Виникнення і загальна характеристика неолібералізму

Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи, ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та збереженням побудованої класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.

Неолібералізм репрезентований багатьма школами, з-поміж яких найвідомішими є:

- австрійська - Л. Мізес (1881-1976), Ф. Хайєк (1899-1992);

- фрайбурзька - В. Ойкен (1891-1950), Л. Ерхард (1897-1977), А. Рюстов (1885-1963), В. Рьопке (1899-1966), А. Мюллер-Армак;

- французька - Ж. Рюеф (1896-1979), М. Алле (1911).

Австрійська школа

За умов певного занепаду неокласичної теорії в 30-50-х роках ліберальні економічні ідеї, як вже згадувалося, сповідувала невелика група дослідників на чолі з відомими австрійськими теоретиками Людвігом фон Мізесом (1881—1976) та його учнем Фрідріхом Августом фон Хайєком (1899-1992), Нобелівським лауреатом 1974 р., які ще в 20-х роках заснували так звану «нову австрійську економічну школу», її представники відкидали теорію загальної економічної рівноваги та економетрику. Л. Мізеса і Ф. Хайєка, головним чином, цікавили проблеми конкуренції та ціноутворення за ринкових умов, що постійно змінюються.

Неолібералізм виник майже одночасно з кейнсіанством 30-х роках як самостійна система поглядів на проблему державного регулювання економіки. Неоліберальна концепція в теоретичних розробках, і в економічній політиці ґрунтується на ідеї пріоритету умов для необмеженої вільної конкуренції не всупереч, а завдяки певному втручанню держави в економічні процеси. Якщо кейнсіанство з самого початку ґрунтувалося на активному державному втручанні в економіку, то неолібералізм - на відносно пасивному державному регулюванні. Неоліберали виступають за лібералізацію економіки, що ґрунтується на використанні принципів вільного ціноутворення провідній ролі приватної власності і недержавних господарських ринкових структур. Роль держави в економіці вони вбачають у функціях арбітра «економічної гри». Методологічні принципи і теоретична платформа неолібералізму формувались у рамках неокласичної економічної теорії. Однак, на відміну від представників традиційних ліберальних поглядів, сучасні прихильники лібералізму визнають неспроможність конкурентного ринкового механізму автоматично забезпечувати макроекономічну рівновагу і необхідність державного втручання в цей процес. Виступаючи проти прямого державного регулювання виробничо-комерційної діяльності фірм і планового ціноутворення, неоліберали вважають, що саме держава повинна забезпечити необхідні правові та економічні умови для ринкової конкуренції і свободи ціноутворення. При цьому особливу роль вони відводять стабілізації державою грошово-кредитної системи, розробленню і реалізації нею податкової, інвестиційної, зовнішньоекономічної та антимонопольної політики.

Серцевиною німецького неолібералізму стала теорія «соціального ринкового господарства», основу якої розробив В. Ойкен, а деталізували його однодумці — В. Рьопке, Л. Ерхард, О. Рюстов, А. Мюллер-Армак.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: