Значення пунктограм

Крапка ділить текст на речення.

Двокрапка відділяє одну частину від другою, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.

Три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване.

Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.

Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.

Тире розділяє головні частини речння (якщо вони виражені подібними лексично- граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно- часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках.

Знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання.

Знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук.

Знак виноски - видільний. Він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або в кінці тексту.

Парні розділові знаки- дві коми, двоє тире, дужки, лапки виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речння), коли є потреба його відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання).

3. Загальні пунктоаційні правила

Загальні пунктуаційні правила - це правила системи вживання пунктограм. Загальні пунктуаційні правила розповідають про те, як вживаються:

КРАПКА

Крапка є розділовим знаком, що відображає найбільшу паузу в усному мовленні.

Крапка вживається:

- у кінці розповідного двоскладного чи односкладного речення;

- у кінці спонукального речення, якщо воно вимовлене без окличної, питальної інтонації;

- у кінці графічно скороченого слова та при ініціалах;

- для виділення приєднувальних конструкцій;

- після назв дійових осіб перед їх репліками в драматичних творах.

Але є також певні правила при яких крапка не вживається:

- після заголовків, на вивісках, печвтках та штампах;

- у скорочених назвах метричних мір;

- в абревіратурах між складовими частинами: ВР (Верховна Рада), РАГС (реєстрація актів громадського стану), і т. д.

КОМА

Розставляючи у реченні коми, слід перш за все орієнтуватися не на інтонацію, а на будову речення, тому що не завжди там, де пауза, ставиться кома, і не завжди там, де кома, робиться пауза.

Кома у простому речены ставиться:

1. між однорідними членами речення, що поєднуються інтонацією без сполучників.

Однорідними можуть бути:

а) підмет,

б) присудок,

Примітка: між однаковими формами дієслова, якщо вони позначають одне загальне поняття з метою, а не окремі дії токома не ставиться. Наприклад:піду подивлюся, сядьмо подумаймо, зійдемося побачитись. Таке об'єднання значення мають і вирази: жду не діждуся, дивишся не надивишся, думаєш не надумаєшся.

в) додатки,

г) означення,

д) обставини.

2. між однорідними членами речення, що з'єднуються двома або більше однаковими сполучниками: і...і, та...та, ні...ні, ані...ані, то...то, чи...чи, чи то...чи.

3. між однорідними членами речення, що з'єднані протиставними сполучниками а, але, зате, однак, проте, та (але) тощо.

4. перед другим парним сполучником: не тільни...а й, не так...як, хоч...але, як...так, не стільки...скільки.

5. для виділення вставних слів, словосполучень та речень.

6. для виділення порівняльних зворотів, що вводяться словами: наче, ніби, як, як і, немов.

7. при повторенні слів, якщо між ними є пауза.

8. після стверджувальних або заперечних слів: так, гаразд, авжеже, що ж, ні.

Примітка: обов'язково слід розрізняти стверджувальне слово так і прислівник так, після якого кома не ставиться.

9. для виділення вигуків, в якій би позиції вони не стояли.

Примітка: Вигуки, що набули функції підсилювальної частки, вимовляються без паузи і комою не виділяються.

10. комами, також, виділяються усі види звертань: поширені, непоширені, конкретні і узагальнені, риторичні, звертання з прикладкою чи без неї.

11. при відокремлених членах речення.

12. комами виділяються означення, виражені дієприкметниковими зворотами, якщо зворот стоїть після означуваного слова.

Примітка: дієприкметникові звороти, які стоять перед означуваним словом, комами, як правило, не виділяються. Перед означуваним словом комою виділяється тільки той зворот, у якому міститься причина дії.

13. завжди в усіх випадках, виділяються комами обставини, виражені дієприслівниковим зворотом.

14. для виділення порівняльних зворотів, що починаються із сполучниками: мов, немов, наче, неначе, ніби, як, як і, ніж.

Примітка: кома перед як не ставиться тоді, коли сполучення з як є іменним присудком. Кома у складному безсполучниковому реченні ставиться між простими реченнями. У складносурядному реченні кома ставиться між простими реченнями перед сполучниками сурядності. Якщо є для обох простих речень спільний другорядний член, то кома перед сполучником не ставиться.

15. у складнопідрядних реченнях підрядні речення, де б вони не стояли, завжди виділяються комами.

КРАПКА З КОМОЮ

Крапка з комою є рідковживаним розділовим знаком. Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома (тобто між однорідними членами речення і між частинами складного речення), якщо розділювані нею частини порівняно далекі за змістом або мають у собі розділові знаки. На місті крапки з комою завжди чується подовжена пауза.

Крапка з комою вживається:

1 для виділення однотипних частин складного речення;

2 між поширеними членами речення;

3 у кінці рубрик, напр., Звуки бувають: 1) голосні; 2) приголосні) та ін.

ДВОКРАПКА

Двокрапка використовується у трьох позиціях:

1 у простому реченні після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення;

2 при прямій мові у випадку, коли слова автора їй передують

3 у складному реченні між простими реченнями, якщо друге розкриває зміст першого або доповнює його;

Перед двокрапкою, як правило, тон підвищується, після неї робиться вичікувальна пауза, і далі слова промовляються звичайним тоном.

ТРИ КРАПКИ

Три крапки вживаються:

1 коли думка, що виказувалася у реченні, ще не закінчена;

2 для передачі схвильованого, емоційного мовлення за допомогою обірваних, незакінчених речень;

3 на місці розмовних пауз.

4 коли той, хто каже, хоче приховати свою думку, не розкриваючи її повністю;

5 при використанні цитат, якщо цитата береться не з початку речення, або якщо цитата розірвана на декілька частин.

ТИРЕ

Тире ставиться там, де й одинична та парні коми, а також там, де коми ставити не можна.

Одиночне тире вказує на протиставлення (можна підставити а, але), наслідок, наступне пояснення або раптову зміну подій.

Після одиничного тире робиться вичікувальна пауза і далі тон, як правило, підвищується.

Парні тире виділяють з обох боків частини речення.

Частина, виділена парним тире, вимовляється підвищеним тоном.

Тире ставиться:

1. якщо перед присудком стоять вказівні частки це, то, ось, значить(тире ставиться навіть при наявності зв'язки).

2. якщо іменна частина присудка виражена іменником або кількістним числівником (крім випадку, коли підмет - особовий займенник).

3. якщо іменна частина присудка виражена неозначеною формою дієслова (включаючи випадок, коли перед ним стоїть частка не).

4. якщо підмет виражений займенниками це, то і логічно та інтонаційно виділяється.

Примітка: При відсутності такого виділення підмета тире не ставиться.

Тире не ставиться:

1. якщо підмет - особовий займенник, а іменна частина присудка - іменник.

2. якщо іменна частина присудка виражена порівняльним зворотом.

3. якщо перед присудком стоять вставні слова або вставлені слова і речення, прислівник, частка, сполучник чи неузгоджений член речення, якний залежить від нього(крім частки не перед інфінітивом).

4. якщо прості за конструкцією речення мають розмовний характер або є стійкими фразеологічними висловлюваннями.

Примітка: якщо потрібно за смислом або інтонаційно виділити підмет або присудок, між ними ставиться тире незалежно від правила.

Тире у неповному реченні і між різними членами речення.

Тире в неповному реченні ставиться на місці пропущеного члена речення, який можна відновити.

Тире між різними членами речення ставиться в повному реченні зі стилістичною метою, тому на місці тире не можна відновити жодного члена речення.

Тире ставиться:

1. при начвності логічного та інтонаційного відокремлення на місці пропущеного присудка в неповному простому реченні, якщо йог можна відновити із тексту самого речення.

Примітка: якщо логічного та інтонаційного відокремлення немає, то тире не ставиться.

2. при наявності логічного та інтонаційного відокремлення на місці пропущеного присудка в неповному (простому чи частині складного) реченні, якщо його легко відновити з попередньго речення.

Примітка: якщо логічного та інтонаційного відокремлення немає, то тире не ставиться.

3. якщо пропущено не присудок, а інший член речення, тире може ставитисья або неставитися.

4. між різниими членами речення для вираження несподіваності або для інтонаійного виділення слова або групи слів.

Тире у складному реченні

Між частинами складного речення звичайно ставляться коми. Якщо друга частина складносурядного або складнопідрядного речення виражає висновок, наслідок чи різку зміну подій, перед нею ставиться тире.

Тире у безсполучниковому реченні

1. якщо друга частина, такого речення, вказує на швидку зміну подій чи наявний раптовий наслідок.

2. якщо друга частина виражає наслідок або висновок з того, про що говорилось в першій (до неї можна поставити питання і який наслідок? і що це означає?).

3. якщо перша частина вказує час або умову того, про що говориться в другій (перед нею можна поставити сполучні слова якщо, коли).

4. якщо зміст обох частин зіставляється або протиставляється (між ними можна поставити сполучники наче, а).

ДУЖКИ

Дужки як розділовий знак вживаються:

1 одна дужка- після цифри або букви, якою позначаються перераховувані рубрики в тексті.

2 дві дужки- для додаткової інформації, різномінітних уточнень, вказівок та таке ін.

3 при вставних і вставлених конструкціях.

4 для виділення ремарок після назви діючої особи в драматичних творах.

5 для виділення підзаголовків, розшифрування назв.

6 У дужках можуть наводитись прклади.

Частина, охоплена з двох боків дужками, вимовляється пониженим тоном.

ЛАПКИ

Лапки вживаються:

1 при використанні цитат, які вводяться в авторське мовлення як самостійний текст (цитата починається з великої букви).

2 при використанні цитат, які вводяться в авторський текст як частина цього тексту (цитата пишеться з маленької букви).

3 для виділення власних назв книг, літературних творів, газет, журналів, телевізійних програм, підприємств, та таке ін.

4 для виділення слів, вжитих у незвичному або іронічному значенні (такі слова вимовляються з особливою, підкресленою інтонацією).

Лапки не вживаються:

1 якщо цитата є епіграфом.

ЗНАК ОКЛИКУ

Знак оклику ставиться:

1 у кінці речень, що вимовляються із окличною інтонацією. Найчастіше це буваютьспонукальні речення. Можливі й розповідні речення з окличною інтонацією;

2 у кінці окличних речень, що починаються експресивними словами: слава, хвала, скільки, як, який, що то за, до чого ж;

3 у кінці окличного називного речення;

4 пілля однослівних та поширених звертань, що вимовляються оклично. У таких випадках потрібно звернути особливу увагу на те, що після звертань збільшена пауза;

5 після вигуків та слів так, ні, що вимовляються з окличною інтонацією;

6 у дужках, при тире або без них в середині речення для виявлення особливих емоцій чи оцінок, але таких, що стосуються не речення, а окремої частини його.

ЗНАК ПИТАННЯ

Знак питання вживається:

1 у кінці питального речення, у якому є питальне слово і яке вимовляється із питальною інтонацією;

2 у кінці риторичного питального речення, на яке не має відповіді ябо її не може бути взагалі (таке питання можна назвати образним);

3 у складнопідрядних реченнях, коли питання присутнє і в головному і підрядному реченнях то знак питання ставиться у кінці підрядного речення;

Примітка: навіть коли у підрядному реченні питання відсутнє, а в головному є, то знак питання всеодно ставиться.

4 знак питання може ставитись у середині речення в дужках після якогось особливо питального слова, коли питання може стосуватись лише цього слова.

Винятком із цих прави є поєднання знака питання та складнопідрядного речення, коли у головному реченні питання немає, а в підрядному є, то знак питання не ставиться. Такі речення ще називають складнопідрядними із непрямим питанням.

ЗНАК ВИНОСКИ

Знак виноски вживається у документах для оформлення різноманітних уточнюючих відомостей та посилань.

Виноска складається з двох пов'язаних частин: знака виноски та текста виноски:

Один документ може містити у собі як звичайні, так і кінцеві виноски:

1 звичайні виноски використовуються для роз'яснення термінів і розташовуються, як правило, внизу кожної сторінки документа;

2 кінцеві виноски найчастіше використовуються для посилань на першоджерела; розташовуються, як правило, у кінці документа.

4. Розділові знаки у прямій мові

Пряма мова береться з обох боків в лапки, причому в лапки береться також і знак питання, знак оклику або три крапки, якщо вони в ній вживаються.

Крапка і кома виносяться за лапки (але якщо вже є знак питання, знак оклику чи три крапки, ані кома, ані крапка вже не вживаються ): "Ганьба!" - несподівано закричав хтось на площі.

Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то п сля них ставляться двокрапка з тире; пряма мова розпочинається з великої літери: Тоді він нам і каже: - Що ж мені з вами робити?

Якщо слова автора стоять всередині прямої мови, розриваючи її, то перед словами автора, а також після них ставиться тире: -Ну ось і все.- подумав я.- Розпочалося…

У випадку, коли речення першої частини прямої мови ще не закінчене, наступний її фрагмент пишеться з малої букви: - Гляньте, - несподівано вигукнув Степан - ось там, попереду!

Якщо слова автора стоять після прямої мови, то після прямої мови ставиться тире:

- Хлопці, все буде добре.- сказала мені Наталка.

Якщо пряма мова передається в формі діалогу, кожна репліка починається з нового рядка, перед нею ставлять тире і не використовують лапок. Інші розділові знаки вживаються так само, як і звичайно при прямій мові:

1 - Пробачте, це ви Василь Романович?

2 - Я. А ти ж хто будеш?

3 - А я Таня. Дочка лісника. Ми ось тут недалеко живемо (І.Цюпа)

5. Розділові знаки при не прямій мові

При передачі прямої мови непрямою слова автора перетворюються на головного члена речення. Сама ж непряма мова стає підрядним реченням, причому особа займенників і дієслів в ній змінюється відповідно до тієї особи, від імені якої тепер передається чужа мова. Тому при непрямій мові вживання розділових знаків таке саме, як і звичайно на письмі: Він мав на увазі її слова про те, що вона добре співає.

Після непрямого запитання знак запитання не ставиться.

Порівняйте:

Пряма мова

Вчитель раптом запитав:
- Де Мар'яна?

Непряма мова

Вчитель раптом запитав, де Мар'яна.

6. Розділові знаки у цитатах

У цитаті не можна нічого змінювати.

Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: Шевченкове ""…треба миром, Громадою обух сталить…" завжди звучить як гасло...

Цитати можуть вживатися як:

6.1 пряма мова (розділові знаки вживаються так само, як і при прямій мові): Михайло Коцюбинський… в новелі "Intermezzo" писав: "Сонце! Я вдячний тобі. Ти сієш у мою душу золотий заспів - хто знає, що вийде з того насіння. Може, вогні?" (Н.Калениченко)

6.2 доповнення авторського речення, виступаючи як його складова частина (цитата береться в лапки і розпочинається з малої букви): Інколи літературу кінця римської республіки і початку імперії (Іст. до н.е.- ІІст н.е.) об'єднують під назвою "римська класична література" або "римська класична література";

6.3 віршова цитата, записана у вигляді строфи (в лапки не береться): Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється - ожива, Як їх почує!… (Т.Шевченко);

6.4 вказівка на джерело, яке стоїть безпосередньо після цитати (береться в дужки; після другої дужки ставиться крапка): Найвища краса - краса вірності (О.Гончар).;

6.5 епіграф (у лапки не береться; вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок; крапка після неї не ставиться).

Список використаної літератури:

1. Абакумов С. Й. Методика пунктуации.— 3-є вид.— М., 1954. – 268с.

2. Війтик О. М. Відомості з пунктуації під час вивчення словосполучень і членів речення /Укр. мова і літ. в школі.— 1974.—№ 7.— С. 64-68.

3. Войнова А. Г. Пунктуація в простому реченні / Укр. мова і літ. в школі.— 1968 —№ 2,—С. 64-67.

4. Дмитровський Є. М. Методика викладання української мови в середній школі.— К., 1968.

5. Олійник І. С. До засвоєння пунктуації /Укр. мова і літ. в школі.— 1978.—№ 12.—С. 63-72.

6. Мацько Л.І. Сидоренко О. М. Посібник для старшокласників та абітурієнтів /Українська мова. - К., "Либідь" - 1995. - С. 201 - 220.

7. Міляновський Е. Шкільний довідник з української мови. 5 -11 клас. - Тернопіль: Підручники й посібники, 2003. - 208 с.

8. Лисенко О.А., Пивоваров В.М., Прудникова О.В. Навч. посібник. - Х.: Нац. ун-т Юрид. акад. України, 2011. — 227 c.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: