ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №14

1. Стани, їх класифікації.

2. Генезис та еволюція геосистем.

3. Будова і властивості аналізаторів. Характеристика основних аналізаторів безпеки життєдіяльності.

1)Стани, їх класифікації

Під станом ландшафту розуміють тип структури і тип функціонування, характерний для певного періоду часу. Стани бувають внутрішньодобові, добові, погодні, внутрішньосезонні, сезонні, річні, багаторічні. Зміна станів відбувається тому, що в ландшафт надходять нові речовини та енергія. При цьому зміни можуть бути як кількісні, так і якісні, які приводять до зміни одного ландшафту іншим. У відповідності з цим розрізняють динаміку та розвиток ландшафту.

З природно-ландшафтної точки зору весь простір станів геосистеми можна поділити на дві області – нормальних та анормальних станів. Нормальними є стани геосистеми, які формуються ті змінюються за відсутності збурюючих впливів. За соціофункціональними критеріями стани геосистеми поділяються на допустимі та недопустимі. Допустимими є стани, перебуваючи в яких геосистема здатна виконувати функцію не нижче деякого рівня (наприклад, забезпечувати проектну врожайність), а недопустимими такі, коли природний потенціал геосистеми недостатній для забезпечення мінімально необхідного виходу функції.

2) Генезис та еволюція геосистем

Генезис ландшафту (геосистеми) – сукупність процесів, які обумовлюють його виникнення та сучасний динамічний стан. Виникнення ландшафтів повязують з провідними факторами їх формування – тими, які викликають зміну одного ландшафту іншим.

Виникнення і формування сучасних ландшафтів встановлюється за допомогою палеогеографічних, археологічних та історичних методів, аналізу морфологічної структури та процесів, які характерні для ландшафту. При цьому інтервал часу повинен бути таким, щоб виявити ті процеси та їх наслідки, які безпосередньо обумовили просторову структуру та інші властивості сучасних ландшафтів.

Щоб розуміти характер розвитку ландшафтів, необхідно чітко уявляти його вік. Вік ландшафту – відрізок часу, з початку якого і до наших днів ландшафт функціонує в умовах однієї структури. Довгий час вважалося, що вік ландшафту визначався віком утворення геологічних порід, на яких він сформувався. Але на сьогоднішній день доведено, що вік ландшафту обчислюється з того моменту, коли сформувався його відповідний зональний тип.

Розвиток ландшафту (еволюція) – спрямовані незворотні зміни у ландшафті, які супроводжуються якісними змінами компонентної та морфологічної структури, які відбуваються у межах геологічного часу. Еволюційні зміни характеризуються направленістю та незворотністю. У біогеоценології незворотні процеси названі сукцесіями.

Усі види змін у ландшафті часто накладаються одна на одну і відбуваються одночасно. Для прийняття рішень про вибір природокористування часто необхідні знання про цілеспрямовані зміни ландшафтів. Ці знання особливо необхідно враховувати у тих випадках, коли спрямовані природні зміни співпадають із змінами, пов’язаними з господарською діяльністю людини, що може призвести до розвитку несприятливих процесів.

3. Будова і властивості аналізаторів. Характеристика основних аналізаторів безпеки життєдіяльності.

Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою органів чуття. У даний час наука про відчуття використовує декілька термінів, дуже близьких за значенням: “органи чуття”, “аналізатори”, “аферентні системи”, “сенсорні системи”, що часто розглядаються як рівнозначні. У сучасній фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, розрізняють вісім аналізаторів: зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний (або тактильний), вестибулярний, руховий і вісцеральний (або аналізатор внутрішніх органів). У цілому аналізатори являють собою сукупність взаємодіючих утворень периферичної і центральної нервової системи, що здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму. Усі аналізатори в принциповому структурному відношенні однотипні. Вони мають на своїй периферії апарати, що сприймають – рецептори, у яких і відбуває-ться перетворення енергії подразника у процес збудження. Від рецепторів по сенсорних (чуттєвих) нейронах і синапсах (контактах між нервовими клітинами) надходять у центральну нервову систему. Розрізняють такі основні види рецепторів: механорецептори, що сприймають механічну енергію: до них належать рецептори слухової, вестибулярної, рухової, тактильної, частково вісцеральної чутливості; хеморецептори – нюх, смаки судин і внутрішніх органів; терморецептори, що мають шкіряний аналізатор; фоторецептори – зоровий аналізатор та інші види. Кожен рецептор виділяє із множини подразників зовнішнього і внутрішнього се-редовища свій адекватний подразник. Цим і пояснюється дуже висока чутливість рецепторів. Усі аналізатори, завдяки своїй однотипній будові, мають загальні психофізіологічні властивості: 1. Надзвичайно високу чутливість до адекватних подразників. Ця чутливість близька до теоретичної межі й у сучасній техніці поки що не досягнута. Кількісною мірою чутливості є гранична інтенсивність, тобто найменша інтенсивність подразника, вплив якої дає відчуття. 2. Абсолютну, диференційну та оперативну межі чутливості до подразника. Абсолютна межа має верхній та нижній рівні. Нижня абсолютна межа чутливості – це мінімальний розмір подразника, що викликає чутливість. Верхня абсолютна межа – максимально допустима величина подразника, що не викликає в людини болю. 3. Спроможність до адаптації, тобто можливість пристосовувати рівень своєї чутливості до подразників. При високій інтенсивності подразників чутливість знижується і, навпаки, при низьких – підвищується. Це досить часто ми зустрічаємо у повсякденному житті й не потребує коментарів. 4. Спроможність тренуватися. Дана властивість виражається як у підвищенні чутливості, так і прискоренні адаптації (наприклад, часто говорять про музичний слух, чуттєві органи дегустаторів і т. д.). 5. Спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника. Наприклад, людина може відновити у своїй свідомості на коротку мить побачену характеристику або почуті звукові інтонації. Така “інерція” відчуттів визначається як наслідок. Тривалість послідовного образу значно залежить від інтенсивності подразника та в деяких випадках навіть обмежує можливість аналізатора. 6. Постійна взаємодія один з одним. Відомо, що оточуючий нас світ – багатогранний, і лише завдяки властивості аналізаторів взаємодіяти здійснюється повне сприйняття людиною об’єктів і явищ зовнішнього середовища. Зоровий аналізатор має деякі своєрідні характеристики: інерцію зору, зорове відображення (міражі, гало, ілюзії й ін.), видимість.. Слуховий аналізатор – являє собою спеціальну систему для сприйняття звукових коливань, формування слухових відчуттів і впізнання звукових образів. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора – вухо. Розрізняють зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки), середнє вухо (молоточок, ковадло і стремені) і внутрішнє вухо (де розташовані рецептори, що сприймають звукові коливання). Шкіряний або тактильний аналізатор відіграє, безумовно, виняткову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього світу. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або тиску. Аналізатор внутрішніх органів, цей аналізатор визначає небезпеки схованого, неявного характеру. Проте ці небезпеки роблять серйозний вплив на життєдіяльність людського організму.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: