Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Правові вимоги щодо захисту права власності на природні ресурси і межі їх належного здійснення




Положення ст. 41 Основного Закону про те, що "ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності" однаковою мірою стосується як охорони, так і захисту права власності. Вимоги вказаної

норми про те, що "використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі", визначають межі здійснення суб'єктивного права власності на природні об'єкти та забезпечення його захисту.

Окремі положення про захист і охорону права власності на природні об'єкти можна знайти в природоохоронному законі. Так, відповідно до ст. 5 Закону "Про охорону навколишнього природного

середовища" державній охороні підлягають природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, ліси, об'єкти

рослинного і тваринного світу), ландшафти та інші природні об'єкти і комплекси.

Більш повно вимоги щодо захисту й охорони права власності закріплені в Законі "Про власність", яким присвячений спеціальний розділ про захист права власності.

Захист права власності здійснюється у судовому порядку. У разі прийняття законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Вони відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержанні доходи.

Зазначені загальні вимоги закону про захист права власності цілком поширюються і на право власності стосовно природних ресурсів. Положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які не є власниками природних об'єктів, але володіють ними на основі права користування, у тому числі на умовах

оренди та на інших підставах, передбачених законом або договором. Вони мають право на захист свого титульного володіння також від власника, що зокрема знайшло своє закріплення стосовно

захисту права землеволодіння.

Способи захисту права власності на природні ресурси та межі їх здійснення визначаються в основному цивільним законодавством, а умови і порядок їх застосування закріплені у цивільно-процесуальному законодавстві. Для цивільно-правового способу захисту права власності характерним є судовий порядок його реалізації.

Судовий захист права власності на природні ресурси може здійснюватись: визнанням права; визнанням правочину недійсним; припиненням дії, яка порушує право; відновленням становища, яке існувало до порушення права; примусовим виконанням обов'язку в натурі; зміною правовідношення; припиненням право-

відношення; відшкодуванням збитків; визнанням незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади або місцевого самоврядування, а також їх посадових і службових осіб. Так, згідно зі ст. 392 ЦК власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається

іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.

Захист права власності на природні ресурси здійснюється у межах строків, встановлених законодавством. Закон "Про власність" у ст. 50 передбачає, що власник має право вимагати повернення (віндикації) свого

майна з чужого незаконного володіння. На вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність.

Зазначений загальний строк судового захисту цивільних прав та інтересів встановлений і в чинному ЦК. В ньому не передбачені винятки для забезпечення захисту природноресурсових власницьких прав. Виходячи із зазначеного можна стверджувати, що захист права власності на природні ресурси не пов'язаний з необмеженою віндикацією, що мало місце у законодавстві, яке існувало раніше.

Правова природа необмеженої віндикації визначалась пріоритетністю державної форми власності та виключною державною власністю на природні багатства. З подоланням цих положень в сучасному українському законодавстві відпала необхідність у необмеженій віндикації щодо захисту права власності на природні ресурси.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных