ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №12

1. Проблема саморегуляції та стійкості геосистем.

2. Саморозвиток. Метахронність. Вік ландшафтних систем.

3. Аварії з викидом радіоактивних та сильнодіючих отруйних речовин у навколишнє середовище.

1)Проблема саморегуляції та стійкості геосистем

Під стійкістю ландшафту розуміють його властивість до саморегулювання своїх параметрів в межах, що не перевищують певних критичних величин, тобто властивість зберігати структуру і функціонування під впливом природних і антропогенних дій. Зняття навантаження приведе до повернення геосистеми практично в початковий стан за рахунок процесів саморегуляції. Динамічні зміни в ландшафті базуються на властивості стійкості. Лісова геосистема стійка до лісових пожеж, вирубок, але не стійка до підтоплення при створенні водосховищ. Ландшафти тундри, лісотундри, хвойні ліси - найменше стійкі.

Стійкість ландшафтної системи залежить від стійкості компонентів, що складають її. Найбільш чутливими компонентами до всякого роду антропогенним порушенням є биотические, в першу чергу рослинний покрив, тобто можна сказати, що стійкість ландшафту – це функція адаптивних властивостей біоти. Крім того, стійкість ландшафту значною мірою залежить від стійкості сусідніх ландшафтів, з якими відбувається постійний обмін речовиною і енергією під впливом гравітаційного перенесення, випаровування, розселення організмів тощо.

Виявляється тісний зв'язок стійкості ландшафту з тривалістю і інтенсивністю антропогенної дії. Якщо інтенсивність експлуатації природного ландшафту порівнюється з його адаптивними здібностями, які визначають стійкість, то остання втрачається. Велике практичне значення має визначення величин, в межах яких можливе існування стійкого ландшафту (запас живильних речовин в ґрунтах, продуктивність біомаси, кліматичні параметри і інші показники).

Доцільно розрізняти стійкість природних і антропогенних ландшафтів. Під стійкістю природних і напівприродних ландшафтів розуміється їх здатність зберігати під впливом зовнішніх (природних і антропогенних) дій свою структуру. Зняття навантаження в цьому випадку приведе до повернення ландшафту в практично колишній стан за рахунок його саморегулювання.

Стійкість природних геосистем завжди розглядається щодо якої-небудь зовнішньої дії. Причому стійкість різних геосистем до одного і тому ж виду навантаження різна. Наприклад, при дії мідно-нікелевого виробництва порушення ландшафтів в північній тайзі в два рази вище, ніж в південній тайзі.

Відносно стійкі антропогенні ландшафти можуть бути створені тоді, коли вони або еквівалентні результатним, або напрям антропогенної дії співпадає з ходом природних процесів (Ісаченко, 1965). Господарська експлуатація нестійких ландшафтів повинна проводитися з урахуванням можливості їх руйнування, тому розробка заходів щодо охорони природи повинна ґрунтуватися на запобіганні і уповільненні процесів, що руйнують ландшафт.

Навантаження на ландшафт викликають два основні типи змін - оборотні і необоротні. Оборотні зміни не приводять до корінного перетворення структури ландшафту. Вона може відновитися. При сильних навантаженнях, коли геосистема не може відновитися за рахунок природних процесів саморегуляції і самоочищення, відбуваються необоротні деструктивні зміни. Прикладом необоротних процесів є знищення субекваторіального лісу вогняною для підсічки системою землеробства, внаслідок чого йде руйнування ґрунтів, верхнього шару кори вивітрювання, формування трав'янисто-чагарникової кам'яної пустелі, при подальших навантаженнях - піщано-йолової горбистої пустелі.

Піщана пустеля за рахунок процесів саморегулювання ніколи не зможе відновитися до мусонного лісу.

Стійкістю антропогенних ландшафтів (природно-технічних геосистем) найчастіше називають здатність їх, випробовуючи зовнішні дії, продовжувати виконувати соціально-економічні функції (ресурсовідтворення, средовідтворення) в заданих межах. Стійкість таких систем забезпечується поєднанням процесів управління і саморегуляції.

Стійкість ландшафтів оцінюється шляхом з'ясування стійкості властивостей компонентів, а також просторових і тимчасових аспектів структури ландшафтів.

«Стійкість» разом з поняттями зміна, структура, інваріант складає понятійне «ядро» теорії охорони ландшафту. Мета всіх природоохоронних заходів - зберегти при змінах ландшафту його здатність стійко виконувати соціально-економічні функції.

Техногенні навантаження на ландшафт мають свої нормативи (межі), перевищення яких неприпустимо, оскільки веде до руйнування геосистеми. Допустимі навантаження визначені по багатьом видам господарської діяльності і для більшості геосистем. Зокрема, при проектах районного планування територій враховують навантаження на рiзнi геосистемi.

2)Саморозвиток. Метахронність. Вік ландшафтних систем

Ландшафт може поступово саморозвиватися і без втручання зовнішніх чинників. Цю здатність зазначав ще В. В. Докучаєв. Так, озеро при сталості зовнішніх умов поступово міліє, витрата води на випаровування поступово перевищує її прихід, і в підсумку озеро неминуче зникає, тобто перетворюється в комплекс іншого типу - болото.

Рушійна сила процесу саморозвитку ландшафту - внутрішні протиріччя взаємодіючих компонентів, які прагнуть прийти у відповідність між собою, тобто до рівноваги. Проте, воно буде лише тимчасовим, оскільки самі ж компоненти його неминуче порушать. Біота як найактивніший компонент, прагнучи адаптуватися до абіотичним середовищі, вносить у цю середу зміни, постійно перебудовуючись, пристосовуючись до нею ж змінених умов, і в результаті поступово перебудовується вся система. Внутрішні суперечності існують не тільки між біотою і абіотичних компонентами, але і між іншими компонентами та процесами (наприклад, між стоком і випаровуванням). Процес саморозвитку ландшафту протікає відносно повільно. На нього накладаються і зовнішні впливи, здатні обернути назад саморозвиток ландшафту або в разі катастрофічних порушень - припинити. Наприклад, в результаті катастрофічних рухів материкових льодів або морських трансгресій зникли багато ландшафтів.

Як для вертикальної, так і для горизонтальної структури природних геосистем, характерна метахронность. Метахронность структури природного ландшафту - послідовна разновременность історичного формування, різновікові його природних компонентів і складових морфологічних одиниць.

Вік ландшафту час (в геологічному літочисленні), коли ландшафт повною мірою сформував свою компонентну структуру, сохраняющуюся в динамічно стійкому стані донині. Чим древнє ландшафт, тим більше в ньому зосереджено залишкових реліктових утворень, які відрізняються зниженою стійкістю, тому що знаходяться в дисгармонії з сучасною середовищем. Найчастіше це стосується біоти і частково грунтового покриву, найбільш енергійно змінюваних господарської діяльність людини.

3)Аварії з викидом радіоактивних та сильнодіючих отруйних речовин у навколишнє середовище.

Найнебезпечнішими за наслідками є аварії на АЕС із викидом в атмосферу радіоактивних речовин, внаслідок яких має місце довгострокове радіоактивне забруднення місцевості на величезних площах. Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин і зараженням навколишнього середовища виникають на підприємствах хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості, водопровідних і очисних спорудах, а також при транспортуванні сильнодіючих отруйних речовин (СДОР). До найголовніших джерел хімічних аварій та катастроф можна віднести: • викиди та витоки небезпечних хімічних речовин; • загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводжується забрудненням навколишнього середовища; • аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантажів. Безпосередніми причинами цих аварій є: порушення правил безпеки й транспортування, недотримування техніки безпеки, вихід з ладу агрегатів, механізмів, трубопроводів, ушкодження ємностей тощо. Одним із найяскравіших прикладів аварій може служити аварія, яка трапилась на хімічному підприємстві американської транснаціональної корпорації “ЮніонКарбайд” в індійському місті Бхопал у 1984 році. Викид відбувся раптово, в нічний час. У результаті аварії в атмосферу потрапило декілька десятків тонн газоподібного компонента – метилізоционату. Ця сполука – дуже сильна отрута, яка викликає ураження очей, органів дихання, мозку та інших життєво важливих органів людини. Загинуло більше 2,5 тисяч чоловік, 500 тисяч чоловік отруїлося, з них у 70 тисяч чоловік отруєння обумовили багаторічні захворювання. Збитки від цієї техногенної катастрофи оцінюються в 3 мільярди доларів США. Головною особливістю хімічних аварій (на відміну від інших промислових катастроф) є їх здатність розповсюджуватись на значній території, де можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього середовища. Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти, аерозолі та інші частинки, стають джерелом ураження живих організмів не тільки в осередку катастрофи, а й в прилеглих районах. На території України знаходиться 877 хімічно небезпечних об’єктів та 287 000 об’єктів використовують у своєму виробництві СДОР або їх похідні (у140 містах та 46 населених пунктах). Нарощення хімічного виробництва призвело також до зростання кількості промислових відходів, які становлять небезпеку для оточуючого середовища і людей. Тільки токсичних відходів в Україні накопичено більше 4 млрд. т, при середньорічному утворенні 103 млн. т.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: