Принципи та завдання виховання особистості

Зазначимо, що науково-педагогічні погляди українського мислителя формувалися під впливом історичної епохи ХУШ століття, яку європейські культурологи називають епохою Просвітництва. Саме у ХУШ ст. на основі значних наукових здобутків стало можливим реально, а не утопічно поставити питання про вдосконалення людини як основи досягнення суспільного прогресу.

Природно, що вирішальну роль у цьому зв'язку зіграли професори Києво-Могилянської академії. Цьому сприяли також його викладацький досвід у Переяславському та Харківському колегіумах, приватна практика виховання дітей з багатих українських родин, а також просвітницько-педагогічна діяльність протягом останніх 25-ти років серед простого українського люду.

У світогляді вченого досить чіткою є тенденція, за якою вирізняються як ідеалістичні, так і матеріалістичні елементи. Г.Сковорода до останніх років свого життя глибоко вивчав "Біблію" і був набожною людиною, хоча з іронією /іноді й з презирством/ ставився до церковнослужителів. Тому ідеалістичні елементи завжди були присутніми у його поглядах. Та, слідуючи античній філософії про пізнаваність світу і внутрішнього духовного стану самої людини, він, у той же час, є матеріалістом. Людина, за його переконанням є частиною природи: "мікрокосмосом" у "макрокосмосі".

Загалом у педагогічних поглядах Г.Сковороди чітко відбилися тогочасні соціальні протиріччя українського суспільства, а саме: знищення українського козацтва, заміна українсько-державної автономії царсько-чиновницьким централізмом. Мабуть, чи не найточнішу характеристику цих поглядів вперше дав І.Франко: "Хоч форма суспільно-педагогічної діяльності Сковороди була стара і традиційна, та зміст його науки був новий, а бодай новий серед тодішньої суспільності."

Зазначимо, що проблеми виховання особистості розкриваються вченим у його притчі "Благодарньш Еродій", вірші "Убогий жайворонок", збірці "Сад божественних песней", байках та численних листах. Заслугою мислителя є передусім обґрунтування ним принципів гуманізму, народності та природо відповідності у вихованні.

Відомо, що вперше у педагогіці принцип гуманізму обґрунтовано представниками епохи Відродження. Заслугою Г.Сковороди є те що він розкрив цей принцип як розуміння вихователем думок, переживань та прагнень дитини, віру у благородне особистісне начало, та в силу виховання. За Г.Сковородою, цей принцип реалізується лише за умови, коли вихователь виявлятиме високу чуйність і повагу до вихованця. Ілюстрацією успішної реалізації цього принципу самим Г.Сковородою можна вважати той факт, що, коли протягом 1764-1769 рр. він вже не працював у Харківському колегіумі, то в монастирських угіддях передмістя Харкова згуртував навколо себе найздібніших вихованців згаданого колегіуму. Вони вивчали з ним різні науки, співали чотирьохголосі кантати самого Г.Сковороди і т. ін.

Принцип народності в педагогіці, як відомо, вперше обґрунтовано Я.А.Коменським. Останній, на противагу середньовічній схоластиці, обстоював ідею навчання дітей рідною мовою. Однак Г.Сковорода значно ширше трактує поняття "народності". Вона, на думку педагога, зумовлюється всім укладом життя, історичними умовами, мовою, культурою, кажучи сучасною мовою, ментальністю народу. У цьому зв'язку мислитель справедливо зазначив. "Правильне виховання криється в природі самого народу, як вогонь і світло невидиме криється в креме­ні". Через сто років великий Ушинський додав: "основи виховання... різні у кожного народу і визначаються його характером".

Природовідповідність, як педагогічний принцип, обстоювали у свій час Я.А.Коменський, Й.Г.Песталоцці та Ж.-Ж.Руссо, останній, ідеалізуючи дитячу природу, радив уже з двохрічного віку ізолювати дитину від міського середовища, де, на його думку, панує моральна розбещеність, щоб у такий спосіб, серед, природи, готувати Дитину до майбутнього життя. Про різні природні задатки від народження писав у XVIII ст. К.А.Гельвецій.

На відміну від своїх попередників, Г.Сковорода висуває ідею "сродного". тобто природовідповідного виховання. Природні задатки у людей - не однакові. Але кожна людина, на його думку, має можливість, спираючись на них, розгорнути успішну діяльність у тій чи іншій галузі. Мислитель вдається до такого образу. Природа, писав він, подібна до багатого фонтана, що наповнює різні посудини до їх місткості. Над фонтаном напис: "Нерівна всім рівність". Найменша посудина вміщує менше, але в тому вона рівна найбільшій, що однаково може бути повною. Саме ідея "нерівної всім рівності" і є його основою виховання.

Отже, за Г.Сковородою, головним для педагога є пізнання і вдосконалення природних здібностей кожної людини. Оскільки доля суспільства залежить від вдалого вибору кожним його членом спорідненої діяльності відповідно до природних здібностей та покликання, то, готуючи дітей до тієї чи іншої діяльності, насамперед доцільно враховувати їхні нахили та уподобання.

Оцінюючи принципи гуманізму, народності та природовідповідності Г.С.Сковороди з позицій нашого сьогодення, відзначимо, що вони є визначальними у "Державній національній програмі" Освіта: Україна XXI ст." та інших документах суверенної Української держави і орієнтиром у виховній практиці.

Виходячи з власних принципів, Г.Сковорода у притчі "Благодарний Єродій" писав: "Главизна воспитания єсть: 1/ благо родить; 2/ сохранить младое здравие; 3/ научить благодарности".

У вірші "Убогий жайворонок" та ін. творах він уточнює завдання виховання зростаючої особистості. До них вчений насамперед відносить: 1/ розумове виховання дітей; 2/ становлення їх як майбутніх трудівників /підготовка до "споріднено" праці/; 3/ моральне виховання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: