В умовах капіталізму транспорт став самостійною галуззю, який здійснював перевезення пасажирів та вантажу за певну плату. Транспорт – це основа розвитку цивілізації.

З розвитком суспільства відбувався розподіл праці, виник обмін товарів між ремісниками та хліборобами, що спонукало до вдосконалення транспорту. З утворенням держав відбувалась міждержавна торгівля, що зробило свій внесок в розвиток транспорту.

З сивої давнини відомі трубопровідний, водний та тваринний види транспорту. Так, спроби побудувати канал між Середземним та Червоним морем належать:

1) до 16 ст. до н.е. (правління Рамзеса ІІ);

2) до 595 р. до н.е. (Нехао) (перешкодили жриці);

3) а через 100 років при Дарії І моря були з’єднані.

В 6 ст. до н.е. у Вавилоні паралельно Євфрату був збудований судохідний канал довжиною 600 км, а в портах Греції – моли, причали, доки, ремонтні майстерні.

Винахід колеса сприяв створенню наземних сухопутних доріг. В 6 ст. до н. е. Дарій І створив мережу суходольних доріг на просторі між Егейським морем та Персидською затокою, її основу складала царська дорога завдовжки 2400 км, приблизно через кожні 25 км на ній були споруджені станції з різними службами та приміщеннями. Уздовж дороги були збудовані храми та палаци. Намісники областей повинні були постійно дбати про стан дороги та безпеки руху мандрівників та купців.

Перші згадки про трубопроводи з бамбука, для зрошування полів у Китаї, датуються 5 тисячоліттям до н. е. В цей час в Єгипті на морському та річковому транспорті працювало 700 тис. осіб. Виконувалось перевезення будівельних матеріалів (блоки каміння до 3 т).У 4 –5 ст. до н. е. побудована трієра – судно водозміщенням 100 т, яка мала 86 весел, швидкість 6 вузлів, довжину – 40 м, ширину – 4м, посадку – 2м. В 3 ст. до н. е. збудовано мережу доріг, що сполучала столицю з провінціями.

Найбільшу мережу сухопутних доріг, що частково збереглись до наших днів, створила Римська імперія – 75 тис. км. Це радикальна схема з центром на пл. Форуму в Римі, від якої променями розходились в 5-ти головних напрямках дороги на: Азію з переправою через Адріатичне море до Балканського півострова і Грецію та Херсонес; Візантія – Азія; Німеччина – Англія; Африка з переправою через Месиньку протоку в Сіцілію та Карфаген. Тенологія будівництва цих доріг дуже висока, багато народів почали будувати такі конструкції дороги в 19-20 ст. н. е., а дві тисячі років

о н. е. – це був період розвитку людського суспільства, коли торгу­вали та воювали переважно з сусідами. Скромні можливості транспорту об­межували діяльність негоціантів та полководців. Процес формування древ­ніх держав, таких як: Єгипет, Персія, Рим, Візантія та Київська Русь супро­воджувався розвитком транспорту, що підтримував не тільки їх господарську цілісність, а і територіальну єдність. Організація транспорту в кожній із цих держав враховувала особливості способу виробництва та своєрід­ність природних умов.

Характеристика одного з найбільших кораблів Єгипту (220 –204 р. р. до н.е.) – тесароконтера: довжина 125 м, висота 22 м, 40 рядів весел, 4000 гребців, 400 матросів, 3000 воїнів, борти оснащені кріпосною стіною з 24 баштами, на носі закріплено 7 таранів, на кормі 4 керма управлін­ня, кожне довжиною 15 м, 4 дерев'яних та 8 залізних якорів.

На початку н.е. на морі було близько 1000 кораблів. 7- 8 століття н.е. – жодні податки за користування каналами не збирались. 8 століття н.е. – Київська Русь. Водний шлях “з варяг в греки”: Константинополь – Київ – Новгород – Балтійське море (Дніпро – волоком на р. Ловать, Ільмень озеро,
р. Волхов, Ладозьке озеро, р. Нева).

З 8 ст. у Європі з'являються податки за використання шляхів спо­лучення: збори за зберігання вантажу, портовий збір, мостовий збір, за навантаження, розвантаження, огляд. Ці прибутки повинні були направлятись на ремонт та утримання шляхів сполучення. В деяких державах діяло перевантажне право, за яким купець пови

нен був перевантажувати вантаж із свого транспортного засобу на засіб феодала, по землі якого він проїжджав. Було поширене право, за яким будь-який вантаж, що впав з возу на землю, ставав власністю володаря землі.

У 9 ст. розквітло піратство. В 10 ст. у поході Олега (910 р.) – використа на

технічна новина, що здивувала греків. Описані воїн

, які підійшовши до берега, витас­кували лодії на землю, ставили їх на колеса і, піднявши вітрила, підступи­ли до міста (вхід в бухту греки загородили великим залізним ціпом). Історики вважають, що були перетягнуті легкі кораблі на катках через водорозділ. Київський флот складався в середньому із 500 лодій.

Лодія виготовлювалаcь із стволів довжиною 10-15 м, видовблена всередині, придатна через низьку стійкість для плавання по річках. Для плавання на морі лодія складала основу, на яку набивались дошки, що збільшувало розміри, вантажопідйомність і стійкість. В подальшому лодії вироблялись цілком з дошок. Екіпаж нараховував 40-60 чол. У 13 ст. розбій на шляхах досяг найбільшого розмаху. В середні віки прискорення економічного розвитку різних країн пов'язано з удосконаленням морського і річкового судноплавства. В цей час на річкових шляхах отримало розповсюдження будівництво шлюзів. Будів­ництво шлюзів з воротами почалось в ХІV сторіччі в Нідерландах, а в V сторіччі – в Італії. Пізніше всі європейські

країни почали будівництво каналів

та шлюзів. Удосконалення конструкції кораблів, вітрильної оснастки та наукові досягнення сприяли відкриттю та освоєнню великої кількості невідомих земель, переділу світу. Це привело до того, що морсь­кий транспорт прискорив соціально-економічний розвиток країн, які займали вигідне транспортно-географічне положення. Активізація торгівлі та на­копичення капіталу в цих країнах підготувало промислову революцію, що в кінцевому рахунку сприяло утвердженню в них нового капіталістичного способу виробництва.

ХVІ століття ознаменовано не тільки розвитком водного транспор­ту, а й використанням першого штучного конвейєра та рейкової колії в гірничій справі. В цей час в Росії було затверджено ямський на­каз, згідно якого були організовані через 30-40 верст опорні пункти, де відбувалась зміна коней чи екіпажу – прообраз сучасної системи тягових плечей на міжміських автомобільних сполученнях. В 16 ст. козаки почали будувати судна – чайки довжиною до 60 м, шириною 10-12 м, глибиною до 8 футів (1 фут – 30,48 см). Чайки знаходились над поверхнею води на 2,5 фута, тому в хвилях важко помітити, екіпаж нараховував 50-70 чол.

Через 100 років в Росії було засновано управління водних та суходоль­них шляхів сполучення, яке мало характер військової установи. В цей час в світі почався бурхливий розвиток прототипів сучасних видів транс­порту.
В 1769 році відбувся іспит першого прообразу автомобіля. 1783 рік ознаменувався польотом на повітряній кулі. В 1803 році пройшли з успі­хом іспити паровозу. В 1810 році пропонується ідея переміщення вантажів в трубному просторі з використанням енергії повітря, а вже в 1843 році діяло перше пневмоконтейнерне сполучення. В 30-х роках XIX століття на золотих копальнях Сибіру та Уралу почали транспортувати тверді матері­али по трубах (гідротранспорт). В 1852 році відбувається перший політ дирижабля. В середині XIX століття отримує широке розповсюдження будів­ництво залізниць у всіх країнах світу. В Росії у 1865 році було створе­но міністерство шляхів сполучення, котре отримало цивільний статус. А вже в 1869 році були започатковані безпересадкові перевезення вантажів та пасажирів за угодами між приватними залізницями. Перший російський нафтопровід був побудований на околиці м. Баку під керівництвом Д. І. Менделєєва в 1878 році. Між тим розвиток автомобільного та повітря­ного видів транспорту стримувався відсутністю потужного і легкого дви­гуна. Тільки в 1885 році з винаходом двигуна внутрішнього згоряння склались сприятливі умови для розвитку цих видів транспорту.

¨ ¨ ¨

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: