Психоаналітичний напрямок

Мета: допомогти клієнту відтворити ранній досвід і проаналізувати витіснені конфлікти; реконструювати базисну особистість.

Особливості консультування: консультант зберігає особисту анонімність, щоб клієнт міг вільно проектувати на нього свої почуття. Основна увага приділяється зменшенню опору, що виникає при аналізі реакції перенесення клієнта, і встановленню більш раціонального контролю. Консультант інтерпретує «поставляється» клієнтом матеріал і прагне навчити клієнта пов’язувати своє справжнє поведінку з подіями минулого.

Засновником психоаналітичного напряму є Зігмунд Фрейд (1856 - 1939) - австрійський лікар-психіатр. За допомогою цього методу йому вдалося вирішити і особисті психологічні проблеми (часто страждав депресіями, підвищеною тривожністю, швидко втомлювався).

Базові положення теорії:

· принцип задоволення,

· інстинкти,

· несвідоме і свідоме,

· структура психічного апарату,

· тривога,

· психічна енергія,

· катексис і антикатексис,

· бісексуальність).

Психоаналіз — теорія особистості, яка успішно обґрунтувала неадекватність поведінки людей та причини психічних захворювань. Вона справляє значний вплив на інші психологічні теорії та концепції особистості. Психоаналіз часто представляють як динамічний психологічний підхід, оскільки ядром учення є уявлення про розподіл психічної енергії.

Нововведення: інфантильна сексуальність і амнезія; сексуальний розвиток; ідентифікація як частина нормального процесу розвитку; захисні механізми (пригнічення, сублімація, формування реакцій, заперечення, фіксація, регрес, проекція); нормальний розвиток; розвиток неврозу. Фрейд відкрив глибину несвідомого, сміливо поставивши його в центр людської поведінки, показавши не зовсім привабливу сторону людської поведінки — знищення плутанини в думках пацієнта, звільнення його від "комплексу" і таким чином відновлення функціональної єдності розуму пацієнта.

Один із постулатів психотерапії — пацієнт має сам навчитись управляти своїм життям. Основна мета психоаналізу — посилити EGO клієнта через зняття пригніченості, що відбулося в дитинстві, через заповнення прогалин в пам'яті та створення можливості виносити судження, опираючись на силу EGO, а не використовуючи слабкі місця, що залишились ще з дитинства. Основні компоненти психоаналізу за Фрейдом:

1.активізація Ego клієнтів до участі в інтелектуальній роботі, пов'язаній з інтерпретацією, з метою заповнення прогалин у їх психічних ресурсах і здійснення переносу влади їх СУПЕР-EGO на аналітиків;

2. стимулювання EGO на боротьбу з вимогами Id для подолання опору;

3. відновлення порядку в Ego через аналіз матеріалу із несвідомого; 4. співвідношення енергії опору і мобілізації. Важливо відзначити, що в консультуванні використання психоаналітичного підходу обмежене, оскільки вимагає тривалого спостереження, зосередженості на проявах глибинних структур та використанні раннього досвіду, що суперечить одному з принципів консультування "тут і тепер". Не варто забувати, що Фрейд вважав психоаналітичний процес ефективним у терапії невротиків, людей з підвищеною тривожністю.

Терапія за Фрейдом — це різносторонній творчий процес. Не можна опускатися до розуміння теорії як такої, що представляє людину як жертву своїх інстинктів і єдиним способом спасіння для неї є вираження свого лібідо при найменшому стимулі. Будь-який метод має свої обмеження (інакше можна говорити: "Яблуко вкрав не я, а мій голод"). Основу особистості складає все-таки її індивідуальність з властивими для неї цілеспрямованістю, свободою, усвідомленням прийнятих рішень Фрейд завжди був оточений молодими вченими, учнями, які намагались його наслідувати, а інколи й критикувати, йдучи власною дорогою. Серед найбільш видатних послідовників були Альфред Адлер (індивідуальна психологія), Карл Юнг (аналітична психологія), Карен Хорні, Ерік Фромм, Гаррі Стек Салліван (соціально-психологічні теорії). Г. Салліван вперше звернув увагу на міжособистісні стосунки ("Міжособистісна теорія психіатрії").

У практиці консультування доводиться стикатись з необхідністю не просто задоволення основних потреб невротика, а розв'язувати сформовані внутрішні конфлікти, які, у свою чергу, обумовлені впливами середовища. Психоаналітичне розуміння психічної хвороби — це виникнення порушень у свідомості людини, що супроводжується психологічними конфліктами. Таким чином, мета психоаналітика — відновлення цілісності свідомої діяльності шляхом виведення конфлікту з підсвідомості у свідомість. Зокрема, послідовники Юнга намагались зосередитись на об'єднанні в одне ціле свідомості людини і різних рівнів її підсвідомості, а послідовники Адлера — на інтеграції індивідуума і суспільства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: