Породження мовлення

Породженням мовлення називають сукупність процесів переходу від мовленнєвого наміру до тексту, писемного або звукового, доступного для сприйняття та розуміння. Цей процес, який найточніше відбиває взаємозв'язок між мисленням і мовленням, що є одним з найважливіших у психолінгвістиці, по-різному потрактовувався представниками певних шкіл та концепцій.

Послідовники біхевіорізму розглядали процес породження мовлення як результат емпіричної організації (під впливом мовленнєвого досвіду) мовленнєвих реакцій або “наповнення” такими реакціями природженої багаторівневої психофізіологічної системи. Такої думки, зокрема, дотримувався Ч.Осгуд.

Н.Хомський та його послідовники вважають, що породження мовлення - процес послідовної реалізації семантичних, граматичних, прагматичних правил, що формуються у носія мови на базі природжених когнітивних структур.

Представники теорії мовленнєвої діяльності ґрунтуються на концепції Л.С.Виготського, який вважав, що висловлюванню передують процеси наміру, формуванню думки тощо. Тому основними постулатами теорії породження мовлення є: 1) послідовні етапи породження мовлення співвіднесені з фазами будь-якої діяльності: планування, реалізація плану і складання результатів з метою подальшого вдосконалення; 2) мовленнєва діяльність здійснюється як ієрархічна система процесів, що включає рівень дій та рівень операцій; 3) процес породження мовлення є цілеспрямованим і мотивованим; 4) мовленнєва діяльність має евристичний характер: мовець, маючи певну мету, може свідомо або несвідомо обирати певний спосіб для досягнення цієї мети.

Породження мовлення - процес, що водночас приводить до руху когнітивні та мовні структури в їх постійній взаємодії.

На різних етапах розвитку науки створювалися моделі породження мовлення, що мали за мету якомога повніше та точніше відтворити процес. Так, Р.Якобсоном, автором універсальної схеми мовної комунікації (автор повідомлення - адресат повідомлення - власне повідомлення - контекст - особливості контакту - код повідомлення), була запропонована комунікативно орієнтована модель породження мовлення:

Компонент, що кодує

Семантичне уявлення

Трансформаційний компонент

Поверхнева структура

Фонологічний компонент

Фонетична структура

Компонент, що кодує, послуговує для переводу інформації з немовленнєвої в семантичну. Семантичне уявлення містить всі види семантики. Завдяки трансформаційному компонентові здійснюється перехід у поверхневу структуру.

Незважаючи на лаконічність та вичерпаність, в цій моделі не зафіксовано, де власне починається зовнішнє мовлення, де і як відбувається граматичне структурування.

Значний внесок у спроби моделювання породження мовлення зробив Б.Ю.Норман, який запропонував таку схему:

1. Мотив.

2. Думка (мовна інтенція).

3. Внутрішнє слово (внутрішнє програмування, семантичний запис).

4. Перехід від глибинної структури до поверхневої - до зовнішнього мовлення.

5. Слово.

Передвербальними етапами є намір та стадія формування думки. Л.С.Виготський вважає, що на стадії формування думки вона ще не готова, а С.Д.Кацнельсон розглядає цей етап більш детально: 1) ситуація мовлення, 2) денотативний зміст, 3) логічний компонент, 4) емоційний, модальний компонент.

Таким чином, безперечним є факт, що мислення існує до мовлення, але не з'ясований перехід, оскільки думка є багатомірною, а слово - лінійне.

Вербальними етапами вважається виникнення внутрішнього слова та перехід його до висловлення. Внутрішнє слово є своєрідним імпульсом, який сприяє руху асоцаітивно-вербальних зв'язків. Виникнення внутрішнього слова пов'язане з поєднанням особистих значень, що “розгортаються” залежно від фактора адресата. Воно може бути частиною зовнішнього та не потребує граматичного оформлення.

Концепція О.Р.Лурії щільно пов'язана з теорією Л.С.Виготського. Вона включає мотив, задум (виникнення думки або загального змісту, що далі буде реалізоване у висловленні), внутрішнє мовлення (перекодування задуму в розгорнуте мовлення для створення генеративної схеми розгорнутого висловлювання).

Існує два способи розподілення змісту за мовними одиницями при переході до зовнішнього мовлення: 1) підвести думку під лексичне значення слів, 2) підвести лексеми під граматичні, синтаксичні значення. У першому випадку обирається лексичний каркас, що залежить від предмету, змісту думки.(подія - дієслово). У другому випадку виникають лише номінативні блоки, що утворюють каркас (світає - немає агенса). Наступним етапом є оформлення думки за законами морфології та фонології.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: