Запобігання статевим злочинам

Комплекс попереджувальних заходів пропонується здійснювати на 3-х рівнях – загальносоціальному, спеціально-кримінологічному і індивідуальному, а також провадити віктимологічне попередження.

До заходів загальносоціального попередження зґвалтування відносимо правові, соціально-економічні, культурно-виховні, інформаційні, культурно-психологічні, соціально-психологічні, та деякі інші. Вони покликані не лише вдосконалити суспільні відносини в державі, підвищити рівень життя, а й змінити ступінь нервозності в суспільстві, ставлення людей до низки цінностей і покращати моральне і фізичне здоров’я нації.

Загальносоціальним запобіганням статевим злочинам ми вважаємо діяльність держави та її органів по вирішенню правових, економічних, соціальних, моральних та психологічних проблем суспільства, статевого виховання підлітків. Таким чином, необхідно визначитись на які саме об´єкти має бути спрямований загальносоціальний вплив держави у зв´язку із поставленою метою, а саме запобігання статевим злочинам. Якщо уявити весь комплекс статевої злочинності як певну систему взаємодіючих елементів, то цими елементами будуть:

1) правова система;

2) соціально-економічне становище суспільства;

3) морально-психологічний клімат;

4) сімейно-побутова сфера;

5) виховання дітей та молоді, в тому числі культурне, правове та статеве.

Необхідно показати, за допомогою яких запобіжних заходів може бути здійснено загальносоціальний вплив на зазначені елементи системи статевої злочинності.

Шляхи вирішення цієї проблеми можуть бути різні. Це аналіз: 1) спеціальної літератури; 2) статистичних даних та матеріалів кримінальних справ; 3) даних, отриманих в результаті анкетування засуджених за статеві злочини; 4) відомостей, отриманих в результаті опитування працівників органів внутрішніх справ.

Так, в результаті детального вивчення проблеми загальносоціального запобігання в літературних джерелах, нами були виділені наступні заходи.

1. Подальше удосконалення законодавчої бази, на основі якої відбувається регулювання суспільних відносин в усіх сферах суспільного життя.

2. Розвиток кримінальної політики, яка з урахуванням високого ступеня криміналізації суспільства має здійснюватись в режимі жорсткого протистояння злочинності.

3. Усунення, ослаблення або нейтралізація факторів, що обумовлюють зниження життєвого рівня громадян, кризові явища в суспільстві.

4. Організаційно-управлінські заходи, спрямовані на усунення прорахунків в управлінні економікою, політикою, соціальною сферою, а також правоохоронною діяльністю, оскільки ці недоліки є криміногенними чинниками.

5. Дійсна соціальна допомога держави в отриманні освіти, професійній підготовці, працевлаштуванні, забезпеченні житлом, медичним обслуговуванням населення.

6. Усунення або обмеження дії криміногенних факторів шляхом формування у членів суспільства моральної позиції, орієнтованої на базові загальнолюдські цінності: заходи, що формують у громадській думці нетерпимість до злочинів та інших правопорушень, підвищення загальної, побутової, правової культури людей.

7. Створення додаткових фінансових, матеріально-технічних та інших можливостей для організації більш повноцінного дозвілля громадян, особливо дітей та молоді.

8. Проведення з метою пропаганди широкомасштабних компаній по запобіганню антисуспільній поведінці, пияцтву, сексуальній розпусті, сімейній девіації.

9. Встановлення контролю за діяльністю засобів масової інформації, що іноді пропагує злочинний спосіб життя, насильство, жорстокість, садизм, порнографію.

10. Адекватне статерольове виховання, спрямоване на ознайомлення дітей із статевими відмінностями, а не на формування асексуальності.

Таким чином, враховуючи наведені заходи, слід сказати, що по відношенню до статевих злочинів загальносоціальне запобігання насамперед має включати діяльність держави спрямовану на захист прав та інтересів дітей і молоді.

Іншим напрямком має бути розробка і впровадження програми охорони прав жінок кримінально-правовими засобами. Частиною цієї програми може бути Закон “Про попередження насильства в сім”ї” від 15 листопада 2001р., але має застосовуватись комплексний підхід. [29]

Спеціально-кримінологічне попередження зґвалтувань поділяється на профілактику, запобігання і припинення.

Профілактика статевих злочинів, як напрям спеціально-кримінологічного запобігання, передбачає статеве виховання неповнолітніх, яке включає соціально-психологічний, педагогічний, медичний і сексологічний аспекти.

Важливим напрямком є слідча профілактика, яка має відрізнятися максимальною коректністю і дієвістю.

Відвернення (запобігання) зґвалтування застосовується на етапі від моменту формування злочинного мотиву до початку його виконання, а тому є найбільш ефективним стосовно потенційних ґвалтівників, які самостійно створюють умови для вчинення зґвалтування та інших статевих злочинів, а також щодо тих, хто відбував покарання за вказані суспільно небезпечні діяння чи інші насильницькі злочини. Перша група заходів відвернення — заходи переорієнтації антисуспільної настанови, тобто допомога в задоволенні соціальних, економічних потреб, підвищення почуття відповідальності за свої дії й виховання поваги до статевої свободи і статевої недоторканості інших людей. Друга група — арсенал активних контрзаходів.

До них належать переконання (посилення гальмівних процесів потенційного ґвалтівника) й допомога (соціальний захист).

У сфері ж припинення статевих злочинів необхідно поліпшувати роботу щодо патрулювання парків, скверів, лісопосадок тощо. [2,c.111]

Заходи індивідуального попередження спрямовані на окрему особистість, її свідомість та установки розглядаються у 2-х напрямах – профілактика-запобігання і припинення вчинення злочину. Підставою такого поділу є вплив на свідомість об’єкта, який попереджається, на різних стадіях дозлочинної і злочинної поведінки.

Індивідуальне запобігання - самий складний вид запобіжної діяльності. А. Сахаров зазначав, що індивідуальне запобігання має істотну специфіку, що проявляється в характері, формах і методах індивідуально-запобіжної роботи, і по ряду підстав обґрунтовано вважається одним із найбільш складних аспектів проблеми запобігання злочинам. Пояснюється це, по-перше, унікальністю, багатогранністю проявів особистості людини як об’єкта такого запобігання і, по­друге, різноманіттям факторів і неоднозначністю їхньої взаємодії з конкретною особистістю. Сутність індивідуального запобігання міститься у впливі на криміногенні фактори, які сприяють злочинній поведінці, з однією лише різницею, що цей вплив здійснюється не взагалі, а стосовно до конкретної особи, від якої можна очікувати вчинення злочину.

Суб’єктами індивідуального запобігання є оперативно-розшукові й слідчі апарати органів внутрішніх справ, суди, установи кримінально-виконавчі установи. Розрізняють оперативне - розшукове, слідче, судове, кримінально-виконавче й адміністративно-контрольне запобігання.

Розглянемо індивідувальне запобігання на прикладі примушуванню до вступу в статевий зв’язок.

Об’єктами індивідуального запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок виступають конкретні особи, від яких, судячи з їхніх суб’єктивних характеристик, можна очікувати вчинення злочинів, а в більш широкому сенсі - ті особи, які демонструють очевидну девіантну поведінку. Тобто індивідуальне запобігання спрямовано на конкретних осіб, поведінка яких вступає в конфлікт із моральними й правовими нормами. Залежно від ступеня криміногенності й криміналізації конкретних осіб прийнято розрізняти декілька видів індивідуального запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок. Але практично завжди мають здійснюватися:

• раннє індивідуальне запобігання відносно осіб, які перебувають на початковому етапі криміналізації особистості і вчиняють різні правопорушення незлочинного характеру, наприклад, сексуальні домагання, - для того, щоб зупинити процес негативної деформації;

• невідкладне індивідуальне запобігання відносно осіб, які мають наміри вчинити конкретний злочин або вже приступили до реалізації злочинного наміру, наприклад, при організації порнобізнесу, - з метою схилити до відмови або припинити злочинні дії. Суб’єктами цього виду запобігання можуть бути, наприклад, слідчі, оперативні й інші співробітники органів внутрішніх справ, дільничні інспектори й т. ін. Запобіжна робота полягає в тому, щоб схилити особу до відмови від вчинення злочину, припинити його на стадії готування, а у випадку вчинення злочину - сприяти формуванню в особи почуття каяття у вчиненому, бажання сприяти розкриттю злочину;

• пенітенціарне індивідуальне запобігання у відношенні засуджених за вчинення примушування до вступу в статевий зв’язок. Даний вид запобігання реалізується по - перше, у діяльності кримінально-виконавчих установ, що вирішують завдання виправлення й перевиховання засуджених. По-друге, він здійснюється відповідними державними органами й громадськими організаціями. Виправлення й перевиховання засудженого можливо лише в тому разі, якщо будуть виявлені ті внутрішні причини, які привели дану людину до вчинення злочину;

• постпенітенціарне індивідуальне запобігання у відношенні тих осіб, які відбули покарання за вчинення примушування до вступу в статевий зв’язок.

Отже, основним же об’єктом індивідуального запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок можна назвати особистість злочинця. У зв’язку з цим необхідно глибоке й всебічне її вивчення, виявлення негативних сторін й рис особистості злочинця, що вимагають виправлення, а також тих позитивних якостей, які можуть сприяти індивідуальному запобіганню.

Індивідуальне запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок має починатися з виявлення осіб, від яких у силу їхньої моральної деформації з найбільшим ступенем імовірності можна чекати вчинення зазначеного злочину.

Для вивчення особистості злочинця традиційно використовуються соціологічні методи, які відносяться до групи методів емпіричного дослідження. Основними є спостереження, вивчення документів, опитування (анкетування, інтерв’ювання). Однак застосування тільки зазначених методів не дає можливості повною мірою розкрити суб’єктивні детермінанти злочинної поведінки. З розвитком психологічних і психоаналітичних методів дослідження особистості зростає інтерес до застосування таких методів для вивчення особистості в кримінологічних цілях. Вибір подібних методик здійснюється відповідно до конкретних завдань, які стоять перед дослідниками, і ефективність їхніх результатів досить велика.

Коли ж мова йде про особистість конкретного злочинця, який вчинив примушування до вступу в статевий зв’язок, або тільки схильний вчинити зазначений злочин раціонально застосовувати програми індивідуальної корекції поведінки. У них відображається докладний портрет особистості, характеристика її мікросередовища, основних фактів формування її негативних рис, передбачаються диференційовані заходи запобіжного впливу й критерії ефективності їхнього застосування.

Також одним із засобів індивідуального запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок можуть бути реабілітаційні програми. Слід пам’ятати, що особистість злочинця, який вчинив примушування до вступу в статевий зв’язок зазвичай характеризується позитивно, така особа має постійну роботу та частіше за все не входять у злочинні або неформальні групи. Отже основним засобом індивідуального запобігання має стати виявлення внутрішніх чинників, які призвели або можуть призвести до вчинення примушування до вступу в статевий зв’язок.

Реабілітаційні програми для осіб, які вже вчинили або можуть вчинити злочин повинні будуватися на основі детального вивчення особистості особи, виявленні мотивів злочинної/передзлочинної діяльності. Необхідно визначити кінцеву мету індивідуального запобігання і прийоми психокорекції поведінки та особистості.

Вихідною передумовою індивідуальної роботи є психологічний аналіз і оцінка життєвого шляху особистості, що здійснюється за допомогою бесіди. Бесіда, якщо вона побудована відповідним чином, одночасно може мати велике виховне значення. У ході розповіді особа упорядковує свої думки й часто сама виявляє деякі причинно-наслідкові зв’язки, конструктивні висновки, що іноді виникають у неї після бесіди. Можна використовувати й пряме роз’яснення причинно-наслідкових зв’язків і у загальних рисах, і на її конкретному прикладі.

Індивідуальна робота повинна розгортатися на тлі формування перспективи на майбутнє. Слід постійно спонукувати особистість до побудови планів, до пошуку можливих позитивних цілей. Умовами, що сприяють формуванню адаптації, є його навчання навичкам і знанням, які полегшують встановлення гармонічних контактів з людьми. Особа повинна зрозуміти, що поведінка людей стосовно неї відображає її поведінку стосовно них. Для досягнення цієї мети необхідно розібрати приклади різних конфліктів, що виникають у процесі спілкування.

Особливу увагу слід приділити конфліктам, які виникають між чоловіком і жінкою, між сексуальними партнерами й подружжям (це особливо актуально для «сімейних терористів»). Завдяки подоланню повсякденних життєвих труднощів людина формується як особистість, виробляючи стійкі, соціально схвалювані стереотипи поведінки, діяльності, спілкування.

Перш, ніж приступити до індивідуально-виховної роботи з особами, які вчинили або можуть вчинити примушування до вступу в статевий зв’язок, необхідно з’ясувати: до якого типу особистості відноситься дана особа і які особистісні риси їй властиві; що саме необхідно коректувати й на яких психологічних якостях найкраще планувати виховну роботу; визначити напрямок і стиль індивідуального впливу, вибрати найбільш адекватні для її перевиховання засоби, методи й прийоми.

Особливу увагу необхідно звернути на зміст емоційних переживань, якими супроводжувалися контакти з протилежною статтю (або в окремих випадках зі статтю, яка є сексуально привабливою для особи). Саме в них криється ключ до розуміння дійсних мотивів злочинної поведінки Емоційно заряджені переживання минулого, якщо вони мають місце, повинні бути відреагованні в конкретних педагогічних ситуаціях.

При проведенні програм психокорекції особистості з особами, які вже вчинили примушування до вступу в статевий зв’язок бажано брати до увагу спосіб вчинення злочину.

Успішна психокорекція особистості злочинця припускає трансформацію системи особистісних цінностей через розділення понять «насильство», «влада», «сила», «контроль», сублімація агресивної енергії в конструктивне русло й т. ін. Це завдання є досить складним, оскільки пов’язане із глибинною трансформацією базових структур особистості, що потребує як високого професіоналізму психологів, так і досить тривалого часу. Крім того, корекція поведінкових моделей злочинця, який вчинив примушування до вступу в статевий зв’язок припускає, наприклад, руйнування залежних подружніх стосунків, а також терапію проблем залежності різного генезису (наркологічних, алкогольних і ін.).

Кінцева мета індивідуального запобігання - утримання осіб, які стоять на обліку, від вчинення злочину. Ця мета досягається переважно за допомогою запобіжного впливу на особу й на її навколишнє середовище.

Так, беручи до уваги високу латентність примушування до вступу в статевий зв’язок, складності у порушенні кримінальних справ, їх розслідування та розкриття, віднесення його до злочинів невеликої тяжкості, основними заходами запобігання примушуванню до вступу в статевий зв’язок можуть бути оперативно-розшукової роботи по виявленню осіб, які схильні вчиняти зазначений злочин та залучення осіб, які вже вчинили примушування до вступу в статевий зв’язок до програм із психокорекції поведінки та реабілітаційних програм.[30]

Віктимологічне попередження – це діяльність різних державних, суспільних і приватних органів, установ та організацій, спрямована на нейтралізацію, а по можливості й ліквідацію чинників, що формують віктимну поведінку, полегшують учинення злочинів, а також на захист громадян від злочинних посягань шляхом зниження віктимності[31, с.63]. Віктимологічне попередження поділяємо на загальносоціальне, спеціальне й індивідуальне. Метою віктимологічного попередження є зміна поведінки, зокрема, недопущення виникнення віктимологічно-криміногенного виду конкретної життєвої ситуації вчинення зґвалтування. В основі заходів індивідуального віктимологічного попередження знаходиться проведення бесід з потенційними жертвами різних вікових категорій, втілення в життя низки організаційних заходів, а також надання допомоги жінкам, які стали жертвами сексуального насильства[32, с.135].

Залежно від цілей і завдань, віктимологічна профілактика має три рівні: загальносоціальний, спеціальний та індивідуальний.

Загальносоціальний рівень охоплює заходи, пов’язані з виконанням соціально-економічних і культурно-виховних завдань, спрямованих на усунення чи нейтралізацію чинників та факторів, що сприяють процесу віктимізації громадян. Спеціальний рівень віктимологічної профілактики передбачає здійснення державними органами, громадськими об’єднаннями та окремими громадянами заходів, які мають за мету запобігання злочинам шляхом недопущення реалізації віктимних властивостей окремих груп осіб (неповнолітніх, жінок, представників окремих професій тощо). Індивідуальний рівень охоплює профілактичні заходи стосовно осіб, які, ураховуючи їх поведінку або сукупність характеристик як осіб, можуть стати жертвами насильницьких злочинів. Ці заходи спрямовано на підвищення захисних реакцій, а також забезпечення особистої, майнової та іншої безпеки цих громадян.

До основних заходів віктимологічної профілактики зґвалтувань на загальносоціальному рівні можна віднести: заходи щодо поліпшення соціального становища жінок в Україні, удосконалення охорони дитинства і материнства, скорочення рівня безробіття серед жінок і підвищення оплати їх праці, підвищення рівня моральності і культури, протидії таких соціальних патологій, як проституція і алкоголізм. Не менш важливим є профілактичний вплив на такі джерела формування віктимних якостей осіб жіночої статі, як недоліки сімейного, шкільного, суспільного і релігійного виховання.

Віктимологічна профілактика згвалтувань на спеціально-кримінологічному рівні, на відміну від загальносоціального, своїм об’єктом має не все населення, а окремих осіб або їх групи з підвищеною віктимністю. Вона здійснюється спеціальними суб’єктами, зокрема органами внутрішніх справ та іншими спеціалізованими соціальними інститутами, і має за мету запобігання злочинам шляхом недопущення реалізації віктимних властивостей і якостей особи.

Досягнення цієї мети забезпечується зусиллями, здійснюваними, щонайменше, у рамках таких напрямів: 1) виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню згвалтувань, якщо вони пов’язані з особою та поведінкою потерпілих, а також усунення цих причин і умов або їх нейтралізація; 2) виявлення осіб, які, відповідно до їх поведінки або сукупності особистісних характеристик, можуть з найбільшою вірогідністю стати жертвами згвалтувань, вплив на них з метою активізації їх захисних реакцій, а також забезпечення їх особистої безпеки; 3) запобігання і припинення вказаних злочинів з використанням захисних можливостей потенційної жертви.

До головних напрямів віктимологічної профілактики з потерпілими від зґвалтувань відносять: навчання засобам самозахисту жінок; з’ясування причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів; узагальнення практики розкриття й розслідування справ такої категорії; використання всього потенціалу наукових і практичних заходів для запобігання вказаним злочинам; розроблення відповідних комплексів методичних рекомендацій.

Особливе значення в індивідуальній виктимологической профілактики зґвалтувань має девіктимізація - робота з реальними жертвами зґвалтувань, що має на меті нейтралізацію або мінімізацію негативних наслідків віктимізації, а також реабілітацію конкретних жертв зґвалтувань. Основними напрямами роботи з особами, потерпілими від зґвалтування є: психологічна реабилитация; медична допомога; юридична допомога; відшкодування заподіяної шкоди. [33]

Висновок

У курсовій роботі здійснено кримінологічну характеристику статевих злочинів за новітніми даними, а також дослідження детермінант, причини та умови цих злочинів та їх попередження, що дозволило зробити такі висновки.

Під кримінологічною характеристикою статевих злочинів розуміються відомості про рівень, коефіцієнти, структуру й динаміку злочинів, опис особистості тих, хто їх учиняє, мотиви й цілі їх злочинної поведінки, характеристика особистості потерпілої особи, особливостей її поведінки, а також дані про латентність зґвалтування.

Таким чином, більшість злочинів, що мають місце в сфері статевих відносин, скоюються в вихідні або передвихідні дні, одноосібно, з мотивів, серед яких провідним є хуліганський. В ситуації сексуального нападу, який має місце в приміщенні, злочин вчиняється під час коротких за часом контактів з приводу дозвілля, супроводжується інтенсивним застосуванням фізичного насильства та (або) активним опором потерпілої особи жіночої статі. Напад носить характер закінченого злочину.

Кримінально-правова боротьба зі злочинними посяганнями проти статевої недоторканності і статевої свободи особистості, забезпеченню прав і законних інтересів громадян у сфері сексуальних відносин є одним із актуальних завдань, що стоять перед органами слідства і дізнання. Її успішне вирішення в значній частині зумовлює ефективність функціонування всієї системи зазначених органів, а також оздоровлення загального фону моральних ідеалів російської молоді та попередження їх подальшого руйнування, падіння моральних принципів і духовних орієнтирів. Що надалі може вкрай негативно позначитися впливає на формування підростаючого покоління, а й на генофонді країни взагалі.

Необхідно розробити оптимальний механізм ефективної реалізації кримінально-правових норм, що передбачає відповідальність за вчинення вказаних злочинів.

Тому, видається, що в даний час на вирішенні цих завдань потрібно зосередити спільні зусилля наукових і практичних працівників, що в свою чергу виправдає їхні зусилля і в кінцевому разом підвищити ефективність кримінально-правової боротьби злочини у сфері сексуальних відносин.

У визначенні проблемних питань, які потребують законодавчого дозволу, серйозну допомогу можуть надати постійне стеження за ситуацією в області правозастосування (моніторинг), а також кримінологічне та кримінально-правове прогнозування.

Отже, статеві злочини є особливо небезпечними. Недопущення вчинення цього суспільно небезпечного діяння – одна з передумов фізичного й морального здоров’я нації й окремого громадянина. Тому у зв’язку зі змінами, які зараз відбуваються в державі, спостерігається загострення низки економічних, соціальних, політичних, правових і моральних проблем. Відбуваються не тільки зміни в суспільстві, а й у ставленні людей до певних цінностей, зокрема, до статевого насильства. Тому питання кримінологічної характеристики злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, є дуже важливим, у тому числі для розроблення практичних рекомендацій попередження зґвалтувань, та потребує подальшого дослідження.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: