Види об'єктів злочинів.

У більшості юридичних джерел радянського періоду, присвячених проблемі об‘єкта злочину, “вертикальна” класифікація об‘єктів включає три рівні: загальний об‘єкт, родовий (іноді його називають груповим або спеціальним) та безпосередній (у деяких джерелах видовий).

Загальним об‘єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (суспільний лад, політична та економічна системи, правопорядок тощо). Але практична вся сукупність суспільних відносин не може бути об‘єктом як елементом складу злочину. По суті цей об‘єкт кримінально-правової охорони не слід ототожнювати з поняттям об‘єкта злочину. Тому достатньо включати до класифікації об‘єктів злочину два види – родовий та безпосередній.

Під родовим (груповим) об'єктом розуміють об'єкт, яким охо­плюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-пра­вових норм. Таким чином, родовий об'єкт являє собою менш високий (усе­реднений) рівень узагальненості суспільних відносин, які охороня­ються кримінальним законом. Тому родовими об'єктами слід визнавати відноси­ни власності, систему господарювання, відносини, що забезпечують належний суспільний порядок і моральність та ін. Значення родового об'єкта злочину полягає насамперед у тому, що він дає можливість провести класифікацію всіх злочинів і кри­мінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення.

Безпосередній об 'єкт злочину. Під ним слід ро­зуміти ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодав­цем під охорону певної статті Особливої частини КК і яким завда­ється шкоди злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину. З цього визначення насамперед випливає, що безпосереднім об'­єктом, так само, як загальним і родовим, можуть бути визнані тіль­ки суспільні відносини, а не будь-які блага і цінності

У теорії кримінального права широко відома також і класифі­кація безпосередніх об'єктів злочинів «за горизонталлю». Сутність цієї класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об'єкта ви­окремлюють основний (головний) і додатковий об'єкти. Необхідність такої класифікації виникає тоді, коли один і той же злочин одночас­но завдає шкоди кільком суспільним відносинам. Наприклад, при розбої — ст. 187, — страждає власність і життя або здоров'я люди­ни; при перевищенні влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством над особою — ч. 2 ст. 365, — об'єк­тами виступають відносини власності і особа потерпілого.

Такі злочини мають кілька безпосередніх об'єктів, з яких зако­нодавець, як правило, вирізняє один, найбільш важливий, що зреш­тою і визначає суспільну небезпечність цього злочину, структуру відповідного складу і його місце в системі Особливої частини КК. Такий об'єкт традиційно називають основним безпосереднім об'єктом. Цей об'єкт завжди входить до складу родового об'єкта злочину. Тому з'ясування цього об'єкта дає змогу правильно визна­чити місце тієї чи іншої кримінально-правової норми в системі Особ­ливої частини КК'. З іншого боку, встановлення цього об'єкта в кон­кретно вчиненому злочині дозволяє визначити ту кримінально-пра­вову норму, за якою повинне кваліфікуватися скоєне суспільне небезпечне діяння. Тому цей об'єкт є визначальним як при виборі місця для тієї чи іншої норми в системі Особливої частини, так і для кваліфікації вчиненого «багатооб'єктного» злочину.

Додатковим безпосереднім об 'єктом є тільки ті суспільні відно­сини, яким поряд із основним об'єктом завдається або виникає за­гроза заподіяння шкоди. Таким об'єктом можуть бути лише відно­сини, поставлені законодавцем під охорону закону, або, іншими сло­вами, відносини, визначені як такий об'єкт самим законодавцем.

Додатковий безпосередній об'єкт може бути двох видів: обов'яз­ковий (необхідний) і необов'язковий (факультативний).

Додатковий обов'язковий об'єкт — це та­кий об'єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину. Цьому об'єкту, як і основ­ному, завжди заподіюється шкода внаслідок вчинення злочину. Так, у складі розбою основним безпосереднім об'єктом є власність, а до­датковим — життя або здоров'я людини.

Додатковий факультативний об'єкт — це та­кий об'єкт, який при скоєнні певного злочину може існувати поряд з ос­новним, а може бути відсутнім (наприклад, відносини власності і здо­ров'я громадян при хуліганстві). Встановлення того, що внаслідок пев­ного злочинного посягання заподіяно шкоди також і факультативному об'єкту, за всіх інших рівних умов, є свідченням більшої суспільної не­безпеки скоєного діяння і повинне враховуватися при визначенні міри покарання винному.

Предмет злочину.

Під Предметом злочину слід вважати будь-які речі матеріаль­ного світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов 'язує наявність у діях особи ознак конкретно­го складу злочину. Якщо об’єкт виступає завжди у якості суспільних відносин, завжди є обов’язковим, необхідним елементом кожного складу злочину, то предмет злочину – це факультативна ознака складу злочину, який виявляється не у всіх злочинах.

Якщо злочин має свій предмет, його називають предметним злочином. Оскільки предметом злочину може виступати, як правило, певна річ, то він є речовою (матеріальною) ознакою злочину. В законі ознаки предмета злочину описуються по-різному:

а) предмет може чітко зазначатися в самому законі (наприклад, у ст. 245 КК міститься вказівка на такий предмет, як лісові масиви або зелені насадження);

б) предмет може безпосередньо випливати з диспозиції кримінально-правової норми (наприклад, за статтями 368-370 КК предметами хабарництва можуть бути як будь-які матеріальні цінності - гроші, продукти, предмети побутової техніки та інші речі, так і майнові блага);

в) предмет може визначатися різними нормативними актами, якщо певна диспозиція має бланкетний характер (наприклад, перелік наркотичних засобів, про які йдеться у ст. 305 КК, встановлюється не безпосередньо у КК, а в іншому нормативно-правовому акті).

Кримінально-правове значення предмета злочину проявляється у таких аспектах:

1) включення предмета злочину в комплекс ознак конкретного складу злочину забезпечує повноту його конструювання, що сприяє успішному вирішенню завдань кваліфікації;

2) предмет злочину може виступати критерієм розмежування суміжних злочинних діянь. Наприклад, предметом шахрайства (ст. 190 КК) є майно, яке на момент вчинення злочину перебувало у власності держави, колективу або приватних осіб, а предметом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК) є майно, яке лише повинно було перейти у цю власність від інших суб'єктів;

3) предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування злочинного та незлочинного діянь. Наприклад, за предметом розрізняють кримінально карану контрабанду (ст. 201 КК) і контрабанду як адміністративне правопорушення;

4) ті чи інші ознаки предмета посягання можуть бути пом'якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину (наприклад, викрадення офіційного документа утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК, а викрадення особливо важливих документів кваліфікується за ч. 2 ст. 357 КК) тощо.

Предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь і засобів вчинення злочину. Якщо предмет злочину - це те, посягаючи на що особа заподіює шкоду об'єкту злочину, то знаряддя та засоби це ті предмети, які використовуються нею для виконання об'єктивної сторони складу злочину.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: