ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Доц. Прудникова О. В.Реферат з української мови (за правознавчим спрямуванням) студента ІІІ курсу, 1-ї групи, факультету підготовки кадрів для органів Державної пенітенціарної служби України Демченко Д.О. Перевірила: доц. Прудникова О. В. Харків – 2015 Зміст Вступ: значення пунктуаційних норм та їх основи. 1. Види розділових знаків 2. Значення пунктограм 3. Загальні пунктуаційні правила 4. Розділові знаки у прямій мові 5. Розділові знаки при не прямій мові 6. Розділові знаки у цитатах 7. Список використаної літератури
Вступ: значення пунктуаційних норм та їх основи. Пунктуаційні норми охоплюють систему правил використання розділових знаків у письмовому тексті. Основні принципи української пунктуації – логічний, або смисловий (роль пунктуації для розуміння писемного тексту), граматичний (синтаксична будова писемного тексту) та інтонаційний (роль пунктуації як мовлення). Пунктуація (походить від латинського слова punctuatio, що означало крапка) - це розділ мовознавчої науки, який вивчає систему розділових знаків та їх використання. Розділовими знаками є загальноприйняті умовні знаки (крапка, кома, крапка з комою, дужки, лапки, багатокрапка), які вживаються на письмі для членування тексту відповідно до змісту, синтаксичної будови та інтонації. Вони допомагають тому, хто пише, точно передати думки, їх відтінки, виразити волю й емоції, оцінки та своє ставлення до них, а читачеві адекватно сприйняти й зрозуміти текст. Знаки пунктуаційної системи називають пунктограмами. Кожна з пунктограм виконує свою функцію. Відомо, що зміна місця розділових знаків може видозмінювати зміст думки, вираженої реченням. Наприклад: а)А я рушаю в путь — нову стрічать весну (М. Рильський.) б)А я рушаю в путь нову — стрічать весну. Пунктуація грунтується на трьох основних принципах та згідно з ними відбувається вживання розділових знаків:
Усі три принципи пунктуації- структурний, смисловий та інтонаційний- в українській мові діють одночасно, один якийсь принцип виділити можна тільки умовно. Вони пов'язані між собою і діють однозначно: зміст оформлюється певною синтаксичною структурою, а інтонація відповдно передає і зміст, і синтаксичну структуру: Велична земле моя, радість моя! Благословляю красу і ширість твою і люд правдивий, щирий, простий. Може, земле моя кохана, і над твоєю долею засяє ясна зоря свободи. Ще крок, ще тільки один крок... І чудесна, опоююча, свята свобода розгорне золоті свої крила над цими селами, садами, полями. (У. Самчук) Найголовнішим, вихідним у кожному висловленні є його зміст, але він виявляється лише в граматичному та інтонаційному оформленні. Тому можна погодитися з О. В. Текучовим в тому, що «сучасна пунктуація будується не на ряді принципів, а на одному— системно-граматичному принципі, компонентами якого є смисл і граматична (а отже, й інтонаційна) будова речення (в органічній єдності)». З цього випливає можливість і доцільність вивчення пунктуації у зв'язку з опрацюванням синтаксису. 1. Види розділових знаків Пунктуаційна грамотність базується не на розумінні лише призначення і основ пунктуації в цілому, але й на функції кожного із розділових знаків. Всі розділові знаки поділяються на дві основні групи — ті, які відділяють певні граматичні одиниці одну від іншої, і ті, що виділяють певні конструкції зі структури одиниці більш високого синтаксичного рівня. Хоч в окремих своїх функціях деякі розділові знаки і не підходять до жодної з цих груп, все ж розрізнення їх може дати значну практичну користь. До першої групи належать знаки, які відділяють самостійні речення або незалежні одна від одної частини складних конструкцій, групу підмета від групи присудка, однорідні члени речення.Це такі, як:
Вони можуть бути одиничними або повторюваними, але ніколи не бувають парними. Для усвідомлення системного характеру пунктуації найбільше значення мають розділові знаки, що можуть повторюватись,— кома і крапка з комою, які вживаються у відкритих синтаксичних конструкціях із сурядним зв'язком їх складових частин. Друга група знаків служить для позначення синтаксичних конструкцій, які вводяться в речення з метою доповнення, уточнення, пояснення змісту всього висловлювання або окремих його компонентів: відокремлених другорядних членів, уточнюючих членів, підрядних речень, вставних слів і звертань. У зв'язку з тим, що кожна з названих конструкцій може знаходитись в середині інших синтаксичних одиниць, знаки ці парні і не можуть повторюватись. До них належать коми, два тире, дужки, лапки.
Треба мати на увазі, що у нашому випадку маємо справу не з двома однаковими знаками, а з єдиним знаком, який складається з двох частин (це важливо при оцінюванні рівня пунктуаційної грамотності: відсутність як однієї, так і двох частин знака є однією помилкою, що свідчить про невміння бачити межі синтаксичної конструкції, яку треба виділити). Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|