Кримінальна відповідальність за ненадання медичної допомоги хворому медичним працівником.

Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

Published by Консультант on Пнд, 03/09/2009 - 00:00

Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого,- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки,- карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Об'єктом злочину є життя та здоров'я особи.

2. Потерпілим від злочину є хворий. Це, зокрема, інвалід, особа, яка отримала сер­йозну травму (наприклад, внаслідок вчинення злочину або нещасного випадку), особа, яка отруїлась або перебуває в іншому явно хворобливому стані.

3. З об'єктивної сторони злочин виражається у бездіяльності: медичний працівник, який відповідно до встановлених правил зобов'язаний надавати допомогу хворому, без поважних причин не робить цього.

Диспозиція ст. 139 має описово-бланкетний характер, у зв'язку з чим для вирішення питання про наявність або відсутність цього складу злочину слід звертатись до норма­тивних актів, які регулюють порядок надання медичної допомоги.

Відповідного до законодавства медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані на­давати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, а також безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу у разі нещасного випадку та в іншихекстремальних ситуаціях (стихійні лиха, катастрофи, епідемії, забруднення довкілля тощо), а медичні працівники, крім цього,- і при гострих захворюваннях. Медична до­помога у невідкладних та екстремальних ситуаціях забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалеж­но від відомчої підпорядкованості та форми власності.

Відповідальність за ст. 139 настає лише у разі, коли особа, яка була зобов'язана на­давати хворому допомогу, з урахуванням конкретної обстановки фактично мала таку можливість.

Під поваленими причинами, які виключають відповідальність за ст. 139, розумі­ються різноманітні обставини, які перешкоджають медичному працівникові надати хворому допомогу - непереборну силу, стан крайньої необхідності (наприклад, необхідність надати першочергову допомогу більш тяжкохворій особі), хвороба самого ме­дичного працівника, відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації, знань, обладнання чи ліків тощо. Питання про те, чи є причина ненадання допомоги поважною, вирішується у кожному конкретному випадку. Не можуть визнаватися по­важними причинами такі обставини, як, наприклад, перебування медичного працівника не на робочому місці (вдома, у дорозі тощо), неробочий час, відсутність згоди хворого або його законних представників на медичне втручання у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною.

Ненадання допомоги хворому може виражатись як у повній відмові від її надання,

так і у ненаданні допомоги в обсязі, необхідному у конкретній ситуації. За ст. 139 слід кваліфікувати, зокрема: нез'явлення до хворого за викликом; відмову прийняти хворого у лікувально-профілактичний заклад для надання йому першої невідкладної допомоги у разі нещасного випадку; відмову викликати службу швидкої медичної допомоги або доставити хворого до лікарні; поверхове, формальне обстеження хворої людини, яка потребує медичної допомоги; відмову надати першу невідкладну медичну допомогу пораненому або травмованому (дати потрібні ліки, провести штучне дихання або масаж серця тощо).

У разі, коли ненадання потрібної допомоги хворому відбувається у лікувально - профілактичному закладі і є результатом невиконання або неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, вчинене за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 140.

Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги хворому медичним працівником.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це медичні працівники незалежно від того, яку спеціальну освіту, середню або вищу, вони мають (лікарі, медичні сестри, фельдшери і тощо, у т. ч. працівники служби швидкої медичної допомоги та державної служби медицини катастроф), у якому закладі охорони здоров'я вони працюють або займаються медичною практикою як різновидом підприємницької діяльності.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Відповідальність за ст. 139 виключається, якщо медичний працівник сумлінно помилявся у питанні

про стан хворого і можливість настання тяжких наслідків. Психічне ставлення до на­слідків, вказаних у ч. 2 ст. 139, є необережним.

1. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 139) є спричинення смерті або ін­ших тяжких наслідків. До інших тяжких наслідків слід відносити, наприклад, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

5) Дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань (ст. 392 КК)

Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочину - інтереси правосуддя у частині забезпечення відбування покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі та нормальна діяльність адміністрації установ виконання покарань. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) особи, засуджені до позбавлення волі або обмеження волі, які відбувають покарання в установах виконання покарань; 2) представники адміністрації цих установ (як службові особи, наділені правом застосовувати заходи заохочення і стягнення щодо засуджених, так і інші особи, які виконують певні функції у таких установах).

Об'єктивна сторона злочину передбачає чотири форми: 1) тероризування засуджених; 2) напад на адміністрацію; 3) організація організованої групи; 4) активна участь в організованій групі.

Тероризування засуджених - це застосування до них фізичного насильства або погрози його застосування з метою примусити їх відмовитись від сумлінного ставлення до праці, додержання правил режиму, а також вчинення таких дій з помсти за виконання громадських обов'язків зі зміцнення дисципліни і порядку в установі виконання покарань. Напад на адміністрацію - це протиправні дії, що вчиняються щодо представників адміністрації установи виконання покарань у зв'язку з їх службовою діяльністю, шляхом застосування насильства над ними або створення реальної загрози його негайного застосування. Організація організованої групи - це дії, що полягають у створенні організованої групи, об'єднанні інших співучасників, спрямуванні їх зусиль на вчинення одного чи кількох злочинів або координації їх злочинної поведінки. Активна участь в організованій групі - це підбурювання окремих засуджених до вчинення протиправних дій щодо інших засуджених або до нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів або знарядь злочину, безпосереднє вчинення нападів.

Створення злочинної організації або організація озброєної банди у виправних установах підлягає кваліфікації за статтями 255 або 257 КК. Напад на адміністрацію та тероризування засуджених, які супроводжувались побоями, заподіянням легких, середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, охоплюються ст. 392 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не потребують. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є місце його вчинення - установа виконання покарань.

Злочин є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, передбачених ст. 392 КК (формальний або усічений склади).

Суб'єкт злочину - спеціальний (особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення чи обмеження волі в установі виконання покарань).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6) Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК)

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України (відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. національна безпека визначається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам). Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку, захист конституційного ладу та державної влади в країні. Конституційний лад - це встановлений конститущйно-правовими нормами устрій державних і суспільних інститутів. Державна влада - це сформована на підставі Конституції та законів України система органів, які уособлюють собою владу глави держави, законодавчу, виконавчу і судову владу, а також органів місцевого самоврядування та деяких інших незалежних органів.

Об'єктивна сторона злочину виражається в чотирьох формах: 1) дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади - це, наприклад, створення з вказаною метою не передбачених законодавством воєнізованих або збройних формувань чи груп, захоплення й утримання будівель чи споруд, що належать органам влади, фактичне створення незаконних органів державної влади тощо; 2) змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109 КК) - це умисна угода двох або більше осіб про спільні насильницькі дії, спрямовані на зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади - це завжди активний вплив на невизначену кількість людей, що має публічний характер, наприклад, проголошення таких закликів на мітингу, демонстрації, зборах тощо);

4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109 КК) - це ознайомлення з такими матеріалами інших осіб або створення умов для такого ознайомлення (приміром, поширення книг, розклеювання листівок тощо).

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої з передбачених дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (він може бути з усіченим складом в разі змови про вчинення таких дій або з формальним складом - в усіх інших випадках).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади.

Кваліфікуючими ознаками передбачених у ч. 2 ст. 109 дій (ч. 3 ст. 109 КК), є: 1) вчинення їх особою, яка є представником влади (наприклад, народним депутатом, головою суду, працівником прокуратури); 2) вчинення цих самих дій повторно (тобто хоча б у другий раз, незалежно від того, чи була особа засуджена за перший злочин); 3) вчинення їх організованою групою; 4) здійснення їх з використанням засобів масової інформації (наприклад, по телебаченню, у радіопрограмі, в газеті, в Інтернеті тощо).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: