Історична генеза соціальних спільнот

Соціальні спільноти виникають природничо-історичним шляхом, тобто під впливом об'єктивної необхідності.

Історично першими спільнотами людей були рід, плем'я, сім'я, громада. Саме вони забезпечували функціонування та розвиток виробництва засобів до існування, форм їх обміну, розподілу та споживання, спільну взаємодію з природою. Пізніше на підґрунті родоплемінного суспільства з'явились кла­си та народності, а пізніше соціальна структура суспільства поповнилась ще одним елементом - нацією.

Сім'я існує з найдавніших часів і до наших днів, бо грунтуєть­ся вона на споконвічній потребі людини у безпосередньому відтворенні життя, вихованні дітей, догляду за престарілими чле­нами родини. Кровні родичі у сім'ї зв'язані між собою спільністю побуту, взаємодопомогою та відповідальністю. Група кровних родичів, що ведуть своє походження по одній лінії (материнській чи батьківській), усвідомлюють себе нащадками спільного пред­ка (реального чи міфічного), мають спільне родове ім'я, утворю­ють таке об'єднання, як рід. Визначальними рисами родових стосунків є: рівність всіх членів роду; відсутність майнових відно­син між родичами, суворе дотримання екзогамії, тобто заборона шлюбу у межах однієї родової групи.

Плем'я охоплює декілька родів, визначається спільністю території, економічними стосунками співплемінників, єдиною племінною мовою, культурою, самосвідомістю й традиціями. Якщо рід не мав майнових стосунків, то плем'я вже не могло без них обійтись. Змінився характер діяльності, на стосунки між людьми вплинув розподіл праці, що дало поштовх розвиткові виробництва, підйому продуктивності праці, обміну, нерівном­ірності концентрації власності у різних членів племені.

На руїнах родоплемінних стосунків виникають народності та суспільні класи, потреба у регуляції стосунків між ними по­роджує такий інститут, як держава. Народність виступає як спільність людей, що живуть на одній території, в єдиному соціокультурному середовищі, спілкуються однією мовою, мають спільні традиції, звичаї, риси характеру. Приватна власність руйнувала цю єдність.

На основі народності виникає така спільність, як нація: кла­сові ж стосунки між людьми набувають більш стійкого вигля­ду, зумовлюють характер суспільно-історичного процесу. Ха­рактер світосприйняття та направленість практичних дій багато в чому визначають національні ознаки. З 1000 різноманітних етносоціальних груп (націй, народностей, етнічних спільнот) на сьогодні лише 170-175 народів піднялись у своєму розвитку до рівня нації. Зі 160 існуючих нині держав близько 9/10 є багатонаціональними.

У силу складності і багатомірності поняття нації неможливо охопити якимось одним визначенням, існують географічні, біо­логічні, психологічні трактовки нації. Американський соціолог Г. Кон пов'язує націю з інтегративною особливістю ідей, його співвітчизник В. Сульцбах - з національною самосвідомістю, австрійський соціальний філософ О.Бауер - зі спільністю харак­теру людей та єдністю їх історичної долі. Історик та соціальний філософ Л. Гумільов вважав за націю-етнос «біофізичну ре­альність, завжди втілену в ту чи іншу соціальну форму» [11].

Націю можна трактувати як спільність людей, що формуєть­ся завдяки єдності таких засад: територіальних, бо кожна нація має свій «життєвий простір», втрачаючи котрий, вона втрачає і організуючу, єднальну енергію; етнічних (самосвідомість, Мова, усвідомлення спільності походження, єдності історії, традиції); економічних, бо спільність господарських зв'язків універ­сального рівня консолідує людей, пов'язує єдиною справою; загаль­нокультурних (мова, традиції, звичаї, обряди); психологічних, до яких входить спосіб діяльності, взаємоспілкування.

Ці засади органічно взаємопов'язані, взаємозумовлені, аб­солютизація якоїсь з них призводить до викривленого розу­міння нації.

Всі критеріальні ознаки нації - територіальні, етнічні, еко­номічні, загальнокультурні та психологічні - відбиваються у специфіці національних стосунків. Специфіка національних відносин зумовлена такими чинниками:

1) національні відносини вплетені в систему матеріальних та ідеологічних відносин і водночас виступають як віднос­но самостійні;

2)центр уваги зміщується в галузь надбудови (мова, свідомість, культура, психологія);

3) важливу роль відіграє національний характер;

4) неадекватно оцінюється позитивне і негативне у своєї нації та у інших;

5) історично зумовлені дружні стосунки або агресивність між різними народами.

Складність та суперечливість національних відносин вимага­ють делікатності, такту, зваженості та терпимості. Найефективн­іший шлях розуміння національного - через культуру. Останнім часом все більше утверджується підхід до інтерпретації поняття «нація» як політичного, громадянського, а не етнічного утворен­ня, коли до нації (в розумінні «народ» включаються всі грома­дяни певної держави, незалежно від їх етнічного походження. У цьому випадку «нація» тлумачиться як сукупність громадян однієї держави, що володіє самосвідомістю своєї єдності.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: