ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО НОВАЦІЮ БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ

Загальні положення про новацію боргових зобов'язань

Договір позики в механізмі новації боргу у позикове зобов'язання: правова природа та елементний склад

Висновки

Список використаної літератури

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО НОВАЦІЮ БОРГОВИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ

Визначається, що новація як правовий інститут зародилася та широко використовувалася ще в римському праві. У цей період виділяли два типи новації. Вона могла укладатись між тими самими суб'єктами первісного зобов'язання чи здійснюватись із заміною суб'єктів зобов'язання – кредитора (шляхом delegatio nominis) або боржника (шляхом expromissio чи delegatio debiti). Внаслідок рецепції римського права велика кількість кодифікацій XIX ст. (ЦК Франції, Саксонське Цивільне Уложення, Італійське Цивільне Уложення) перейняли єдиний інститут новації, що охоплював обидва її типи. Але із розвитком та поширенням інституту зміни осіб у зобов'язанні більшість країн Західної Європи відмовились від novatio subjectiva. На сьогодні така законодавча конструкція зустрічається дуже рідко, наприклад, у ст. 1271 ЦК Франції, ст. 1868 ЦК Латвії, ст. 1531 ЦК штату Каліфорнії в США. Таким чином, у більшості сучасних правових систем новація існує як домовленість сторін, внаслідок якої вони погоджуються замінити одне зобов'язання іншим, при цьому сторони не втрачають свого правового зв'язку, оскільки на базі старого зобов'язання виникає нове. Такий погляд на інститут новації є традиційним для вітчизняної правової системи. Він використовувався ще під час розробки проекту Цивільного уложення Російської імперії, у складі якої була Україна, а згодом був реалізований у всіх наступних цивільно-правових кодифікаціях нашої держави.

Конструкція новації боргу у позикове зобов'язання ґрунтується на нормах інституту новації. Вона є новою як для цивільного права України, так і для цивільного законодавства інших країн світу. Аналіз джерел римського права та цивільних кодексів західноєвропейських держав свідчить про те, що зазначена правова конструкція не знайшла в них свого відображення. Історично першою передумовою виникнення новації боргу у позикове зобов'язання у вітчизняному законодавстві було розширення в проекті Цивільного уложення російської Імперії предмета договору позики. Ним допускалось урахування цінностей, що виникли з передуючих цьому договору відносин сторін, як суми позики. Це послугувало підставою для подальшого вивчення новації боргу у позикове зобов'язання цивілістами, що, в свою чергу, мало наслідком закріплення досліджуваного інституту у вітчизняному законодавстві, зокрема, в Цивільних кодексах 1927, 2003 р. р.

У ході дослідження законодавчого формулювання поняття “новації” підтримується позиція більшості вітчизняних цивілістів стосовно того, що визначення закріплене в ч. 2 ст. 604 ЦК України не відображає суттєвих ознак новації. Це унеможливлює її відмежування від інших суміжних інститутів цивільного права. Пропонується визначати новацію як спосіб припинення зобов'язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами, що передбачає

інші умови та порядок виконання. Таке визначення дозволяє виділити два види новації – зі зміною типу договору (коли, власне, змінюється й предмет договору) та без такої зміни.

Встановлюється, що домовленість сторін про новацію вважається укладеною, за наявності об'єктивних і суб'єктивних умов. До перших належать: 1) існування між учасниками цивільних відносин первісного зобов'язання, внаслідок невиконання якого виник борг; 2) домовленість сторін про припинення існуючого боргового зобов'язання та заміну його іншим – позиковим; 3) можливість заміни первісного зобов'язання (воно має відповідати вимогам дійсності правочинів, бути одним із тих юридичних фактів, на підставі яких закон дозволяє здійснювати новацію зобов'язання); 4) наявність між борговим і позиковим зобов'язаннями певного проміжку часу та причинного зв'язку (боргове зобов'язання повинно існувати на момент прийняття сторонами рішення про припинення їхніх правовідносин новацією); 5) дійсність самої домовленості сторін про новацію боргу у позикове зобов'язання – вона має відповідати всім вимогам закону щодо правочинів та їхньої форми. Суб'єктивний критерій виражається в тому, що обов’язковою умовою новації є наміри сторін припинити діюче боргове зобов'язання та замінити його новим – позиковим. Така воля сторін повинна бути однозначно вираженою у договорі новації або прямо випливати з нього.

Визначається, що завдяки специфічним економічним відносинам, що виникають під час здійснення новації боргу у позикове зобов'язання, її можна віднести до групи грошових зобов'язань. Це пояснюється тим, що у випадку здійснення такої правової конструкції під час врахування суми заборгованості за первісним зобов'язанням сторони використовують певний майновий еквівалент наданих кредитором послуг, за які повинен розрахуватись боржник відповідно до первісного зобов'язання. Винятком є лише новація боргу у позикове зобов'язання речей, визначених родовими ознаками, яку сторони можуть укласти у випадку, якщо й оновлюване первісне зобов'язання було пов'язано із діями щодо речей, визначених родовими ознаками.

У роботі проводиться аналіз можливих підстав здійснення сторонами новації боргу у позикове зобов'язання. Виходячи з класифікації зобов'язань на регулятивні та охоронні, встановлюється, що в кожній із цих груп боргове зобов'язання може перетворюватись на позикове. Виняток становить недопустимість новації щодо правопорушень особистого характеру, як то відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та ін., що випливає з ч. 3 ст. 604 ЦК України. У інших охоронних зобов'язаннях може виникати “подвійне оновлення”. Так боргове зобов'язання по відшкодуванню шкоди, що утворилось внаслідок невиконання контрагентом своїх зобов'язань чи завдання майнової шкоди,

являє собою новий обов'язок у правовідносинах сторін і може бути повторно оновлене на боргове позикове зобов'язання.

У договірних зобов'язаннях вказана конструкція може виникати в усіх випадках, окрім правовідносин безоплатного характеру. У них дії однієї особи не потребують зустрічного майнового надання з боку іншої сторони, отже, у випадку невиконання договору не виникає майнового боргу (окрім випадків, коли сторона понесла збитки у зв'язку з невиконанням, які належить відшкодувати, але це вже будуть охоронні зобов'язання).

На підставі недоговірних зобов'язань – публічної обіцянки винагороди, оголошення конкурсу, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, сторони можуть здійснювати новацію своїх боргових зобов'язань у випадку, коли такі правовідносини стають зобов'язальними, тобто, коли одна сторона отримує право вимагати від іншої вчинення на її користь певних дій майнового характеру, і коли на підставі таких зобов'язань виникає борг однієї із сторін.

Встановлюється, що новація боргу у позикове зобов'язання також може здійснюватись у разі, якщо грошові боргові зобов'язання виникли на підставі рішення суду, акту органу публічної влади або документу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: