Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Філософія українського романтизму XIX століття




Інтерес української філософії до проблем людини, її духов­ного світу, свободи набуває своєї специфіки у формі типових рис передромантичної свідомості. Він стає пружиною філо­софсько-теологічної думки, котра веде до формування українсь­кого романтичного світогляду.

У суспільній свідомості визрівають ідеї нового світосприй­мання, що відповідало духовним потребам суспільства. До ідей передромантичної свідомості можна віднести ідеї історизму, нації, героїчної особи. У творах народу і професійного мистец­тва, котрі є виявом душі народу, культурних традицій і духов­ності, відбивається специфіка українського світосприймання, основні риси національного світогляду. Назва її - філософія серця. У основних рисах вона виникла у Сковороди, сформу­валась остаточно у XIX ст. у Юркевича, закріплюється як стійка світоглядна позиція в українському романтизмі, вияв­ляючи себе у творчості Гоголя, Куліша, Шевченка, у працях Максимовича, її вплив на українську духовність, культуру настільки великий, що в певній трансформації вона знайшла виявлення у літературі і мистецтві XX ст. Секрет такого впли­ву у тому, що основи цього філософського світогляду базують­ся на характерних особливостях національної психології і світосприймання українців.

Гуманізм творчості Юркевича виражений в основній його ідеї: людина починає свій моральний розвиток із руху серця, вона завжди хоче зустрічати радісні істоти, кохати і бути коханою, зігрівати і самій зігріватися дружбою і взаємною повагою. У дусі платонізму Юркевич намагається за явищами природи, котрі вічно змінюються, але сприймаються нашими органами чуття, знайти незмінну ідею об'єкту. Відповідно до його вчення, у цій ідеї мислення і буття тотожні. Істина відшукується не тільки мисленням, а й «серцем», бо пошук її пов'язаний з релігійними і моральними прагненнями, пориваннями людини. В цьому процесі досягнення істини знання поєднується з вірою. Юрке­вич розділяє пізнання не на ступені, а на напрямки: досвідне, розумове, естетичне. Спочатку людина спостерігає, потім міркує (під час міркування і народжується «віра в Бога, що заспокоює серце») і, зрештою, пізнає красоту, витонченість, благородство.

Формами пізнання Юркевич вважає уявлення, поняття та ідеї. В уявленні виявляється ставлення людини до речей, через поняття вона об'єктивно усвідомлює явища, а в ідеї «розум чи думка визначаються об'єктивною сутністю речей».

Як і в Сковороди, у Юркевича символ «серце» багатознач­ний. Одне з його значень - серце як душевний стан людини. Це одночасно факт і свідомості, і чуттєвої сфери, врешті-решт це виявлення духовності людини. «Загальний стан душі» непов­торний та ідеальний.

На думку Гоголя, пошуки правди - це заглиблення в себе, у свою душу, бо через неї лежить шлях у світ. Світ відкриваєть­ся людині у правді тільки завдяки її духовному відродженню, активності, а не раціональному пізнанню. Душа людини є не стільки шляхом пізнання, скільки його глибинним витоком. Як Сковорода і Юркевич, так і Гоголь називає душу «серцем». Серце людське - це безодня незвідана, тут ми кожної хвилини помиляємось. Єдиний шлях самоствердження, самовдоскона­лення, що допоможе уникнути помилок - улюблена справа людини, що поглинає всю її. Близько до ідеї Сковороди про «сродний труд», Гоголь стверджує неповторність людини, її право на власний моральний шлях у житті.

Головну причину поневірянь народних мас Шевченко вба­чав в кріпацтві і гнобленні самодержавства. Виявляючи антинародний характер царської влади, Шевченко виступив проти ілюзій, поширених у народі, розвінчав міф про «добрих царів». Поборник революційного знищення кріпацтва, він першим в Ук­раїні звертається до народу із закликом до повстання. На про­тилежність шовіністичній царській політиці, що цькувала одну націю на іншу, поет виступає гарячим поборником братського єднання і дружби російського, польського, українського народів, пропагує дружбу усіх слов'янських народів.

Соціологічні погляди Шевченка пройняті ідеєю розвитку. На протилежність реакційній ідеології, що стверджувала непо­хитність устроїв експлуататорського суспільного ладу, він розг­лядав суспільство в змінах. Погляди людей він також не вважав незмінними, вони, на його думку, залежать від умов соціальної сфери. Його революційно-демократичні погляди тісно пов'язані з його філософськими поглядами - матеріалістичними у своїй основі. Поет обстоював думку про безкінечність і вічність ма­терії. Поема «Гайдамаки» починається філософськими розду­мами про те, що в світі все рухається, все змінюється. Старе, пише поет, помирає, нове народжується, а світ вічний і безкінеч­ний. Природу Шевченко називав «безсмертною», в ній керує не хаос, а закономірність.

Його філософію можна характеризувати як «філософію тра­гедії». Тобто не створення позиції дослідника трагічних подій, а стан душі стражденного, виявлення усвідомлення ним трагедії як власної долі. Україна в творчості Шевченка - це і світ наявного буття, що є дисгармонічним і конфліктним, і екзистенційні ста­ни буття, де тільки й можливо досягти ідеального існування, і джерело народної культури, що дозволяє виявити власну філо­софію життя. Це перш за все мотив долі, лихої та доброї, правди, слави, теми сирітства, чужини, ностальгії за рідшім краєм. Все це дозволяє стверджувати, що філософія Т. Шевченка, втілена у його творчості і власному життєвому шляху, являє собою дійсну духовну квінтесенцію культури українського народу.

Природа, на думку Пантелеймона Куліша, «влаштована божою мудрістю», а свідомість існує незалежно від матерії, тому можливе безсмертя душі, потойбічне життя. Виходячи з визнан ня національного духу як основи суспільно­го розвитку, Куліш створив теорію про особ­ливості української душі, яка має дві сторони: внутрішню - серце (почуття) і зовнішню -мислення (розум). Внутрішньою стороною українець пов'язаний тільки з Україною, а зовнішньою - з іншими народами. Своєю внутрішньою стороною, сутність якої скла­дає національний дух, українець відрізняєть­ся від інших народів. Саме вона, тобто національні почуття і національний дух, об'єднує «панів і мужиків в один загал», тоб­то у єдине ціле. Зовнішня сторона, розум, що пророкує україн­цям необхідність мати зв'язки з іншими народами і сприймати кращі сторони їх життя, заважає внутрішній. Куліш вважав, що український народ повинен розвиватися своїм, самобутнім шляхом, зберігати хутірський характер життя - показник вищої моралі і цілісності народної душі.

Автор програмного документа Кирило-Мефодієвського братства «Книга буття українського народу», Микола Косто­маров у праці «Дві руські народності (росіяни та українці)» вперше зробив спробу показати «модель українського націо­нального характеру». Як зазначає Чижевськнй у своїх «Нари­сах історії філософії на Україні», основні відмінності росіян і українців, на думку Костомарова, починають формуватися ще у XII ст. і полягають у тому, що: 1) у росіян панує загальне (Бог, цар) над особою; українець цінує вище окрему людину, ніж загальне; 2) росіяни «нетерплячі» до «чужих» віросповідань, до яких вони ставляться з презирством, до чужих звичаїв тощо; в Україні люди звикли з давніх давен чути у себе чужу мову, ворожнеча до іноземців виникла лише тоді, коли ті скривджували власні святині українського народу; 3) російський народ «матеріальний», українці намагаються «одухотворити» весь світ; 4) росіянин мало цінує природу, українець її любить, тому українська поезія невідривна від природи, вона оживляє її; 5) любов до жінки - матеріальна у росіян і духовна в українців; 6) у релігії - увага росіян спрямована на зовнішнє, на форму; в українців неможливо, щоб з'явився якийсь розкол з причин обряду, букви, їх релігійність - внутрішня. У цілому Костома­ров пропагував ідею месіанства українського народу.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2018 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных