Тема 35. Порівняльне вивчення та аналіз злочинності

1. Поняття та предмет порівняльної кримінології

2. Перші дослідження

3. Роль ООН у порівняльному вивченні й аналізі злочинності

1.Російський кримінолог Лунеєв В.В. [22] визначає порівняльну кримінологію як галузь кримінологічної науки, що вивчає у співставленні загальні, світові, регіональні і специфічні національні тенденції й інші характерні риси злочинності, її причинний комплекс і заходи протидії, а також основні теорії про походження злочинності, її обумовленість і шляхи профілактики.

Елементами предмету порівняльної кримінології є:

- порівняльні тенденції злочинності;

- порівняльні теорії причин злочинності;

- міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю.

2. Перше порівняльне дослідження злочинності було проведено в 1901 р. в Італії, Франції, Іспанії, Австрії, Німеччині, Англії, Шотландії й Ірландії, а в 1911 р. запропонована єдина система показників для міжнародних порівняльних досліджень, що потім удосконалювалася з погляду підвищення порівнянності даних аналізу.

3.Після розробки методик було проведено кілька порівняльних аналізів, а також налагоджене співробітництво між Міжнародним статистичним інститутом і Міжнародною кримінально-правовою пенітенціарною комісією. У 30-х роках вони створили Змішану комісію для порівняльного вивчення кримінальної статистики в різних країнах і в 1937 р. ця комісія розіслала урядам різних країн програму – 5 міжнародних кримінально-статистичних досліджень. Друга світова війна на деякий час зупинила здійснення цієї діяльності.

5. Після закінчення війни реалізацією даного завдання стала займатися Організація Об’єднаних Націй (ООН).У 1950 р. Генеральна Асамблея прийняла резолюцію про необхідність скликання кожні п’ять років міжнародних конгресів ООН з попередження злочинів і ставлення до правопорушників. Колишній СРСР став брати участь у конгресах OOH з 1960 року. Генеральна Асамблея ООН 18 грудня 1972 року прийняла резолюцію № 3021, у якій державам членам ООН пропонувалося інформувати Генерального секретаря про існуючий у їхніх країнах стан у сфері профілактики злочинності та боротьби з нею.

У 1976 р. ООН розіслала державам-учасникам анкету, у відповідність з якою було запропоновано визначити загальну кількість зареєстрованих злочинів за 1970 – 1975 р. і розподілити їх за десятьма видами діянь (навмисне убивство, посягання на здоров’я чи гідність особи, статеві злочини, викрадення людей, грабіж (розбій), крадіжка, шахрайство, незаконна торгівля наркотиками й ін.). Відповіді надійшли від урядів 64 держав. Результати аналізу відповідей одержали назву Першого огляду злочинності, які були викладені у доповіді Генерального секретаря на 32-й сесій Генеральної Асамблеї ООН.

Далі ООН провела роботу, спрямовану на одержання інформації про тенденції злочинності за період 1975-1980 р. Уряди 70 країн надіслали у відповідях показники стану злочинності у своїх державах. Результати аналізу були викладені у Другому огляді злочинності на Сьомому конгресі ООН (1985 р., Мілан). Конгрес у своїй резолюції «Розвиток інформаційних статистичних систем в області злочинності і кримінального судочинства» рекомендував провести самостійне вивчення результатів оглядів злочинності, виявити наявні труднощі і запропонувати методи їх вирішення.

Для підготовки наступного огляду було отримано відповіді з 95 країн. Уперше дані надав СРСР. Аналіз охоплював часовий період 1980 – 1986 р. Його результати були викладені в Третьому огляді, регіональних узагальненнях, проведених асоційованими з ООН інститутами, і представлені восьмому конгресу (1990 р., Гавана). Конгрес у своїй резолюції «Розвиток статистичних оглядів ООН в області кримінального правосуддя» запропонував активізувати розвиток оглядів і удосконалити їх методичну базу.

Для одержання зведень про зареєстровану злочинність, осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, засуджених і ув’язнених, був розроблений новий тест опитування, що складається з чотирьох розділів: поліція, прокуратура, суд, в’язниці. Злочинність відслідковувалася за умисними та необережними вбивствами, розбійними нападами, зґвалтуваннями, грабежами, крадіжками, незаконними проникненнями у житло, шахрайством, хабарництвом та іншими видами за період 1986 – 1990 р.

Відповіді надійшли з 100 країн. З території колишнього СРСР їх надіслали Вірменія, Бєларусь, Латвія, Литва, Молдова, Росія, Таджикистан, Естонія. Результати Четвертого огляду були викладені на Дев’ятому конгресі ООН (1995 р., Каїр).

У процесі проведення оглядів росло число відповідей, розширювалася й удосконалювалася база оглядів, методи її об’єктивації й апроксимації, глибше усвідомлювалася необхідність порівняльних аналізів, ініційованих як ООН, так і окремими державами.

Останній, Десятий Конгрес ООН проходив з 10 по 17 квітня 2000 року у Віденському міжнародному центрі ООН. В роботі Конгресу брали участь представники державних і недержавних об’єднань, установ і організацій 138 країн світу. Найбільш представницькою була делегація Австрії – 45 чоловік, від Південної Африки – 37, Японії – 29, США – 21, Франції – 20, України – 8 чоловік. Були присутні 370 індивідуальних експертів, в тому числі – 58 від США, 29 від Великої Британії, 5 від України.

Крім пленарних засідань проводилася робота у двох профільних комітетах. У Першому обговорювалися теми: “Зміцнення законності та посилення системи кримінального судочинства”, “Ефективне попередження злочинів: у ногу з новітніми досягненнями”, “Правопорушники і їх жертви: відповідальність і справедливість кримінального судочинства”. У Другому Комітеті проходили семінари-практикуми з питань: боротьби з корупцією; про участь громадськості у профілактиці злочинності; про жінок в системі кримінального судочинства (жінка-злочинець, жінка-жертва, жінка-співробітник системи кримінального судочинства); про злочини, що пов’язані з використанням комп’ютерних мереж.

На відміну від попередніх форумів ООН на Десятому Конгресі не було розглянуто ні однієї резолюції. Обговорювалася і була прийнята тільки одна Декларація, але досить важлива. На зламі тисячоліття вона визначила стратегію боротьби з транснаціональною злочинністю.

В ООН з’явилася можливість періодично відслідковувати тенденції злочинності у світі, а в окремих державах – база для аналізу своїх кримінологічних реалій у порівнянні з даними іншим країн і світу в цілому, а також використання досвіду інших держав для більш ефективної профілактики злочинності в державі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: