Методологія та форми взаємодії суспільства з природним середовищем в умовах індустріального і пост індустріального періодів розвитку цивілізації

Природа є самодостатньою об'єктивною реальністю, яка здатна існувати без будь-якого стороннього втручання і незалежно від людського усвідомлення закономірностей її функціонування. Проте життя людини та існування суспільства завжди були і залишаються об'єктивно пов'язаними з природним середовищем та використанням природних ресурсів. Це підтверджує тезу про те, що людина і суспільство є продуктами розвитку природи й залишаються її частинами, залежними від існування природи.

Безліч видів взаємодії людини і суспільства з природним середовищем на різних етапах їх існування умовно можна назвати природокористуванням. Можна виділити такі типи природокористування: збирально-привласнюючий; виробничо-продуктивний; інноваційно-конструктивістський, ноосфер-ний або інформаційний*.

Збирально-привласнююче природокористування характерно для первісного етапу розвитку людського суспільства. "Дарунки" природи привласнювалися за допомогою збирання, полювання та рибальства. Кількість населення при певному способі існування у найбільш оптимальних (степових і лісостепових) ценозах, станови-ла від 8 до 17 осіб на квадратний кілометр. При зазначеному способі існування ріст народонаселення був обмеженим, цілком залежав від природної продуктивності природного середовища і міг відбуватися лише за рахунок скорочення і знищення інших біологічних видів, що становлять для людини харчову й іншу ресурсну базу.

Основними ознаками виробничо-продуктивного природокористування традиційно називають виділення осілих племен з маси кочових "варварів", перехід від кочового "збирального" способу життя до зайняття землеробством, відокремлення скотарства від землеробства, а пізніше — ремесла від землеробства і скотарства, а також торгівлі від ремесла. Сутність продуктивного природокористування полягає в тому, що життєві ресурси вже не тільки вишукуються і добуваються, а й цілеспрямовано формуються. Демографічна ємність середовища порівняно із збирально-привласнюючим природокористуванням збільшується приблизно в 400-600 разів.

Зародження інноваційно-конструктивістського природокористування позв'язують з епохою науково-технічної революції. Для цього типу природокористування характерно значне зростання продуктивності праці за рахунок різкого підвищення технічної й енергетичної озброєності виробництва, перехід від екстенсивного до інтенсивного способу нарощування виробництва. Найважливішою його ознакою є перевага витрат на виробництво вторинних ресурсів, тобто засобів виробництва і штучної реальності, над витратами на виробництво первинних ресурсів. При такому типі природокористування та рівні економічного розвитку виробництва продовольства людське співтовариство здатне існувати в кількості до 9 млрд, який прогнозується на планеті приблизно усередині XXI ст.

В сучасний період у науковій літературі все частіше зустрічаються твердження про зародження принципово нового типу природокористування — ноосферного або інформаційного. Теоретичне обгрунтування необхідності і неминучості встановлення ноосферного типу природокористування наука пов'язує з ім'ям видатного вченого XX ст. В. Вернадського та його вченням про ноосферу. Проте слід зазначити, що чіткого практичного визначення поняття ноосферного природокористування в сучасній літературі не міститься. Інформаційний тип природокористування пов'язується із сучасною комп'ютерною революцією. Зазначене природокористування засновано на зародженні систем штучного інтелекту, біотехнологій, генної інженерії, встановленні "нового світового порядку" і "справедливої системи" розподілу природних ресурсів між "багатими" і "бідними" на них країнами. Крім того, основною ознакою ноосферно-інформаційного типу природокористування має стати створення штучних саморегулюючих біосистем.

Взаємодія людини і суспільства з природним середовищем завжди існувала і відбувалась у тих чи інших формах.

Залежно від цілей та потреб, що задовольняються засобами природи, можна виділити такі форми взаємодії людини і суспільства з природою. Перша — задоволення людиною своїх фізичних, біологічних та інших тілесних потреб на засадах перебування у природному середовищі та споживання природних засобів. її називають біологічною формою взаємодії людини з природним середовищем. Друга — споживання існуючих, відтворення і заміна споживаних та створення з використанням природних властивостей та за допомогою природи нових об'єктів для задоволення матеріальних потреб людини і суспільства. Цю форму називають економічною взаємодією з природою. Третя — охорона природного середовища, головною метою якої є збереження людини як виду та її навколишнього природного середовища. Ця широко визнана в останнє півсто-ліття форма названа екологічною взаємодією людини і суспільства з природою. Четверта — культурне й естетичне сприйняття природи і на цій основі духовне співіснування та проникнення в суть природного середовища. її можна розуміти як духовну форму взаємодії людини з природою.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: