Скільки коштує футбольний матч

Не так давно, а саме у червні 2015 року, президент Федерації Футболу України Андрій Павелко разом з колегою-депутатом Андрієм Кожем’якіним подали на розгляд Верховної Ради законопроект “Про запобігання впливу на результати офіційних спортивних змагань корупційних правопорушень”. Цей законопроект передбачає штраф у розмірі 2,5 млн гривень а також позбавлення волі на термін від 2 до 5 років за участь в організації договірних матчів.

На жаль, поки що цей законопроект ще не розглядали (чого і слід було чекати), але ми сподіваємось, що станеться диво, і організатори “договірняків” будуть організовувати своє дозвілля в інший спосіб.

Футбольний матч, як спектакль, зачаровує своєю красою, динамічністю, драматичністю та непередбачуваністю. Та чи багато залишається від тієї краси, коли мова йде про корупцію? Коли результат матчу вирішується не у чесній, спортивній боротьбі, а одним дзвінком і кількома тисячами доларів…

Корупція є однією з найгостріших проблем в українському футболі. Найпоширенішою її формою є підкуп арбітрів, про що власне і йтиметься далі.

Безумовно, роль судді у футбольному матчі є дуже великою, іноді навіть визначальною в плані результату. Арбітр на футбольному полі – як Бог на небі, всемогутній. Він може вигнати гравця з поля, навіть тоді, коли для цього немає ані найменшого приводу, може не зарахувати гол, навіть коли всі бачили, що гол був (згадати хоча б незарахований гол Марко Девіча в ворота збірної Англії на Євро-2012), тобто в багатьох випадках підсумковий рахунок гри – результат неправильних дій рефері. І мова тут не про банальні помилкові рішення, а про хабарництво та корупцію. Винною в цьому питанні, звичайно ж, є не тільки одна сторона. Є ще люди, які, власне, хабарі пропонують і дають.

Найяскравішим прикладом корупційного скандалу в українському футболі є “справа про шуби”. Скандал відбувся після матчу Ліги Чемпіонів 13 вересня 1995 року між київським “Динамо” та грецьким “Панатінаїкосом” (1:0). По завершенні гри арбітр Антоніо Лопес Н’єто звинуватив генерального менеджера киян Ігоря Суркіса і генерального секретаря Василя Бабійчука в тому, що вони пропонували йому в якості хабара 30 тисяч доларів та дві норкові шуби. За рішенням контрольно-дисциплінарного комітету УЄФА Суркіс і Бабійчук були пожиттєво відсторонені від футболу, а “Динамо” отримало трирічну дискваліфікацію на участь в європейських змаганнях. Проте це діло невдовзі вдалося зам’яти, і дискваліфікацію з “Динамо”, а пізніше і з Суркіса зняли.

Ще один великий скандал стався 23 жовтня 2008 року, коли Олексій Савченко, президент футбольного клубу “Десна” (Чернігів), який виступав в Першій лізі України, повідомив про те, що він давав хабарі заради отримання потрібного результату для команди. Савченко сказав, що четверте місце у сезоні 2007/2008 є підсумком його махінацій: “Грала не “Десна”, а грало моє бабло та амбіції. Кожна гра коштувала мені від 5 до 15 тисяч доларів. Я можу назвати прізвища арбітрів, які брали гроші, і людей, які їх їм давали. Коли я припинив платити, змінився і спортивний результат…”

Звичайно, завжди були люди, зацікавлені в тому, щоб їхня команда досягала якнайкращих результатів (президенти клубів, менеджери, спортивні директори і т.д.), і які заради цього не гребували пропонувати хабарі. Але це не виправдовує тих, хто ці хабарі бере, перетворюючи футбол у битву гаманцями. Тож, давайте спробуємо розібратись, що саме змушує арбітрів брати гроші і судити на користь якої-небудь конкретної команди, цим самим віднімаючи у “гри мільйонів” будь-який спортивний принцип.

Перш за все, це, звичайно ж, “недостатній” рівень заробітної плати. За різними даними, арбітри української Прем’єр-ліги за один матч отримують від 6 до 12 тисяч гривень. Здавалося б, сума солідна, особливо якщо брати до уваги економічну ситуацію в країні та рівень зарплати пересічного українця, проте для вельмишановних представників футбольної Феміди це копійки у порівнянні з тим, скільки вони можуть заробити, згодившись “взяти на лапу”. Сума хабара за один конкретний матч може у десятки, а то й у сотні разів перевищувати ту, яку рефері отримують за свою роботу. І багато хто згоджується, не замислюючись, адже це можливість заробити на півроку вперед.

Другою причиною є те, що на багатьох суддів чинять тиск, як вболівальники, так і ті, хто безпосередньо зацікавлений у договірному матчі. Тиск може бути різним: від простих погроз у соціальних мережах або по телефону із загрозами життю чи здоров’ю самого арбітра або когось із членів його родини до конкретних дій, спрямованих на залякування і вплив на психіку. Як приклад можна взяти інцидент, який стався у квітні 2015 року, коли автомобіль арбітра Ярослава Козика спалили під вікнами його будинку. Це сталося після матчу, який він обслуговував, між командами “Динамо” (Київ) та “Зоря” (Луганськ), який закінчився внічию 2:2.

Іноді нерви у суддів не витримують, і під впливом тиску вони можуть вдаватися до крайнощів. Наприклад, у 2011 році рефері німецької Бундесліги Бабак Рафаті був знайдений у ванній кімнаті з перерізаними венами перед черговим матчем, на якому він мав працювати. На щастя, його вдалося врятувати. Хтозна, можливо якби українські арбітри були настільки ж вразливими, то й рівень суддівства значно б покращився…

Наступною причиною є відносна безкарність. Арбітр, знаючи, що не буде покараний, може собі дозволити взяти хабара зі спокійною душею. Як максимум – відсторонення від суддівства на певний період, але хіба цим когось можна залякати? Якби в нашій країні були введені відповідні міри покарань, може і корупції стало б менше. Наприклад, в 2003 році в Китаї рефері Гун Цзяньпін потрапив за грати на цілих 10 років за отримання хабара у розмірі 44 тисячі доларів.

Ще одним цікавим зарубіжним прикладом є те, що в іспанському місті Сеговія в 60-ті – 70-ті роки минулого сторіччя існувала доволі оригінальна традиція. Коли місцева футбольна команда програвала матч, вболівальники кидали суддю в річку. З цим не могли покінчити ні штрафи, які накладались на клуб, ні дискваліфікація стадіону. І тоді футбольні чиновники визнали своє безсилля і почали назначати на матчі арбітрів, які вміли плавати.

Погодьтеся, якби український рефері заздалегідь знав, що опиниться в кращому випадку в річці, в гіршому – за гратами, він би тричі подумав перед тим, як класти гроші до кишені.

Можна говорити про те, що в нас продажні матчі на кожному кроці, можна говорити про те, що потрібно встановлювати більш суворі закони, та й взагалі, багато про що можна говорити і багато на що скаржитися. Проте доки не буде докорінно змінена влада, як у футбольних, так і в державних органах, доки докорінно не зміниться менталітет населення, доти корупція успішно процвітатиме і в футболі, і в країні загалом.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: