Моделі психологічного консультування

Конкретна модель консультування вибирається часто в залежності від загальної теоретичної орієнтації -

- Психоаналітичної,

- Особистісно-центрованої,

- Бихевиоральной,

- Когнітивної і т.д.

Серед моделей консультування існують 1) тренінг життєвих навичок, 2) тренінг людських взаємин і комунікативних навичок, 3) тренінг у вирішенні проблем та прийнятті рішень, 4) тренінг в підтримці здорового способу життя, 5) орієнтація і розвиток здібностей, 6) допомога у становленні самоідентичності і особистісному розвитку.

На сучасному етапі розвитку теорії і практики психологічного консультування можна виділити появу ряду нових моделей консультування: короткостроковий позитивний консультування, консультування з використанням психотехнології нейро-лінгвістичного програмування, консультування з переоцінки особистості та ін

Моделі консультування можуть специфіковані відповідно з життєвими ситуаціями, що викликають психічну дезадаптацію. Так останнім часом складаються особливі моделі консультування з проблем алкоголізму, наркоманії, насильства в сім'ї, труднощів у навчанні і т.д.

У своїй роботі практичний психолог зіштовхується з так зва­ними етичними проблемами й «спокусами». Найбільш типові з них можуть бути такими:

1. Спокуса влади. Відомо, що в психолога є багато можливос­тей зробити людей залежними від себе. Погано, коли влада над вчинками й діями інших людей стає для когось самоціллю.

2.Проблема відповідальності психолога. На відміну від відпо­відальності звичайних людей (неспеціалістів) психолог не пови­нен всю відповідальність брати на себе. Його завдання більше складне — поступово сформувати почуття й готовність до відпо­відальності у своїх клієнтів. Сам же консультант відповідає за саму організацію такої допомоги, але не за прийняті рішення — це право (і відповідальність) належить клієнтові як суб'єктові самовизначення.

3. Спокуса «псевдосамовираження» на роботі, коли практи­чний психолог використовує свою професію скоріше для де­монстрації своїх достоїнств, ніж для допомоги людям, які зве­ртаються до нього. Але, з іншого боку, взагалі не робити ніякого враження на клієнта (не вміти подобатися йому) теж не можна. Проблема в тім, щоб у прагненні подобатися необхідно знайти таку міру, що не перетворила б роботу консультанта в театр одного актора, а дозволила б максимально виявити себе й клієнта.

4. Спокуса «професійної моди», коли в погоні за останніми новинками в галузі практичної психології консультант витрачає багато часу на ознайомлення з новими методиками й по- справжньому не встигає ні однією з них оволодіти. Але, з іншого боку, консультант, дійсно, не повинен відставати від останніх на­укових новинок. Імовірно, тут потрібна певна міра.

5. Проблема надмірного експериментування, коли консульта­нтові в якийсь момент захочеться узагальнити свій досвід і напи­сати наукову статтю або дисертацію. Можна помітити, як тоді клієнти з людей зі своїми проблемами можуть перетворитися для психолога-експериментатора в «статистичний матеріал», і допо­мога в рішенні їхніх проблем відійде на другий план. Природно, психолог-практик не повинен відмовлятися від наукового пошу­ку й експериментування, але пріоритетом все-таки повинна за­лишатися консультаційна допомога.

6. Спокуса працювати до безтями, забуваючи про своє здо­ров'я й про інтереси своїх рідних і близьких. Наприклад, психо­лог, щоб не здатися «черствим», усім роздає свій номер телефо­ну, постійно, навіть у святкові дні, влаштовує додаткові зустрічі зі своїми клієнтами та таке інше. Нерідко відсутність елементар­ної психогігієни праці психолога-практика призводить його са­мого в психіатричну лікарню. Необхідно вказати на те, що із си­ндромом «емоційного згоряння» одні автори (X. Джфрейденберг, К.Кондо) пов'язують професійну самовідданість роботі, надмірне співчуття, м'якість, а інші (Е.Махер), навпаки, — з авторитариз­мом і низьким рівнем емпатії. Як вказувала на своїх лекціях ві­домий психотерапевт О.С.Співаковська, консультант не повинен глибоко поринати в проблеми клієнта, якщо він не забезпечив свої «тили», які дозволили б йому вийти із проблем клієнта й по­вернутися у свій нормальний стан.

7. Спокуса спекуляції на відсутності загальноприйнятих критеріїв оцінки ефективності консультаційної роботи. Як ві­домо, консультація по суті своїй найчастіше прогностична, тобто орієнтована в майбутнє, й повноцінно оцінити якість ро­боти консультанта часто можливо лише через якийсь час (опе­ративні показники ефективності, тобто дані спостереження, самозвіти клієнтів, думки експертів і таке інше носять частко­вий характер). Не допомагають тут і показники ефективності, використовувані в наукових працях, оскільки часто вони бу­вають складні у використанні й відбивають лише окремі (до­сліджувані) аспекти самовизначення. Тому хтось із консульта­нтів, пославшись на відсутність чітких критеріїв ефективності, може працювати несумлінно й заявляти, що тільки «час пока­же», наскільки якісна їхня допомога клієнтові. Звідси однією з найважливіших стає проблема професійної совісті психолога- консультанта.

8. Проблема «пізнього прозріння» клієнта може виникнути при роботі із клієнтами, які захочуть осмислити якийсь важливий етап свого життя або все життя в цілому. Якщо консультант по­каже такому клієнтові, що багато чого із вчиненого людиною на­справді нікчемне й навіть злочинне, то цим він може нанести клі­єнтові більшу щиросердечну травму, після якої людина може бути в глибокій кризі. Імовірно, вести із клієнтами відверті роз­мови на такі теми можна лише тоді, коли консультант буде впев­нений у здатності людини пережити подібну ситуацію.

9. Проблема — це питання про те, чи має право консультант, сам до кінця не визначившись у своєму житті, допомагати само­визначатися іншим людям? Імовірно, відповідь і тут перебуває десь посередині. Але кожного разу консультант при роботі з кон­кретним клієнтом, повинен на певний час відкласти свої пробле­ми й зосередитися на проблемах клієнта.

10. Проблема відсутності на даний момент загальновизнаних ідеалів особистісного й професійного самовизначення. Відомо, що однією з істотних характеристик підліткового віку (і не тільки підліткового) є наслідування інших, прагнення впливати на ко­гось, переймати його кращі, з погляду клієнта, якості. Якщо ра­ніше були свої герої й загальновизнані таланти, на яких рівнялося багато молодих людей, то зараз більшість із них дискредитовано, а нові «герої» уже перетворюються в героїв анекдотів і часто асоціюються у свідомості більшості людей зі злочинною діяльні­стю.

Проста констатація й навіть усвідомлення існуючих етичних проблем не може задовольнити психологів-практиків. Етичний характер окреслених проблем досить делікатний, тому було б са­мообманом просто озброїти психологів готовими рецептами по­водження з клієнтом у складних ситуаціях. Внутрішня активність і професіоналізм самих консультантів повинні проявлятися й у тім, щоб уміти самостійно знаходити відповіді на складні мора­льні питання й гідно уникати неприємних ситуацій, для яких не­має й не може бути якихось єдиних рецептів.

Виходячи з вищезазначеного, логічно буде окреслити основні принципи роботи практичного психолога.

Значна частина з них очевидна і є загальноприйнятим станда­ртом поводження людини в суспільстві, а частина визначається специфікою професійної діяльності психолога. Першу групу принципів можна позначити такими правилами, як «не бийся з клієнтом», «не вбивай клієнта», «не нанось йому каліцтв», «не проводь консультацію в п'яному стані» і т.ін. Такого роду прави­ла є само собою зрозумілими і їх повинна знати й виконувати будь-яка вихована людина (у цьому змісті дані правила є навіть банальними). Але, на жаль, іноді й ці правила порушують, тому їхнє виділення все-таки правомірне. Другу групу принципів складають традиційні (етичні) принципи консультування. Хоча етичні принципи ще не сформульовані для профконсультанта, психотерапевта, практичного психолога й соціального працівни­ка в загальноприйнятому виді, але спроби їхнього виділення є (див. Фирсов, 1993; Климов, 1986; Мелибруда, 1986; Петровская, 1982; Руд естам, 1990; Пряжников, 1994). У найбільш узагальне­ному вигляді їх можна виділити наступним чином:

1.Не нашкодь! Або принцип не завдання збитків клієнту. Ор­ганізація роботи психолога повинна бути такою, щоб ні її процес, ні її результати не наносили збитку його здоров'ю або соціаль­ному стану.

2.Не оцінюй! Оскільки взагалі без оцінок (у тому числі й по­зитивних) працювати немислимо, іноді цей принцип уточнюють: не навішуй ярликів! Але можна було б сказати ще простіше: не вимовляй негативних оцінок уголос!

3. Принцип неупередженості психолога. Неприпустимо упе­реджене відношення до клієнта, яке б суб'єктивне враження він не справляв своїм виглядом, юридичним і соціальним станом.

4.Принцип обізнаної згоди. Необхідно сповіщати клієнта про етичні принципи й правила психологічної діяльності.

5. Сприймай клієнта таким, який він є. Цей принцип має по­требу в особливому коментарі. Л.А. Петровська, аналізуючи під­ходи К. Роджерса, пише: «Коли в Роджерса мова йде про таку установку терапевта, як «безумовне позитивне сприйняття», вар­то мати на увазі, що вона ставиться до почуттів «клієнта» і аж ні­як не припускає схвалення всього його поводження. Мається на увазі визнання права на яку завгодно гаму власних почуттів без ризику втратити повагу психолога, терапевта».

6. Пр конфіденційності, тобто збереження проф таємниці. Матеріал, отрим психологом у процесі його робо­ти з клієнтом на основі довірчих відносин, не підлягає свідомому або випадковому розголошенню й повинен бути представлений таким чином, щоб він не міг скомпрометувати ні випробуваного, ні замовника, ні психолога, ні психологічну науку.

7. Поважай своїх колег по роботі, їхнє право на професійну твор­чість і самостійний вибір методів роботи. Критика й дискусії повинні проводитися аргументовано й тактовно. Неприпустиме з'ясування відносин між колегами й співробітниками в присутності клієнтів.

8.Пр проф компетентності: не передавай складні пс методики непідготовленим фахівцям і сам не вико­рист методики, якими належною мірою не володієш. П-г має право братися за рішення тільки тих питань, з яких він професійно обізнаний і наділений відповідп правами й пов­новаженнями викон психокорекц або ін впливів.

9. Знай міру взаємного одкровення із клієнтом, не дозволяй йому розповідати про себе потаємне (у кожної людини завжди повинен залишатися хоч невеликий тайничок душі, недоступний нікому), а також сам зберігай певну дистанцію із клієнтом, інак­ше можна втратити його повагу й довіру.

10. Не відбирай у клієнта права самому відповідати за свої вчинки.

11. Не виставляй свої знання напоказ, прагни допомагати кліє­нтові спочатку самостійно формулювати ті або інші положення й висновки. Конкретно цей принцип може проявлятися хоча б у тому, що психолог повинен миттєво замовкати щораз, коли, клі­єнт захоче щось сказати, навіть тоді, коли сам психолог «ще не висловився», і тоді, коли клієнт хоче сказати навіть «якусь ду­рість»...

12. Пр добровільності участі в пс процеду­рах. П-г повинен свою проф дія-сть будувати на основі поваги особистого достоїнства, прав і свобод, проголоше­них і гарантованих чинним закон-вом. Робота допускається тільки після одержання згоди клієнта брати в ній участь.

13. Принцип безпеки застосовуваних методик. Психолог засто­совує тільки такі методики дослідження, які не є небезпечними для здоров'я клієнта.

14. Принцип попередження неправильних дій замовника. Пси­холог інформує клієнта про характер переданої замовникові ін­формації й робить це тільки після одержання його згоди

15. Пр співробітництва психолога й замовника. Психо­лог зобов'язаний повідомити замовника про реальні можли­вості сучасної психологічної науки в області поставлених за­мовником питань, про межі своєї компетентності й своїх мож­ливостей.

16. Пр проф спілкування психолога з клієнтом. Психолог повинен володіти методами психодіагностичної бесіди, сп-ня, психологічного впливу на такому рівні, що до­зволяв би, з одного боку, ефективно вирішувати поставлене за­вдання, а з ін — підтримувати у клієнта почуття задоволен­ня від спілкування з психологом. Виконувати психотерапевтичну роботу із хворим дозволяється тільки при наявності спеціалізації з медичної психології.

17. Пр обґрунтованості результатів дослідження психо­лога. Психолог формулює результати дослідження в термінах і поняттях, прийнятих у психологічній науці.

18. Принцип адекватності методик. Застосовувані методики повинні бути адекватні цілям дослідження, віку, статі, освіті, ста­ну клієнта, умовам експерименту.

19.Пр науковості результатів дос-ня. У результа­тах дослідження повинне бути тільки те, що неодмінно одержить будь-який інший дослідник такої ж спеціалізації й кваліфікації, якщо він повторно зробить інтерпретацію первинних даних, які пред'являє психолог.

20.Пр виваженості відомостей пс х-ру. П-г передає замовникові результати дос-нь у термінах і поняттях, відомих замовникові, у формі конкретних ре­комендацій. Він не передає ніяких відомостей, які могли б погіршити положення клієнта або замовника.

21.Пр кодування інформації. На всіх матеріалах пс характеру вказуються не прізвище, ім'я, по батькові клієнта, а присвоєний йому код, відомий тільки психологу.

22.Пр контрольованого зберігання відомостей пс х-ру. П-г повинен попередньо погодити із замовником список осіб, що мають доступ до матеріалів, які характериз клієнта, а також місце й умови їхнього зберігання, мети викор-ня й строки знищення.

23. Пр коректного викор-ня відомостей пс х-ру. Відомості пс характеру про клієнта у жодному разі не повинні підлягати відкритому обговоренню або передачі.

24.Поважай себе як людину і як фахівця! Часто можна почути такі гарні слова: «Головний засіб роботи психолога — це його власна особистість». Але особистість є вищою цінністю й тому вона не повинна виступати в якості «засобу».

отже, етика роботи практичного психолога ґрунтується на за­гальнолюдських моральних цінностях та положеннях сучасного законодавства, яке захищає права людини. Передумови вільного й всебічного розвитку особистості і її поваги, зближення людей, створення гуманного суспільства є визначальними для діяльності психолога. Етичні принципи роботи психолога формують умови, при яких зберігаються й усталюються його професіоналізм, гу­манність дій, повага людей, з якими він працює.

Відповідно до визначених принципів роботи практичного психолога були прийняті етичні стандарти психолога, які вико­ристовуються в усьому світі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: