Об'єкти природноресурсового права.

Під об'єктами права в широкому значенні розуміють майнові, природні та духовні блага, з приводу яких виникають правовідносини. Відомо, що природними об'єктами є речі та блага природного походження, що існують без участі людини і суспільства або з певною їх участю, наприклад, штучно утворені ними об'єкти, що існують завдяки закономірностям функціонування природи та зусиллям людської діяльності. Таким чином, об'єктами природноресурсового права є природно завершені та відносно відокремлені природні складові, що існують у взаємодії із соціальним середовищем і виконують для людини і суспільства відповідні функції. Однак не все, що має природне походження, може бути об'єктом природноресурсового права. Наприклад, багато натуральних благ і природних явищ не піддається правовому впливу, зокрема земний магнетизм і земне тяжіння, обертання землі та зміна дня і ночі, виверження вулканів і землетруси, зсуви ґрунту та затоплення, водні відливи і приливи, удари блискавки та грозові явища, сонячна та вітрова енергія тощо. Тому об'єктами природноресурсового права можуть бути тільки ті натуральні блага і природні явища, з приводу яких можливо виникнення суспільних відносин щодо їх використання.До природних об'єктів належать земля, її надра, ліси та нелісова рослинність, води і водно-болотні угіддя, тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду та ін. Чинне природноресурсове законодавство передбачає визначення та класифікацію відповідних природних об'єктів. Так, в ЗК встановлена класифікація земель відповідно до їх цільового призначення, а Законом України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ"¹ передбачена класифікація тваринного світу як об'єкта права. Аналогічні положення містяться в гірничому, водному, лісовому та природно-заповідному законодавстві. Класифікація природних об'єктів встановлена з метою визначення правового режиму кожного природного об'єкта, що сприяє їх раціональному й ефективному використанню.

5. Суб'єкти природноресурсового права та природноресурсова правосуб'єктність.

Природноресурсове право має регулювати відповідні відносини, тому що їх суб'єктами є окремі індивіди, колективи людей, органи влади й органи управління, а також держава в цілому. У праві визначається міра можливої та належної поведінки суб'єктів природноресурсових відн' син, що забезпечує оптимальне використання природних ресурсів, їх збереження та відтворення.Словосполученням "суб'єкт права" у загальнотеоретичному розумінні й у галузевому правознавстві прийнято позначати учасників суспільних відносин. Безумовно, поняття суб'єкта права як учасника відповідних відносин пов'язане з поняттями правоздатності та дієздатності. При цьому природноресурсова правоздатність -- це здатність мати природноресурсові права і приймати на себе природноресурсові обов'язки. Природноресурсова дієздатність -- це здатність своїми діями здобувати природноресурсові права і самостійно виконувати відповідні обов'язки. Разом правоздатність і дієздатність становлять природноресурсову правосуб'єктність. Природноресурсова правосуб'єктність -- це здатність бути учасником природноресурсових суспільних відносин. Юридична сторона природноресурсової правосуб'єктності полягає в законодавчому визнанні можливостей суб'єктів права брати участь у суспільних відносинах на природні об'єкти, природні ресурси та природні комплекси. Юридичні норми створюють основу для участі суб'єктів природноресурсового права у відповідних правовідносинах, наприклад, відносинах власності на природні ресурси, правовідносинах природокористування тощо.Однак окремі природні об'єкти, наприклад землі як просторовий базис або водні чи лісові ресурси, становлять собою життєзабезпечувальне середовище і є умовою підтримання життєдіяльності людини і суспільства. Тому їх використання ґрунтується на підставі природних потреб людини і суспільства незалежно від законодавчого визнання. Адекватна законодавча легалізація суб'єктів права на природні об'єкти має важливе значення для розвитку всієї системи природноресурсових суспільних відносин.На підставі чинного законодавства суб'єктами природноресурсового права визнаються: український народ; держава в особі органів законодавчої та виконавчої влади; територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування; громадські об'єднання та їх організації в особі своїх керівних органів; юридичні особи, що оформлені як підприємства, установи й організації та їх об'єднання; усі природокористувачі в особі вітчизняних громадян, громадян іноземних держав та осіб без громадянства, а також іноземні держави та міжнародні організації; інші учасники природноресурсових відносин. Отже, коло суб'єктів природноресурсового права за українським законодавством досить широке, а їх природноресурсова правосуб'єктність не є однаковою. Держава як суб'єкт "природноресурсового права визнана Конституцією і закріплена у природноресурсових кодексах та багатьох актах чинного законодавства. Так, згідно зі ст. 84 ЗК у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Проте держава, залишаючись суб'єктом природноресурсового права, реалізує свої повноваження через органи законодавчої та виконавчої влади. Територіальні громади визнані суб'єктами природноресурсових відносин ст. 142 Конституції, в якій зокрема передбачено, що ма-теріальною основою місцевого самоврядування є земля та інші природні ресурси, що перебувають у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади можуть реалізовувати свої природноресурсові права й обов'язки як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Юридичні особи є учасниками різноманітних природноресурсових відносин і становлять найбільшу частку суб'єктів природноресурсового права. Фізичні особи є індивідуальними суб'єктами природноресурсового права. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації також можуть бути суб'єктами природноресурсового права.

Принципи права

Принципи права — це основні системовідтворю-вальні ідеї, які закріплені у загальноправових доктринах і галузевих концепціях права, а також у джерелах та нормах чинного законодавства, що спрямовані на реалізацію суспільних відносин у межах державної політики. Отже, принципи права можуть бути офіційно закріплені у законодавстві або випливати з його змісту.

Принципи природноресурсового права — це закріплені або виражені у правових нормах основні положення, відповідно до яких здійснюється регулювання природноресурсових відносин. Виходячи з традиційних підходів і сучасних напрямів досліджень правових принципів слід виділяти загальні, спеціальні та інституціональні принципи природноресурсового права.

Загальні принципи природноресурсового права застосовуються для регулювання усієї сукупності природноресурсових відносин незалежно від їх пооб'єктного та видового розмежування. Спеціальні ж принципи застосовуються при врегулюванні відносин, пов'язаних з використанням, відтворенням та охороною окремих природних об'єктів та їх ресурсів — земель, надр, вод, лісів, природно-заповідного фонду, рослинного і тваринного світу, у зв'язку з чим їх часто відносять до галузевих правових принципів. Значення загальних правових принципів полягає не тільки в супроводженні правового регулювання певних природноресурсових відносин, а й у тому, що на їх засадах формуються галузеві принципи. (Принцип юридичного закріплення народної належності природних багатств, Принцип правового забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи, Принцип забезпечення раціонального й ефективного використання природних ресурсів, Принцип правового забезпечення цільового використання природних об'єктів, Принцип стимулювання та відповідальності власників і природо-користувачів за належне використання природних об'єктів і відтворення їх ресурсів, Принцип забезпечення стабільного використання природних ресурсів, Принцип правового забезпечення оптимального компенсування витрат на поліпшення якості природних ресурсів).

Спеціальні принципи природноресурсового права закріплені у ві-докремлених і певною мірою самостійних галузях права, що включені в його структуровану систему. Так, відповідно ст. 5 ЗК земельне законодавство базується на таких принципах: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави; раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритету вимог екологічної безпеки.

Інституціональні принципи враховують конкретні особливості правового регулювання окремих видів природноресурсових відносин. Однак на відміну під загальних та спеціальних принципів, що спираються на вимоги природноресурсового законодавства або випливають з його змісту, інституціональні принципи прямо закріплені у відповідних нормах конкретного правового інституту певної галузі природноресурсового права. Таким інституціональним принципом, наприклад, для надрокорис-тування — принцип винагородження першовідкривачів родовищ, що мають промислову цінність, передбачений у ст. 41 Кодексу про надра, для водокористування — принцип пріоритетності використання вод для питних і побутових потреб населення, закріплений у ст. 45 ВК, для лісокористування — принцип першочергового спеціального використання лісових ресурсів постійними лісокористу-вачами, передбачений у ст. 18 ЛК, тощо.

Система

Систему будь-якої галузі права становить сукупність його правових інститутів, розташованих у визначеній послідовності відповідно до їх взаємної пов'язаності один з одним. Однак природно-ресурсове право є не звичайною, а комплексною галуззю права. Його система складається з відповідних галузей права. При цьому одні з них сформовані як самостійні правові галузі, наприклад, земельне, гірниче, водне і лісове право, а інші перебувають у стадії свого формування як відокремлені галузі права, наприклад, фауністичне, флористичне, природно-заповідне та рекреаційно-оздоровче право. Тому під системою комплексної галузі природноресурсового права слід розуміти розміщення у логічній послідовності сформованих галузей та галузей права, що формуються, як його структурних підрозділів.

Система природноресурсового права зумовлена змістом відносин, що становлять його предмет. Однак природноресурсове право як комплексна галузь права об'єднує лише спільні положення при-родноресурсових правових галузей, залишаючи спеціальні відносини за відповідними правовими галузями законодавства і права. Спільні положення щодо врегулювання природноресурсових відносин послідовно розміщуються в загальній та особливій частинах цієї комплексної галузі права.

Загальна частина комплексної галузі природноресурсового права містить юридичні ознаки, що визначають предмет природноресурсового права, розкриває становлення та розвиток природноресурсового законодавства і права, характеризує джерела природноресурсового права та природноресурсові правовідносини, розкриває суть і зміст права власності на природні об'єкти та права природокористування, а також правового забезпечення управління та контролю у сфері природокористування тощо. Загальна частина природноресурсового права містить сукупність правових норм, що регулюють відповідні групи природноресурсових відносин, яким притаманні свої невід'ємні загальні риси.

Особлива частина природноресурсового права складається з інститутів, що регулюють окремі види поресурсових відносин, зокрема: правове регулювання використання земельних ресурсів, правовий режим використання надр та корисних копалин, правове регулювання використання вод та водних ресурсів, правове регулювання використання природних ресурсів морської економічної зони та континентального шельфу, правове регулювання використання об'єктів та ресурсів рослинного світу, правовий режим використання лісів та лісових ресурсів.

Систему природноресурсового права, крім того, що вона комплексною галуззю права та законодавства, можна розглядати як комплексну навчальну дисципліну і правову науку, що тісно пов'язані між собою, але не є тотожними. Система природноресурсового права як навчальної дисципліни становить собою цілісну, послідовну і взаємообумовлену сукупність теоретичних положень, ідей і поглядів на природноресурсове право, його структуру та зміст, а також місце у вітчизняній правовій системі.

Система природноресурсового права як правова наука також спирається на комплексну систему галузі права. Це система наукових поглядів, правових ідей, концепцій, понять, а також знань закономірностей правового регулювання природноресурсових відносин, які становлять предмет природноресурсового права, яким є природноресурсова доктрина держави, природноресурсові правові норми, природноресурсові правовідносини, розвиток природноре-сурсового законодавства тощо. Природноресурсова правова наука сприяє вдосконаленню системи права як навчальної дисципліни і системи законодавства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: