Тема 4.1 Облік необоротних активів.

Визначення та класифікація необоротних активів.

Необоротні активи - матеріальні та нематеріальні ресурси, які закріплюються за підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління і забезпечують провадження його основної діяльності та строк корисної експлуатації яких становить більше одного року або операційного циклу, якщо він більший ніж рік.

Особливістю необоротних активів є багаторазове використання їх у процесі діяльності бюджетних установ і збереження початкового зовнішнього вигляду (форми) впродовж тривалого періоду.

Склад необоротних активів доволі різноманітний, а тому вони потребують класифікації. Згідно з наявною практикою необоротні активи можна класифікувати за такими ознаками (рис 23.1).

Необоротні активи бюджетних установ залежно від їхньої функціональної ролі (за видами) поділяють на:

o основні засоби;

o інші необоротні матеріальні активи;

o нематеріальні активи;

o незавершене капітальне будівництво.

Основну класифікаційну групу необоротних активів становить група утворена за матеріально-речовою ознакою, яка поділяється на:

o матеріальні необоротні активи - ті, що мають фізичні і/або матеріальну форму;

o нематеріальні необоротні активи - ті, що не мають фізичні і/або матеріальну форму.

Група матеріальних необоротних активів поділяється на підгрупи:

основні засоби - це матеріальні активи, які використовуються установою багаторазово і безперервно в процесі виконання основних функцій, надання послуг, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року і вартість яких без податку на додану вартість та інших платежів перевищує 1000 гривень за одиницю (комплект);

інші необоротні матеріальні активи - усі інші необоротні активи, що мають матеріальну форму й не ввійшли до переліку основних засобів;

незавершене капітальне будівництво - це обсяг фактично освоєних капітальних вкладень на незакінчених і не введених в експлуатацію будовах та об'єктах будівництва за станом на певну дату.

Оцінка необоротних активів: первісна вартість, справедлива, амортизована, ліквідаційна.

Необоротні активи – це матеріальні активи, якими володіє підприємство з метою подальшого використання у процесі виробництва або поставки товарів і надання послуг, надання в оренду іншим особам, чи з метою керування, і які, як передбачається, будуть використовуватися протягом більш одного звітного періоду.

Первісна вартість необоротних активів - це вартість, що історично склалась, тобто, собівартість за фактичними витратами на їх придбання, спорудження та виготовлення. Первинна вартість придбаного необоротного активу складається з ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням та доведенням до стану, в якому він придатний для використання за призначенням.

Необоротні активи, отримані безоплатно від інших установ, зараховуються на баланс установи за первісною (відновлювальною) вартістю установи, що їх передала, з наведенням нарахованої суми зносу за повну кількість календарних місяців їх перебування в експлуатації

Справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Справедливу вартість нематеріального активу, для якого немає операцій на ринку, з якими можна було б порівнювати, можна достовірно визначити, якщо а) відхилення у діапазоні достовірних оцінок справедливої вартості не є суттєвими для певного активу або б) імовірність різних оцінок усередині діапазону може бути достовірно визначена і використана для оцінки справедливої вартості. Якщо суб'єкт господарювання може достовірно оцінити справедливу вартість отриманого або переданого активу, тоді для оцінки собівартості застосовується справедлива вартість переданого активу, якщо тільки справедлива вартість отриманого активу не є цілком очевидною.

У процесі використання об’єктів основних засобів економічні вигоди, втілені в них, споживаються підприємством, внаслідок чого зменшується залишкова вартість основних засобів, що відображається шляхом нарахування амортизації.

Об’єктом амортизації є всі основні засоби, крім землі.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання (експлуатації) об’єкта, що встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

П(С)БО 7 визначає амортизацію – як систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартість основних засобів, яка амортизується – це первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

У свою чергу, ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Документальне оформлення та облік надходження основних засобів.

Поступлення основних засобів на підприємство оформляється первинними документами, що визначені Наказом Міністерства статистики України „Про затвердження типових форм первинного обліку” №352 від 29.12.1995р.

Надходження основних засобів на підприємство оформляється:

· актом прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф. ОЗ-1)

· актом здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих обєктів (ф. ОЗ-2)

· актом встановлення, пуску та демонтажу будівельної машини (ф. ОЗ-5)

Акт прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф.ОЗ1) застосовується для оформлення зарахування до складу основних засобів окремих обєктів, для обліку введення їх в експлуатацію, при оформленні внутрішнього переміщення, а також для виведення із складу основних засобів, внаслідок їх передачі іншому підприємству. Він оформляється комісією в одному примірнику в момент поступлення чи вибуття основних засобів. Після цього, акт прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф. ОЗ-1) з даного технічного документу передається в бухгалтерію, підписується керівником та головним бухгалтером.

Акт здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих обєктів (ф. ОЗ-2) підписується відповідним працівником відділу та представником організації (відділу), що проводила ремонт чи модернізацію основних засобів та передається в бухгалтерію. В технічну документацію обєкта основних засобів вносяться необхідні зміни в характеристику обєкта, що повязані з ремонтом, реконструкцією чи модернізацією. Документ складається в двох примірниквх: один передається організації, що здійснює ремонт; інший – в бухгалтерію.

В бухгалтерії на кожен обєкт основних засобів відкривається інвентарна карта обліку засобів (ф. ОЗ-6) на підставі акту прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф. ОЗ-1), технічної та іншої документації. В інвентарній картці записується тільки основні якісні та кількісні характеристики основного засобу (назву підприємства, місце знаходження, рахунок, субрахунок, код аналітичного обліку, первісну вартість, норму амортизаційних відрахувань, рік випуску, суму зносу, дату введення в експлуатацію, номер техпаспорту тощо). Всі зміни, що відбуваються з основними засобами, обовязково реєструються в інвентарній картці.

Для реєстрації інвентарних карток використовують опис інвентарних корток обліку основних засобів (ф. ОЗ-7), записи в якому ведуться в розрізі класифіуаційних груп (видів) основних засобів.

Для пообєктивного обліку основних засобів за місцями їх знаходження матеріально-відповідальна особа веде інвентарний список основних засобів (ф. ОЗ-9). Дані цього інвентарного списку повинні відповідати даним інвентарних карток, які ведуться в бухгалтерії.

Амортизація основних засобів, методи її нарахування в бухгалтерському та податковому обліку.

Амортизація — систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
Суми нарахованої амортизації відносять до витрат підприємства.
У податковому обліку амортизація не нараховується:
— на невиробничі 03;
— об'єкти зовнішнього благоустрою;
— житлові будинки;
— автодороги загального користування;
— об'єкти на консервації;
— продуктивну худобу та багаторічні насадження в період плодоношення;
— бібліотечні та архівні фонди;
— 03, придбані для продажу.
У бухгалтерському обліку амортизація нараховується на всі основні засоби крім землі та незавершених капітальних вкладень і призупиняється на період їх реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. На об'єкти зовнішнього благоустрою, житлові будинки та автодороги загального користування амортизація нараховується з одночасним визнанням доходу на суму нарахованої амортизації.
У бухгалтерському обліку нарахування амортизації здійснюється щомісячно за кожним об'єктом протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс).

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання, і припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів (в податковому обліку — відповідно, з наступного кварталу).
Методи нарахування амортизації за окремими об'єктами ОЗ підприємство обирає самостійно, з розкриттям інформації про обрані методи в наказі про облікову політику та в примітках до фінансових звітів.

У податковому обліку амортизація нараховується один раз на квартал від залишкової вартості 03. Норми амортизації в податковому обліку (квартальні):
— група 1—2 %;
— група 2—10%;
— група 3—6 %;
— група 4—15 %.

Поліпшення основних засобів: поточний ремонт та капітальний.

В процесі господарської діяльності основні засоби, у зв’язку з тривалим використанням, зазнають фізичного (матеріального) та економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння.

Фізичне (натуральне) спрацювання основних засобів виникає внаслідок втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, що призводить до економічного спрацювання – поступового зменшення їх первісної реальної вартості.

Техніко-економічне (моральне старіння) основних засобів – це процес їх знецінення до настання певного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння основних засобів можна усунути частково або повністю шляхом їх поліпшення за рахунок проведення технічного огляду і обслуговування, поточного і капітального ремонту, модернізації, реконструкції, технічного переозброєння, а також придбання (спорудження) нових аналогічних об’єктів.

Одним із найважливіших факторів підвищення ефективності виробництва є забезпеченість підприємства основними засобами. Для підтримки основних засобів у робочому стані власникові підприємства потрібно виділяти кошти на поточний і капітальний ремонти, технічне обслуговування, модернізацію, реконструкцію та інші види поліпшень.

Фінансовий стан підприємства багато в чому залежить від достовірного обліку таких витрат і економічних вигід, від їх здійснення, від правильного відображення їх у податковому обліку.

Витрати на поліпшення невиробничих основних засобів покриваються за рахунок спеціальних фондів, які створюються за рахунок власних коштів підприємства для їх експлуатації та утримання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: