

- середньострокові (до 5 років);

- короткострокові (на рік).

Характерною ознакою організаційно-економічного механізму реалізації програм є їх перебування в процесі виконання в залежності від досягнутих результатів. Крім того, базою для розробки програми з коротшим строком виконання є програми з довшим строком виконання.

3. Роль і основні методи прогнозування економіки

В сучасній економіці прогнозування отримало широке розповсюдження на всіх рівнях (від місцевого до глобального) і у всіх сферах (економічній, соціальній, політичній, військово-технічній, культурній, демографічній і т.д.).

Прогноз – це науково обґрунтоване судження про майбутній стан об’єктів або розвиток процесів у майбутньому. Процес формування прогнозів включає наступні етапи.

1. Формування інформаційної бази для розробки прогнозів.

2. Аналіз об’єкту прогнозування.

3. Аналіз зовнішнього середовища і його можливих впливів на об’єкт прогнозування.

4. Визначення вірогідної траєкторії розвитку об’єкта.

5. Прийняття управлінських рішень або підготовка управлінських рішень.

6. Оцінка якості прогнозу.

Існує класифікація прогнозів за наступними критеріями:

1. За критеріями контрольованості:

- контрольовані прогнози, тобто прогнози процесів, що контролюються інституціями;

- неконтрольовані прогнози.

2. За критерієм масштабу:

- мікропрогнози (прогнози розвитку окремих економічних суб’єктів);

- галузеві прогнози;

- макропрогнози (розвитку національної економіки);

- мегапрогнози (розвитку глобальної економіки).

3. За критерієм строків прогнозування:

- оперативний (на строк до одного місяця);

- короткостроковий (до одного року);

- середньостроковий (до п’яти років);

- довгостроковий (до 15-ти років).

4. За критерієм об’єктів прогнозу:

- прогнози зміни запасів природних ресурсів;

- прогнози руху трудових ресурсів;

- прогнози динаміки інвестицій;

- прогнози науково-технічного розвитку;

- прогнози соціального розвитку;

- прогнози динаміки зайнятості;

- прогнози динаміки доходів.

5. За критерієм кількості об’єктів прогнозування:

- одиничний прогноз;

- множинний прогноз.

6. За критерієм часового інтервалу прогнозування:

- точний прогноз;

- інтервальний прогноз.

7. За функціональними ознаками:

- пошуковий прогноз – базується на існуючих тенденціях і закономірностях;

- нормативний – базується на нормативах.

8. За критерієм варіантів прогнозування:

- песимістичний;

- оптимістичний;

- середній (стриманий).

Державний прогноз економічного і соціального розвитку національної економіки – це система кількісних показників і якісних характеристик розвитку макроекономічної ситуації в країні на визначений період, що охоплює формування структури економіки, соціальної інфраструктури, обсягів виробництва товарів і послуг, зовнішньоекономічної діяльності.

Інформаційною базою прогнозування є:

- нагромаджений досвід і знання;

- фактологічні та статистичні дані;

- економіко-математичні моделі.

Розрізняють наступні способи прогнозування:

- експертний;

- спосіб екстраполяції;

- спосіб моделювання.

Загалом прогнозування виконує наступні функції:

а) науковий аналіз соціально-економічних, науково-технічних та техніко-технологічних процесів, що відбуваються в рамках національної економіки. Ця функція реалізується в три етапи:

- ретроспекція – це вивчення минулого стану об’єкту;

- діагноз – визначення сучасного стану об’єкту;

- проспекція – визначення майбутнього стану об’єкту. Обов’язковим елементом є верифікація, тобто оцінка достовірності прогнозу;

б) оцінка об’єкта прогнозування на основі обраних альтернатив, тобто розробляються кілька варіантів прогнозів майбутнього стану об’єкта, які аналізуються і порівнюються за певними критеріями;

в) підготовка управлінських рішень (по суті це підготовка рекомендацій для прийняття рішень);

г) оцінка можливих наслідків прийнятих рішень.

Процес прогнозування відбувається виходячи з таких принципів:

- принцип наукової обґрунтованості;

- принцип системності, передбачає розгляд об’єкта прогнозування як системи, що є сукупністю великої кількості елементів та взаємозв’яків між ними;

- принцип адекватності – означає, що прогнози і прогнозна інформація повинні відображати реальні процеси в економіці;

- принцип альтернативності або багатоваріантності;

- принцип цілеспрямованості, тобто прогноз має відповідати певним цілям;

- принцип ефективності, забезпечується в тому випадку, коли за мінімальної кількості вхідних даних досягається максимальна кількість вихідних даних.

Процесам і методам прогнозування національної економіки присвячена наукова дисципліна економічна прогностика. Ключовим блоком цієї науки є вивчення та застосування методів прогнозування.

Методи прогнозування – це сукупність способів, заходів, дій, за допомогою яких можна на підставі вивчення існуючого та минулого стану об’єкта з врахуванням існуючих чи потенційних факторів впливу на нього переконливо передбачити його майбутній стан.

Методи прогнозування:

1-група. Інтуїтивні (експертні) методи прогнозування. Вони здебільшого використовуються для визначення зміни стану об’єкта у майбутньому, а також іноді для визначення заходів по досягненню такої цілі.

2-група. Формалізовані методи. Вони використовуються переважно для визначення ресурсного забезпечення, необхідного для досягнення цілі.

До інтуїтивних методів відносяться:

1) метод експертної оцінки, розрізняють:

- індивідуальний;

- колективний.

Індивідуальний метод експертної оцінки здійснюється за допомогою індивідуального опитування у вигляді інтерв’ю, анкетування або складення експертами сценарію розвитку.

Серед методів колективної експертної оцінки найбільш поширеними є:

а) метод комісій – це обговорення ситуації групою експертів і складання прогнозу на основі цього обговорення;

б) матричний метод – опитування групи експертів і спеціальна обробка отриманої інформації, на основі якої складається матриця. У стовпчиках матриці зазначаються експерти, у рядках – питання. На перетині стовпчика і рядка відображається думка експерта з конкретного питання;

в) мозкова атака – це активне творче обговорення ситуації висококваліфікованими фахівцями і вироблення прогнозу на основі цього обговорення.

Основні етапи колективної експертної оцінки:

- формування групи учасників;

- складання проблемної записки (описання ситуації і бажаного прогнозу);

- генерація ідей;

- систематизація ідей;

- деструкція (критичний аналіз ідей);

- складання прогнозу у вигляді списку ідей про майбутній розвиток об’єкта, які не були відкинуті в ході деструкції;

г) метод «Дельфі» – це систематичне опитування експертів з приводу розвитку об’єкта прогнозування та узагальнення даних. Характерними рисами методу «Дельфі» є:

- анонімність (експерти або незнайомі, або не знають, що одночасно приймають участь в одному і тому ж опитуванні);

- постійне використання напрацьованих результатів;

- статистичний характер висновків, тобто, висновки базуються на думці більшості.

Саме завдяки цим характерним рисам метод «Дельфі» є ефективним.

До формалізованих методів прогнозування відносяться:

- методи прогнозної екстраполяції;

- метод економіко-математичного моделювання.

Метод екстраполяції – один з головних у прогнозуванні економіки. Він передбачає, що на основі статистичних даних, зібраних за певний період, формується уявлення про тенденції і закономірності. Базовим положенням цього методу є положення про те, що зазначені тенденції і закономірності збережуться і в майбутньому. Найпростішим з методів екстраполяції є метод найменших квадратів, який дає можливість оцінити ймовірні відхилення від прогнозованого результату. Більш складними методами екстраполяції є метод регресивного аналізу і метод кореляційного аналізу.

Економіко-математичне моделювання передбачає формування моделей, тобто, спрощення реальної ситуації, за якого її можна описати певною кількістю рівнянь. Розрізняють:

- факторні економічно-математичні моделі, вони визначають залежність рівня і динаміки розвитку об’єкта прогнозування від рівня і динаміки впливу окремих факторів;

- структурні економіко-математичні моделі – це моделі, які описують взаємозв’язки між окремими елементами, що формують єдине ціле або агрегат. Прикладом може бути міжгалузевий баланс виробництва;

- комбіновані економіко-математичні моделі – досліджують як структурні так і факторні впливи.

Моделі можуть бути спрямовані на:

- мінімізацію (витрат);

- максимізацію (прибутків).

Моделі можуть бути:

- однофакторними;

- багатофакторними.

В залежності від фактору часу розрізняють моделі:

- статичні;

- динамічні.

ТЕМА 11

ПОЛІТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

1. Загальна характеристика економічного зростання.

2. Фактори економічного зростання.

3. Інструменти економічної політики, спрямовані на економічне зростання.

1. Загальна характеристика економічного зростання

Економічне зростання – це форма економічного розвитку, що призводить до збільшення обсягу випуску продукції економікою за певний період. Існують різні підходи до розуміння економічного зростання. Економічне зростання вимірюється за допомогою дослідження динаміки ряду економічних показників, в першу чергу ВВП і національного доходу. Основними є:

- індекс економічного зростання: ;

- темп економічного зростання: ;

- темп економічного зростання з розрахунку на душу населення.

З цих показників видно, що існує два підходи до визначення економічного зростання:

- перший базується на визначенні абсолютних величин;

- другий базується на визначенні питомих величин, з розрахунку на душу населення.

Економічне зростання є ефективним способом вирішення ряду національних проблем, зокрема:

1) проблеми зростання реального виробництва;

2) проблеми підвищення рівня життя народу;

3) проблеми задоволення нових потреб суспільства та індивідуумів;

4) проблеми зміцнення зовнішньоекономічних позицій держави;

5) проблеми зміцнення науково-технічної виробничої і фінансової бази національної економіки.

Існує два підходи до визначення перспектив економічного зростання:

- перший базується на теорії нульового зростання. Його прибічники вважають, що досягнутий рівень виробничої динаміки уже задовольняє основні потреби суспільства, а її нарощування матиме наслідком прискорення процесу деградації навколишнього середовища, отже нарощування виробництва є недоцільним;

- другий базується на бажанні більшості країн і народів світу підвищити рівень свого добробуту і закласти підвалини майбутнього зростання.

Основні параметри економічного зростання:

1) причини економічного зростання – це зростання населення і його потреб;

2) значення економічного зростання – це одна з основних макроекономічних цілей;

3) спосіб досягнення економічного зростання – через зростання обсягів виробництва національного продукту на душу населення;

4) вимірювання економічного зростання – через ВНП, ВВП, національний дохід, обсяги виробництва по галузям та їх динаміку (індекси і темпи зростання).

Типи та способи економічного зростання:

- екстенсивний;

- інтенсивний;

- змішаний.

Екстенсивний тип економічного зростання має місце у випадку кількісного зростання залучених у виробництво факторів виробництва, тобто, зростання кількості земель в обробітку, капіталу (виробничих потужностей), трудових ресурсів. За екстенсивного типу економічного зростання кількісне співвідношення між витратами факторів виробництва і отриманими результатами (продуктивність) залишається незмінним.

Інтенсивний тип економічного зростання має місце у випадку якісного поліпшення факторів виробництва, а саме застосування нових технологій та інших інновацій (поліпшення землі і капіталу), а також підвищення рівня кваліфікації та освіти працівників і вдосконалення організації та управління виробництвом (поліпшення людських факторів). Екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання в реальності в чистому вигляді практично не зустрічаються. В абсолютній більшості випадків маємо економічне зростання змішаного типу, тобто одночасно за рахунок інтенсивних та екстенсивних чинників.

Розглянемо типи економічного зростання на макроекономічній моделі «сукупний попит – сукупна пропозиція». Якщо в країні існують вільні ресурси, то тоді можливе економічне зростання за рахунок екстенсивних чинників. На нашій моделі таке зростання відбудеться за рахунок зміщення кривої сукупного попиту вправо. Якщо в результаті такого зростання буде досягнуто потенційного обсягу національного виробництва, то подальше економічне зростання за рахунок екстенсивних чинників стає неможливим, тому що всі ресурси національної економіки вже залучені у виробництво. В цьому випадку можливим є лише економічне зростання за рахунок інтенсивних чинників. Воно призведе до збільшення потенційних можливостей національної економіки, тобто за такого ж самого обсягу ресурсів економіка зможе виробляти більше продукту. Графічно це матиме вигляд зміщення кривої сукупної пропозиції вправо.

Реальне зростання має змішаний тип, на нашій моделі змішаний тип економічного зростання матиме вигляд зміщення обох кривих вправо.

2. Фактори економічного зростання

Всю сукупність факторів економічного зростання можна поділити на такі групи.

1. Базисні фактори або фактори пропозиції.

2. Фактори попиту.

3. Фактори розподілу.

4. Фактори інституційні.

Групу факторів пропозиції становлять наступні:

- кількість і якість природних ресурсів;

- кількість і якість трудових ресурсів;

- обсяг капіталу;

- технології;

- інновації;

- менеджмент.

Фактори попиту фокусуються на процесі споживання, тому ключовим елементом сукупності цих факторів є споживач з високим потенціалом споживання (тобто з високими доходами) і високими вимогами до споживчих товарів.

Фактори розподілу стосуються розподілу національного доходу – чим він рівномірніший, тим вищий потенціал споживання в економіці.

До інституційних факторів відносяться:

- правова система;

- психологічна налаштованість суспільства до економічної активності;

- рівень підприємницької ініціативи;

- умови ведення господарства, створені системою державного управління і регулювання;

- соціальні, культурні, релігійні фактори та інші.

3. Інструменти економічної політики, спрямовані на

економічне зростання

Розробка нової моделі економічного політики в Україні, яка має стати важливим чинником зростання рівня економіки, формування на цій основі якісно нового суспільства, адекватного сучасним досягненням науки, техніки, культури, є першочерговим завданням для вирішення проблеми економічного зростання.

Метою економічної політики є відтворення економічного і науково-технічного потенціалу, поліпшення якості життя населення та оптимізація середовища його проживання, досягнення реального суверенітету країни, створення умов для динамічного розвитку структурно оновленого і збалансованого народногосподарського комплексу.

Зрозуміло, що реалізувати зазначені завдання одночасно не вдасться. Спочатку необхідно забезпечити зростання економіки. Це завдання, вирішення якого дасть змогу створити ефективне ринкове господарство.

Соціально орієнтована модель ринку як основа стратегічного розвитку економіки нашої країни потребує стратегії економічного зростання яка б враховувала радикальні зміни, що відбуваються в усіх її напрямках.

В основі такої стратегії має лежати комплекс взаємопов’язаних, чітко узгоджених заходів та програм, які б включали:

- нову концепцію державного регулювання економіки. Передусім ідеться про масштаби інвестиційної діяльності держави, а також її зобов’язання із соціального захисту громадян;

- раціональну структуру державних витрат на всіх рівнях влади, вироблену на основі вищеназваної концепції, яка має стати базою для побудови у нинішніх умовах моделі перерозподілу ВВП через бюджет, а також прийняття рівня податкового навантаження на народне господарство і побудови відповідної моделі податкової системи;

- програми галузевого, інноваційного та інвестиційного розвитку, структурної перебудови економіки.

Україна може претендувати на відповідне місце серед розвинених країн світу лише у тому випадку, якщо їй вдається досягти певного рівня інноваційного-соціального розвитку, який би сприяв відродженню економіки на рівні постіндустріальної епохи. Для цього необхідно обґрунтувати та запровадити:

а) систему довготривалих пріоритетів економічного розвитку сучасних галузей машинобудування, енергозберігаючих технологій, спрямованих на відродження вітчизняного виробництва;

б) програму інвестицій з чітко визначеними фінансовими джерелами.

В Україні, незважаючи на величезні втрати, існують об’єктивні передумови для розвитку високотехнологічних виробництв, залучення в цю сферу значних інвестицій, у тому числі закордонних. Ідеться передусім про літакобудування, ракетно-космічну галузь, суднобудування, технології з розробки нових матеріалів, біотехнологію, електрозварювання та деякі інші. Україні доцільно розвивати галузі зі швидким оборотом капіталу, зокрема харчову та переробну промисловості.

ТЕМА 12:

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У СВІТОВІ ГОСПОДАРСТВА

1. Загальна характеристика процесу міжнародної інтеграції.

2. Передумови інтеграції національної економіки у світове господарство.

3. Перспективні форми інтеграції економіки України у світове господарство.

1. Загальна характеристика процесу міжнародної інтеграції

Міжнародна інтеграція – це процес об’єднання в політичних та економічних аспектах економік різних країн світу на основі поглиблення і розвитку стійких взаємозв’язків між ними, взаємозалежності та економічного взаємопроникнення.

На мікрорівні цей процес відбувається за рахунок посилення взаємозв’язків між окремими економічними суб’єктами, формування фінансово-промислових груп, транснаціональних корпорацій, різних форм взаємодії.

На міждержавному рівні цей процес відбувається через укладання угод між державами про різні форми співробітництва. На довгостроковій основі таке співробітництво здійснюється на базі різних форм:

1) зона вільної торгівлі – це економічний простір, що включає територію кількох держав зі спрощеними умовами перетину кордонів цих держав для їх товарів і факторів виробництва;

2) митний союз – це економічний простір, що включає територію кількох держав, з єдиним митним кордоном;

3) спільний ринок – цій формі притаманні всі риси митного союзу і крім цього ще узгодження економічної політики між членами спільного ринку та політики всіх членів стосовно країн, що не входять до спільного ринку;

4) вищої формою інтеграції є економічний союз. Крім рис, характерних для спільного ринку, члени економічного союзу практично повністю узгоджують економічну політику, можуть мати єдиний емісійний центр, єдину валюту і наднаціональні органи управління (наприклад, Європейський союз).

Економічні переваги міжнародної інтеграції:

1) необмежений доступ до ресурсів країн-членів інтеграційних об’єднань;

2) формування стабільного збуту та потужного спільного ринку;

3) об’єднання зусиль в науково-технічній сфері, сфері фінансів та інвестування.

Основним недоліком інтеграційного процесу є те, що країни – члени інтеграційних об’єднань повинні пожертвувати частиною суверенітету.

2. Передумови інтеграції національної економіки у

світове господарство

Основна мета участі України в процесах міжнародної інтеграції – це сприяння через широкий розвиток інтеграційних процесів структурній перебудові національної економіки на інноваційній основі, підвищенню рівня життя народу до стандартів країн глобалізаційного ядра. Але для того, щоб долучитися до країн з високими стандартами життя та економічного розвитку, Україні необхідно вирішити наступні проблеми:

1) закінчити процес реформування відносин власності;

2) сформувати інституційне середовище, адаптивне до ідеології ринкових перетворень і вільного підприємництва;

3) закінчити процес демократизації політичної системи і суспільства в цілому.

Важливою умовою інтеграції України до світового господарства є створення відкритої економіки.

Серед перспективних форм інтеграції національної економіки до світового господарства, крім участі в інтеграційних об’єднаннях, можна виділити організацію міжнародних фінансово-промислових груп та транскордонне співробітництво.

Актуальність формування в Україні потужних фінансово-промислових груп міжнародного характеру є незаперечним. Сама форма фінансово-промислової групи являє собою інтеграційне об’єднання крупних банків, потужних промислових компаній та інших суб’єктів з різних країн світу. За рахунок раціонального співвідношення горизонтальної і вертикальної інтеграції в рамках таких об’єднань вони мають можливість акумулювати значні ресурси, локалізуючи їх застосування для досягнення конкретних цілей. Крім того, в межах фінансово-промислових груп є можливість отримання додаткових ефектів за рахунок тіснішої кооперації, можливостей гнучкого використання фінансового потенціалу, впливу на уряди і т.д.

Транскордонне співробітництво ефективно використовується в усьому світі. Україна була ініціатором формування єврорегіонів, основна ідея яких – це тісна співпраця прикордонних регіонів сусідніх країн в економічній, соціальній, культурній сфері і т.д. Значна робота в цьому напрямку відбувається в рамках співробітництва Волинської області і Холмського воєводства Польщі, Харківської області і Бєлгородської області РФ, Закарпатської області і Словаччини та Угорщини.

На сьогоднішній день потенціал транскордонного співробітництва використовується недостатньо, але в майбутньому така форма інтеграції є чи не найперспективнішою з огляду на вигідне географічне положення нашої країни.

Ще однією перспективною формою інтеграції є вільні економічні зони. Вільна економічна зона – це обмежена територія (окреме місто або частина території окремих економічних суб’єктів), на якій діють спрощені процедури оподаткування, митного оформлення вантажів, пільги та преференції для інвесторів і т.д. На протязі 90-х рр. в Україні було створено кілька таких економічних зон. Наприклад, ВЕЗ Донецьк, ВЕЗ Азов на території Маріупольського порту, ВЕЗ Порто-франко в Одеському порту, ВЕЗ Закарпаття, ВЕЗ Інтерпорт Ковель (Волинська область). Основна ідея створення ВЕЗ полягала у створенні сприятливого інвестиційного клімату на їх території. Але аналіз діяльності ВЕЗ на протязі кількох років призвів до неоднозначного ставлення до їх організації, в 2005р. уряд прийняв рішення про їх ліквідацію.

Досвід діяльності ВЕЗ в Україні дозволяє відповідним чином удосконалити законодавчу базу і практичну роботу по створенню ВЕЗ. Як форма інтеграції ВЕЗ безумовно є перспективними для національної економіки України.

3. Перспективні форми інтеграції економіки України у світове господарство

Участь України в міжнародних інтеграційних об’єднаннях є перспективною з огляду на наявний виробничий, природноресурсний та науково-технічний потенціал, але значна заполітизованість цієї проблеми не дозволяє в сучасних умовах цей потенціал використати. На сьогоднішній день Україна зосереджує зусилля в сфері міжнародної інтеграції на двосторонніх відносинах з країнами-сусідами, організації зони вільної торгівлі в рамках СНД, отриманні статусу асоційованого члена Європейського Союзу, розширенні економічних взаємозв’язків з країнами – членами Великої двадцятки.

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ І ВКАЗІВКИ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА»

Дисципліна «Національна економіка» належить до циклу нормативних дисциплін загальноекономічної підготовки. Вона обґрунтовує теоретичні і прикладні аспекти формування та функціонування національної економіки.

Предмет дисципліни «Національна економіка»: сукупність ресурсних, економічних, інституціональних та соціальних чинників, що визначають відмітні риси національної економіки та її специфіку функціонування.

Мета дисципліни «Національна економіка»: вивчення закономірностей та особливостей функціонування національної економіки порівняно з економіками інших країн.

Завдання дисципліни «Національна економіка»: розкрити загальне та особливе в національній економічній системі, інституціональні чинники та їх вплив на специфіку економічного розвитку, функціональну роль держави в управлінні економікою та її інтеграцію у світове господарство.

Дисципліна «Національна економіка» базується на дисциплінах «Політекономія», «Макроекономіка», «Мікроекономіка», «Історія економіки та економічної думки», «Регіональна економіка» і забезпечує вивчення дисциплін: економіка підприємства, економіка праці і соціально-трудових відносин, міжнародна економіка, фінанси.

За підсумками вивчення курсу національної економіки студент повинен

знати:

- основні поняття і категорії національної економіки та її базисні інститути;

- економічний потенціал України;

- структуру національної економіки України та напрямки її перебудови;

- принципи ефективного господарювання на національному рівні;

- принципи, цілі і методи національної економічної політики;

- національні особливості розвитку ринкових відносин;

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: