Зразки завдань для тематичного контролю

ГЛОСАРІЙ

Аналітизм психологічний – характерний для реалістичної літератури прийом зображення складних внутрішніх процесів, що відбуваються у людській психології. Аналітичне начало – одне з провідних в естетиці реалізму, на відміну від емоційного, особистісного, на яке орієнтувалися романтики.

Аналітизм соціальний – характерний для реалістичної літератури погляд на суспільство як на об’єкт наукового дослідження. Розглядається як провідна ознака художнього мислення письменника-реаліста. Характери персонажів, образи матеріального світу створюються на основі аналізу, співставлення і осмислення реальних історичних фактів, документів, свідчень.

«Аналітичний реалізм» – назва творчого методу французького письменника-реаліста, «батька» класичного реалізму О. де Бальзака, основою якого стало аналітичне дослідження явищ реальності і вираження свого бачення життя через типові образи. «А. р.» передбачає глибоке, систематичне вивчення сучасного життя і його осмислення на рівні загальних закономірностей людської природи, історичного часу і соціального буття.

«Бальзаківська пристрасть » – певне маніакальне захоплення, характерне для героїв бальзаківських творів, яке знищує його носіїв. Адептами монопристрастей є Гобсек («Гобсек»), старий Гранде («Євгенія Гранде»), Горіо («Батько Горіо»), Рафаель де Валантен («Шагренева шкіра»), барон Юло («Кузина Бетта»).

Боваризм – поняття, що позначає неможливість проводити чітку межу між дійсністю і фантазією, коли факти реального світу підміняються уявними. Впроваджене французьким філософом і есеїстом Ж. де Готьє в есе «Боваризм, есе про силу уяви» (1902). Термін походить від прізвища головної героїні роману Г.Флобера «Мадам Боварі».

Вікторіанство (від англ. Victorian – те, що відноситься до Вікторії) – англійська духовна та матеріальна культура часів правління королеви Вікторії (1837-1901), для якої є характерними зосередженість на християнських, сімейних цінностях.

Вікторіанський роман – умовна назва різножанрових романних форм, що утверджувалися письменниками в роки правління королеви Вікторії (1837 – 1901). ТворцямиВ.р.є Б. Дізраелі, Т. Карлейль, Ч. Кінгслі, А.Теннісон, Р. Браунінг, Ч. Діккенс, У.М. Теккерей, сестри Бронте, Е. Гаскелл, Д. Еліот, Е. Троллоп, Ч. Рід, У. Коллінз.

Всеохопності принцип (універсальності) – один з основних принципів зображення дійсності в літературі реалізму. Полягає у прагненні до тотального охоплення та упорядкування явищ за допомогою класифікації, систематики, таксономії.

Втрачених ілюзій тема – характерна для реалістичного мистецтва тема руйнування юнацьких ідеалів молодої людини під впливом явищ дійсності. Тема реалізується у романі Стендаля «Червоне і чорне», О. де Бальзака «Втрачені ілюзії», «Батько Горіо», «Шагренева шкіра», Г. Флобера «Мадам Боварі», «Виховання почуттів», Ч. Діккенса «Великі сподіваня».

Дегероїзація – прийом свідомого позбавлення персонажа героїчних, ідеальних характеристик заради критики певних явищ дійсності або людського характеру. В естетиці реалізму Д. пов’язана насамперед із запереченням романтизму і романтичного героя. Д. характерна для творчості П. Меріме, Г. Флобера, В.М. Теккерея.

Деромантизація – навмисна або неусвідомлена дискредитація ідеалів, цінностей високого характеру, протиставлення їм споживчого, гедоністичного, утилітарного, сатиричного ставлення до дійсності; позбавлення романтичного персонажа ореолу таємничості, загадковості. Література реалізму використовує Д. для заперечення романтичної ідеалізації негативних явищ життя і утвердження об’єктивного погляду на дійсність.

Детермінізм (лат. determinare – обмежити, визначити) – вчення про всезагальну причинну зумовленість, закономірний зв'язок усіх явищ у природі, суспільстві і мисленні. Д. конкре­тизується в традиційному літературознавстві при обговоренні проблем «обставини і характери», «мотивація вчинків персонажа», «впливи і взаємовпливи в літературі». В естетиці реалізму одним з визначальних єпринцип детермінізму – взаємоприналежності, взаємозумовленості людини і середовища. В науці він інтенсивно розробляється біологією.

Еволюції принцип – один з основоположних принципів реалістичної естетики. Полягає у визнанні і розумінні безперестанної зміни, розвитку життя.

Еліпс (подвоєна новела) – структура художнього твору|добутку|, в якій весь зміст|вміст,утримання| організовується навколо|навкруг,довкола| двох прихованих або явних центрів, рівноправних і взаємодіючих між собою|. Принцип еліпсності| є жанротворчим| принципом тієї перехідної художньої форми, до якої звернувся|обернувся| П. Меріме. В структурі новели повинен бути один центр, в романі – множина|безліч|. Еліпсна новела долає межі одиничності, але при цьому|та| зберігає лаконізм.

Історизм художній (від гр. historia – розповідь про минуле) – принцип зображення дійсності як перемінного явища, яке розвивається згідно з об’єктивними законами. Історизм реалістичних творів базується на романтичному історизмі, однак є «прагматичнішим», науковішим, оскільки повинен сприяти глибокому дослідженню історичних коренів і першоджерел певних громадських явищ.

«Класичний реалізм» – термін, що позначає період європейської літератури 1830-1860-х рр., орієнтований на концепцію реалізму як атрибутивної ознаки мистецтва (типологічна концепція). Визнаючи в історії літератури існування різних «реалізмів» (античного, ренесансного, просвітницького та ін.), дослідники, використовуючи термін К.р. мають на увазі певну найвищу якість реалізму ХІХ ст. у порівнянні з іншими «реалізмами».

Конкретно-історична концепція реалізму – розуміння реалізму як категорії історичної, що означає художню систему або напрям. Згідно з К.-іст. к. р. категорія реалізм виникає на певній стадії еволюції мистецтва і має більш менш чіткі хронологічні межі (1830 – 1860-ті рр.).

«Критичний реалізм» – термін, що позначає естетику письменників другої половини ХІХ ст. Запроваджений у літературознавчий обіг радянським письменником М. Горьким у статті «Про літературу» (1930). На сьогодні визнається неточним, оскільки виділяє притаманний реалістам критичний пафос в оцінці дійсності як найважливішу родову ознаку реалізма.

Логічний (математичний) реалізм – назва творчого методу засновника реалізму, французького письменника Стендаля, який мав схильність до математики і, на думку сучасників, став «математиком у белетристиці». Дослідники творчості письменника називають його стиль «геометричним», відзначають особливу манеру оповіді – позбавлений розлогих описів, авторських емоцій, сухий виклад подій.

Ньюгейтський роман – жанр в англійській літературі 1830-1840-х р., що отримав свою назву від найвідомішої в'язниці Лондона – Ньюгейт. Н. р. являє собою цілісну, чітко вибудувану жанрову систему, породжену періодом переходу від романтичної філософії, естетики та поетики до реалістичної. Найвідомішими представниками цього жанрового різновиду є письменники Едвард Бульвер-Літтон (1803-1873), Вільям Харрісон Ейнсворт (1805-1882).

Об`єктивізм – провідна ознака реалістичної естетики, що полягає у визнанні істинного знання незалежним від знань, уявлень і вірувань окремого суб’єкта пізнання.

«Об’єктивний реалізм» – назва творчого методу французького письменника Г. Флобера.Естетична концепція пись­менника є результатом розвитку естетичної думки і художньої прак­тики XIX ст. Міркування Г.Флобера про «справжнє мистецтво» спи­ралися на концепцію природи у філософії Спінози і філософію позитивізму. Тому «об'єктивна манера» опо­віді ґрунтувалася, з одного боку, на «спокійній і вічній муд­рості природи», з іншого – на науці.

«Перехідних персонажів техніка» –принцип зв’язку творів у циклі романів і повістей О. де Бальзака «Людська комедія». Структура «Людської комедії», як і сам метод письменника, відрізняється аналітичністю і передбачає сприйняття усього циклу творів як єдності, взаємозалежної у своїх численних і різноманітних «сценах» і «етюдах». «Людську комедію» письменник будує за принципом циклічності:більшість персонажів переходять з одного твору до іншого, виступаючи головними дійовими особами в одних та епізодичними – в інших.

Предметний світ – реалії, котрі відображені у творі, розташовуються у художньому просторі і існують у художньому часі. Художня річ несе у собі провідні якості зображеного світу; характер зображення речі не менше, аніж слово, і раніше за сюжет і героя, говорять читачеві про індивідуальність автора.

Психологізм художній (від гр. psyche – душа, logos – вчення) – поглиблене зображення душевних переживань людини у художньому творі. Основними формами психологізму є: 1) Пряма (персонаж ніби сам розповідає про свої переживання, використовується внутрішній монолог. 2) Опосередкована (про внутрішні переживання розповідає автор, оповідач). Це саме та форма, яка дозволяє автору без жодних обмежень вводити читача у внутрішній світ персонажа і показувати його детально і глибоко. Оповідач може прокоментувати перебіг психологічних процесів і їхній зміст ніби збоку, розповісти про ті душевні рухи, які сам герой не помічає або в яких не хоче собі зізнатися.

Реалізм (лат. realis – речовий, дійсний) – один із ідейно-художніх напрямів у літературі і мистецтві XIX ст. Починаю­чи з 1830-х, набуває розвитку у Франції, згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основопо­ложною для Р. стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-чуттєвого світосприйняття на перше місце у літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення.

«Різдвяна філософія» –позасоціальна|, утопічна філософія добра і світла у художніх творах Ч. Діккенса. Знайшла своє найяскравіше вираження у циклі «Різдвяних повістей» письменника: «Різдвяна пісня у прозі» (1843), «Дзвони» (1844), «Цвіркун за вогнищем» (1845), «Битва життя» (1846), «Одержимий, або Угода з привидом» (1848).

Роман кар`єри – тип роману, характерний для літератури реалізму, в якому зображено еволюціюособистості через внутрішній конфлікт, втрату моральних цінностей («Червоне і чорне» Стендаля, «Втрачені ілюзії» О. Бальзака, «Ярмарок марнославства» В.М. Теккерея, «Любий друг» Г. де Мопассана, «Сестра Керрі» Т. Драйзера тощо). Р.к. вбирає низку аспектів роману виховання і є варіацією теми молодої людини.

Саморозвиток характеру, саморух дії – провідніознаки естетики реалізму.Об’єктивована манера оповіді у творах багатьох реалістів справляє вражен­ня саморозвитку подій і характерів, невтручання автора в їхній хід.

Сенсаційний роман – різновид роману із заплутаним сюжетом, що будується на розкритті таємниці, пов’язаної зі злочином. С.р. сформувався у літературній школі Ч. Діккенса. Засновником жанру вважається англійський письменник Вілкі Коллінз(1824 – 1889), а його романи «Жінка в білому», «Місячний камінь», «Армадейл», «Без імені», «Безіл» – класичними зразками С.р.

Соціально-психологічний роман (від фр. social – суспільний, гр. psychē – душа) основний жанр літератури реалізму ХІХ ст., який зосереджує увагу на взаємодії суспільства і особистості

Тип (грец. typos – відбиток, зразок, форма) – індивід, який є но­сієм ознак, характерних для людей певної соціальної групи, стратуму, за якими їх носія можна вирізнити з-поміж інших людей.

Типізація (від гр. typos – відбиток) прийом зображення, характерний для літератури реалізму, в ході реалізації якого створюються характерні для історично-конкретного суспільства характери і долі.Типовість – специфічна риса мистецтва в цілому та літератури зокрема.Персонажі художніх творів поєднують у собі типові (притаманні певній групі людей) та індивідуальні риси.

Типовість – набір характерних ознак, що дають змогу зарахува­ти явище чи особу до певного типу.

Типологічна концепція реалізму – підхід до визначення реалізму, що полягає в розумінні його як особливого «типу творчості», що притаманний мистецтву протягом всієї його історії і виявляється у прагненні до правдивого відтворення дійсності. Прихильники Т.к.р. вважають реалізм властивим літературі і мистецт­ву споконвіків, виділяючи «античний реалізм», «ренесансний реалізм», «просвітницький реалізм», «реалізм XIX ст.» та ін.

Щирий (чистий) реалізм – назва перехідного етапу в розвитку французького реалізму, що тривав впродовж 1850-х років і реалізувався у творчій практиці письменників Шанфлері (псевдонім, справжнє ім'я Жуль Франсуа Юссон Jules François Félix Husson, 1821-1889) і Дюранті (Louis Emil Edmond Duranty, 1833-1880).

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. / Автор-укладач Ю.І.Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 2007.

2.Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром`як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: «Академія», 1997. – 752 с.

3.Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 636 с.

4.Галич О.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. Теорія літератури. – К.: Либідь, 2001. – 488 с.

5.Ткаченко А.О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2003. – 448 с.

6.Іванишин В.П. Нариси з теорії літератури: навчальний посібник – К.: ВЦ «Академія», 2010. – 256 с.

7.Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под ред. А.Н. Николюкина. – М.: НПК «Интелвак», 2001. – 1600 стб.

8.Литературный энциклопедический словарь / Под ред. В.М. Кожевникова, П.А. Николаева. – М.: Советская энциклопедия, 1987. – 752 с.

9. Давиденко Г.Й., Чайка О.М. Історія зарубіжної літератури ХІХ – поч. ХХ ст. – К.: ЦУЛ, 2007. – 400 с.

10. История зарубежной литературы ХІХ века / Под ред Н.А. Соловьевой. – М.: Высшая школа, 2007. – 656 с.

11. Проскурнин Б.М., Яшенькина Р.Ф. История зарубежной литературы ХІХ в.: Западноевропейская реалистическая проза. – М.: Флинта: Наука, 2006. – 416 с.

12. Храповицкая Г.Н. Реализм в зарубежной литературе (Франция, Англия, Германия, Норвегия, США). – М.: Академия, 2006. – 288 с.

13. Анненкова О.С. Зарубіжна література ХІХ ст.: європейська реалістична проза 1830-1880 рр. – К.: Знання України, 2006. – 438 с.

14. Храповицкая Г.Н., Солодуб Ю.П. История зарубежной литературы: Западноевропейский и американский реализм (1830-1860-е гг.). – М.: Академия, 2005. – 384 с.

15. История западноевропейской литературы. ХІХ век: Англия / Под ред. Л.В. Сидорченко, И.И. Буровой. – СПб.: СПбГУ; М.: Академия, 2004. – 544 с.

16. История западноевропейской литературы. ХІХ век: Франция, Италия, Испания, Бельгия / Т.В. Соколова, А.И. Владимирова, З.И. Плавскин. – М.: Высшая школа, 2003. – 357 с.

Навчально-методичне видання

(українською мовою)

Кравченко Яна Павлівна

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: