І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

1. Сучасний стан розвитку філософії права в Україні є логічним продовженням майже трьох­ти­сячолітнього пері­оду любомудрству­вання на тему правди і непра­вди, добра і зла, справедливості й несправедливості, свободи і рабства, порядку й анархії тощо. Філософсь­ко-правові ідеї, які ав­тоно­мно зародилися в трьох різних цивілізаціях (Індії, Китаї, Елла­ді) або син­тезува­лися із теоло­гічними концеп­ція­ми та стали це­ментуючою ос­новою релі­гій­них догм і правил (в індуїзмі), або стали осно­вою соціальної етики ритуалу і суспі­льної іє­рархії (в Китаї), або по­служили насінням, з якого ви­росла європейська філософія права зі всім її різноманіт­тям.

Уже впродовж майже століття ми спосте­рі­га­ємо щонайменше дві тенденції в розвитку євро­пейської філософії права. В країнах кон-ти­нента­ль­ної Європи проявляється синтез емпіри­чного і тео­ретичного начал, в результаті чого філософія права, з одного боку, є верши­ною тео­ретичної юриспру­денції, а з другого – містком, зв'язковою ланкою із загаль­ною філо­со­фією та філософськими нау­ками: ети­кою, ес­те­тикою, тощо.

В той же час в англосаксонських країнах (Ве­ли­кій Британії та неєвропейських – США, Ка­наді, Австралії) простежувався крен у бік по­зи­тивізму з домінуванням підходу до права з праг­матичних і раціоналістичних позицій та витіс­нення філософії права з юридичних наук, а при розростанні політо­логії – і з філософсь­ких теж.

Українська філософія права як різновид єв­ро­пейської філософії права має свою специ­фіку й особливості розвитку. В ній є місце і чіткій єв­ро­пейській філософській системі, і, власне, українсь­кому "душевному" компоне­нту. Попри те, що єв­ропейська філософія права від Платона і Ари­сто­теля до сьогодення відзна­чалася зльо­тами і па­дін­нями, про украї­нську фі­лософію права як науку можна гово­рити, почи­наючи із середини другої половини XVIII ст. Її розвиток пов'язаний з такими іме­нами, як Яків Козельсь­кий, Петро Лодій, Ми­кола Реннен­кампф, Памфіл Юркевич, Максим Ко­валевський, Богдан Кістя­ківський, Станіс­лав Дніп­рянський та ін. Найви­щого розвитку українська філософія права дося­гла наприкінці ХІХ – в першій третині ХХ ст.

Сімдесятирічний період більшовицької влади в Україні пов'язаний із невпинною боро­ть­бою спо­ча­тку із "буржуазними" філософами і юрис­тами (звичайно, не шляхом дискусій), а потім із самою наукою філософії права. На довгі десяти­річчя в юриспруденції запанував "соціалі­стич­ний" пози­ти­візм, коли право трак­тувалося як воля пануючого класу, розведе­на в закон. Однак протистояти об’єк-тивно­му розвитку науки навіть у радянських умо­вах "наглядачі" за "теоретич­ною" та "ідейною" чис­тотою правової науки не змогли. Більше того, вони вимушені були самі стати "філосо­фами права". На початку 70-х рр. в Академії суспільних наук при ЦК КПРС вихо­дять, після півстолітнього мовчання, на цю тему публіка­ції, присвячені "фі­лософським про­бле­мам права". Ці публікації закрі­плювали філо­со­фію права як один з напрямів зага­льної тео­рії дер­жави і права, визначали її "душею" методо­ло­гії правознавства. Фундаментом такої фі­лосо­фії права, звичайно, була марксистсько-ленін­ська матеріалістична діалектика. Характерно, що і через тридцять років ці автори залиша­ються на тих же "філософсько-правових пози­ціях". Ска­зане стосу­ється далеко не всіх. Бі­льшість пред­ставників ра­дянської теорії дер­жави і права, які теоретично обґрунтовували впродовж десятиліть концепцію про те, що соціалістичне право є вер­хом демократії, фак­тором моралі і культури, що соціалістичному суспільству непритаманні без­законня і свавіл­ля, починаючи з початку 90-х рр. водночас стали лібе­ралами, прихильниками невідчужува­них природ­них прав людини, кри­ти­ками соціалі­стичної дер­жави і права, а дехто з них стали в ряди прихильни­ків та фундаторів філосо­фії права. Звичайно, ніякий учений не за­страхова­ний від помилок, тим більше, коли на певну тео­рети­чну позицію є імперативна заявка тоталітар­ного режиму. Однак, коли одні й ті ж люди в старій системі виступали глаша­таями соціаліс­тичного права, а сьогодні вони виступають побо­рниками прав людини і претендентами на сві­то­глядних учителів у правознавстві і навіть "філо­софів права", це не тільки викликає здиву­вання, але й пересто­рогу [6, с. 76].

Окремі фрагментарні дослідження філо­соф­сько-правових проблем у радянський період ще якось жевріли в Інституті держави і права АН СРСР. В інших навчальних та науково-до­слідни­цьких за­кладах учені вище досліджень проблем методології правознавства піднімати­ся не сміли. Та й то на­дворі вже були 80-ті роки…

Тільки після ліквідації ідеологічного конт­ролю за наукою філософія права змогла відро­ди­тися і розвиватися. Дещо швидше пішов цей процес у Росії. Але вже в середині 90-х рр. ХХ ст. В Україні вийшли друком роботи В.М. Ба­чи­ніна, Л.В. Петро­вої, В.О. Чефранова, В.В. Шкоди та ін. В цей же час при Націона­льній Академії внутрі­шніх України справ була ство­рена рада з філософії права, де здо­бувачі могли захища­ти дисертації на отримання нау­ко­вого ступеня кан­дидата філософ­ських чи юриди­чних наук. Відбу­валися захисти дисер­тацій з філосо­фії права і в інших наукових і навчальних закла­дах. На сьо­годні захищені з фі­лософії права кі­лька десятків кандидатських і докторських ди­се­ртацій (у тому числі під ке­рів­ництвом авто­ра), ви­дано низку навчальних посіб­ників і під­ручни­ків, проведено ряд кон­ференцій, де були пред­ставлені секції з філософії права, або ці наукові форуми без­по­середньо мали філо­соф­сько-право­вий на­прям. Тому можна ствер­джу­вати, що фі­лосо­фія права в Україні відроди­лася й успішно розвивається.

2. Попри багатолітню історію філософії права у зв'язку з її забороною та відроджен­ням, мали мі­сце непоправимі втрати, і сього­дні (вже в ко­тре) нам приходиться починати все спочатку та вести диску­сію про самостій­ність цієї науки, її об'єкт та пред­мет дослі­дження, методологію і методику, сис­тему та ін.

В Україні, як і за її межами, є досить ба­гато вче­них, які не визнають самостійність філо­софії права, вважаючи її частиною теорії дер­жави і права, соці­альної філософії чи методо­ло­гією юриспруденції. На нашу думку, філо­софія права зі своїм специфіч­ним об'єктом, предметом і ме­тодом дослідження є самостій­ною наукою, яка розвинулася на стику фі­ло­софії і правознавства. Наведене вище стосу­ється рів­нів взаємодії філо­софії та юриспруде­нції, а не відносин філософії права та теорії держави і права як частини і ці­лого.

Взаємодія філософії і права як передумова ви­никнення філософії права проявляється на трьох рівнях: використання філософських знань у "чис­тому" вигляді, адаптація (транс­формація) філо­соф­ського знання до потреб юриспруденції та синтез філософського і юри­дичного знання.

Перший рівень взаємодії полягає у безпосе­ред­ньому використанню філософських знань у право­знавстві через застосування філо­соф­сь­ких катего­рій, понять, законів для забезпе­чення розвитку пра­вової науки та узагальнен­ня емпірики.

Другий рівень – це розгалуження, уточ­нення, удосконалення юридичних понять та ін­ститутів за рахунок залучення філософських ка­тегорій, засто­сування юристами філософсь­ких методів у науко­вих дослідженнях або в практичній діяль­ності (на­приклад, логічних методів у судочинс­тві). Завдяки цьому уточню­ються такі поняття, як "юридична (пра­вова) сві­домість, "осудність", "правоздат­ність", "діє-здат­ність", "позбавлення свободи" тощо.

Третій рівень взаємодії філософії та юрис­пруде­нції має більш виражений, ніж попере­дні, двосто­ронній характер. Потреба юриспру­денції у філо­софському знанні спричиняє ви­ник­нення філософії права, яка є водночас нау­кою і філо­софською, і юридичною. Її розвиток стиму­лює розвиток і фі­лософії, і юриспруден­ції.

Філософія права як самостійна наука від­по­ві­дає тим вимогам, які стоять перед будь-якою на­укою. Вона виступає формою знань про право в культурі, є системою понять про пра­вові явища, закономір­ності, виникнення і роз­витку права, зв'язок його проявів із людським суспільс­твом, має на меті пі­знання з допомо­гою певних мето­дів суті і проявів права. Філософія права є най­вищим ступенем осмислення права, при якому виявляються іс­торія становлення права, понять права, його внутрішня логіка, визначення того, чим є право в житті людс­тва, конкретного на­роду, прояв права в людському бутті. Філосо­фія права відрізняється від теорії дер­жави і права, яка вивчає загальні закономірності вине­сення, становлення і розвитку держави і права як та­ких і дає світоглядне пояснення права, виявляє його роль і місце поряд із іншими видами со­ціа­льних норм, розкриває його суть і значення для всіх і кожного, виявляє місце права в роз­витку людс­тва тощо [1, с. 395].

З наведеного випливає, що при співпаданні об’єкту дослідження теорії держави і права і фі­ло­софії права, предмет останньої значно ши­р­ший і якісно інший – якщо однією сторо­ною він "стоїть" на зе­млі, стосується повсяк­денних про­блем нормо­тво­рення, нормозасто­сування, нор­моохорони, то ін­шою "сягає неба", з'єднує земні будні із суттю і формами буття. Тому, коли лу­нають голоси про філосо­фію права як частину теорії права, то хо­четься спитати, а як буде в одній упряжці небес­ному крилатому жеребцю Пегасу та земній клячі Росінану? Куди ця знаме­нита пара повезе воза? Не хоті­лося б, щоб появ­лялася і про-тилежна думка – про підпорядкова­ність теорії держави і права філо­софії права. Як уже неодноразово підкре­слювалося, між ними є зв'язок, але не частини і цілого, а зага­льного і особ-ливого. І цей останній носить діалек­тичний (за Гегелем), а не механістичний характер.

3. Визначення змісту, структури, предмета і методу філософії права на базі логічних за­конів і правил можливе понятійно або дефіні­тивно, але такому визначенню має передувати достатньо гли­боке і тривале дослідження. Тобто має пройти не­малий проміжок часу у вітчизняній на­уці, перш ніж будуть чітко сфо­рмульовані по­няття, категорії та закономі­рно­сті філософії права як окремої, непо­втор­ної, оригінальної на­уки.

Можна, звичайно, піти шляхом епігонства чи запозичення. Але запозичувати власне нічо­го, бо в Європі та за океаном філософія права не розви­ва­ється самостійно, а весь час сходить на роль "попе­люшки" якоїсь новітньої філо­софської док­трини. А епігонами ми можемо стати хіба що в російсь­кій філософії права, яка відроджує до­ро­бок періоду "срібно­го віку" та вчиняє транс­фор­ма­ції від "соціа­лістичної філософії права" до су­часної науки. Пра­вда, відродження доробку дру­гої поло­вини кінця ХІХ – початку ХХ століть іде в певній мірі і за "українській рахунок", бо ж із прийн­ятою у сусідів традицією і П. Юркевич, і М. Кова­льський, і Б. Кіс­тяківський та ін. по­да­ються як російські ав­тори.

Філософія права як будь-яка інша галузь філо­софського знання є за своїм змістом нау­кою без кордонів, інтернаціональним, космо­політич­ним, міжнародним чи вселенським глобальним знан­ням. Але внесок до неї хоча є національним, роз­вива­ється вона на певному національному гру­нті конк­ретними вченими, представниками конкре­тної нації чи народу. З огляду на таку дво­єди­ність філософії (як об'­єкта пізнання) і суб'єктів, котрі її досліджу­ють, українська су­часна філо­софія права має відбу­тися через до­слідження українських уче­них, які не тільки ма­ють привла­снити доробок іно­земних і власних великих по­передників, але й роз­винути пізнання в цьому напряму. Мож­ливо, цей процес буде дещо ексте­нсивним, але й результат буде кра­щим.

Враховуючи вищенаведене, шлях, яким іде роз­виток української філософії права, пов'яза­ний із до­слідженням певних напрямів чи особ­ливос­тей фі­лософії права. Так, це були дослі­дження фундамен­тальних методологічних проблем права [10], гносе­ологічних меж і мо­жливостей пізнаня права [6], зв'язку реалі­зації права з про­фесійною культурою юриста [11], філософського осмислення правової реальнос­ті [9], єдності цін­ності та істини в праві [3], філософії зло­чину [4], соціальної спра­вед­ли­вості як фундаментального принци­пу пра­во­знав­ства [12], людини в праві [5], іс­торіогра­фічних проблем філософії права [2, с. 9-43], феномену європейського права [8], та ін.

Видається, що в майбутньому українсь­кими вченими є потреба досліджувати і далі та­кого на­пряму філософії права як методології право­знавс­тва. Це дасть змогу чіткіше визначити принципи, засоби, методи пізнання права.

Важливими є дослідження філософії права як світогляду, що дасть змогу сформулювати си­стему принципів, поглядів, цінностей, пере­ко­нань, котрі забезпечать розуміння і відно­шення до правової дійсності, розуміння місця і ролі права в світі, пра­вових позицій людей і суспіль­них груп тощо.

На сьогодні є вкрай необхідно досліджу­вати такі невід'ємні складові частини філосо­фії права, як правову онтологію, філософсько-пра­вову ан­тропо­логію, правову гносеологію, пра­вову аксіо­логію. Всі ці напрями філософії права треба ще розвивати, але викладання фі­лософії права треба вже вести сьогодні. Тому виникає питання про філософію права як на­вчальну дис­ципліну.

4. Основою філософії права як навчальної дис­ципліни є філософія права як наука, рівень її розви­тку, школи, які склалися та рівень професі­оналізму спеціалістів, які готові йти в аудиторію. Важливим є питання про те, кому потрібно чи­тати курс філо­софії права? На нашу думку, в пе­ршу чергу цей курс потрібно читати тим, хто студіює право. Це дасть змогу студенту чи магіс­транту зрозуміти суть приро­дного права, його джерело, зв'язок із світо­гля­дним, теоретичним і практич­ним рівнем цивілі­зації і життям окремої людини, синтезу­вати отри­мані знання з право­знавства і підня­тися на вищий щабель розуміння специфіки свого фаху та своєї ролі в суспільстві як юрис­та. Без філософії права юрист залишився б лише законознавцем, і дана ж наука допомагає йому стати правознавцем у широ­кому розу­мінні цього слова, сприяє "при­влас­ненню" ві­ковічних право­вих цінностей, допо­магає в оволо­дінні ме­тодоло­гією пізнання права та в про­никненні в глибин­ний смисл державних і пра­вових явищ.

На наш погляд, курс філософії права по­трі­бно викладати і філософам. Оволодівши знан­ням фі­ло­софії права, студент-філософ зможе осягнути ще один аспект соціального буття – правового, про­стежити зв’язки між "соціаль­ним" та "право­вим", побачити вплив і взаємо­зумовленість права й етики, розібрати­ся із си­стемою "людина-право-со­ціум". Популярною і необхідною в Україні стала професія полі­толога. При підготовці май­бутнього аналі­тика та прогнозиста політичних подій викла­дання філо­софії права необхідне. Для політо­лога за­своєння курсу філософії права дасть змогу по­ба­чити "живе право", а не тільки суху догму закону, пе­рекинути місток між теоре­тичним знанням (фі­лософії, політології, психо­логії) і практичною дія­льністю, реаліями полі­тики, які ув'язуються, мають передумовою чи нас­лідком державно-правові явища, зокрема, кон­ституційні та публі­чно-правові.

Філософія права як навчальна дисципліна має забезпечити ряд дидактичних завдань – не тільки передачу студенту, слухачу певної суми знань, але й вироблення навиків і вмінь працю­вати із право­вою інформацією, адеква­тно оці­нювати правові факти і явища, робити правиль­ний про­гноз їх роз­витку та впливу на соціальну дійсність та навпаки – оцінювати і визначати вплив соці­альної дійсності на пра­вове регулю­вання, право­творчість, правоза­стосовчу діяль­ність тощо.

В процесі викладання права має бути ви­рі­шено низку гносеологічних завдань. Студент чи слухач повинні зрозуміти суть та ідею права, його роль, у формуванні свободи та сві­тогляду особи, докт­рини, парадигми та істини в праві, світогляді, мето­доло­гічні та теоретич­ні основи правотворчої, пра­воза­стосовчої та правоохоронної діяльності.

Важливе й одночасно проблемне питання про те, в який час (на якому році навчання) та в якому обсязі викладати курс філософії права. На нашу думку, для юристів це має бути під­сумкова дисци­пліна наприкінці навчання, для філософів – дисци­пліна, яку викладають в се­редині навчання поряд із філософією історії, філософією релігії та філосо­фією природо­знавства.

Для політологів курс філософії права варто чи­тати не пізніше третього року навчання для того, що після освоєння соціальної філософії, політоло­гії, основ правознавства студент-полі­то­лог міг ви­користати знання філософії права при вивчанні по­літичних інститутів і процесів, зро­зуміти право як форму для останніх, з’ясува-ти прогностичну функ­цію права в полі­тиці.

Підсумовуючи сказане вище, можна зро­бити кі­лька висновків:

1) філософія права в Україні відродилася, пе­ре­живає інтенсивний розвиток, стала своє­рідною мо­дою;

2) як наука філософія права потребує залу­чення широких кіл дослідників, особливо моло­дих; ро­боти на цій ниві непочатий край;

3) філософію права необхідно викладати у ву­зах третього і четвертого рівня акредита­ції, і не лише студентам і слухачам на юриди­чних спеці­альностях, але й філософам і полі­толо­гам.

Список літератури

1. Алексеев С.С. Право: Азбука – Теория – Фи­ло­софия. Опыт комплексного исследова­ния. – М., 1999.

2. Бабкін В.Д., Усенко І.Б. Нарис історії роз­ви­тку загальної теорії держави і права, фі­ло­софії та енциклопедії права // Антологія україн­ської юри­дичної думки. – К., 2002. – Т. 2. 3.

3. Бандура О.О. Єдність цінностей та іс­тини в праві. – К., 2000.

4. Бачинин В.А. Философия права и пре­ступ­ле­ния. – Х., 1999.

5. Бігун В.С. Правова антропологія. До пи­тання про дослідження людини в праві // Ча­со­пис Київсь­кого університету права. – 2002. – № 1; № 2; № 4.

6. Керимов Д.А. Методология права. – М.: Аве­нта, 2000.

7. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці, 1999.

8. Ляшенко В.М. Європейське право як фено­мен духовно-практичного освоєння дійс­но­сті: Ав­тореферат дисертації на здобуття на­уко­вого сту­пеня кандидата філософських наук. – К., 1999.

9. Максимов С.М. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Х., 2002.

10. Петрова Л.В. Фундаментальні про­блеми ме­тодології права: філософсько-правовий дис­курс. – Х., 1998.

11. Сливка С.С. Професійна культура юриста (те­оретико-методологічний аспект). – Львів, 2000.

12. Сокуренко В.В. Роль соціальної спра­ведли­во­сті в розбудові демократичної соціальної дер­жави: Автореферат дисертації на здобуття нау­ко­вого сту­пеня кандидата юридичних наук. – К., 2001.

М. В. Костицкий

ФИЛОСОФИЯ ПРАВА КАК НАУКА И НАУЧНАЯ ДИСЦИПЛИНА

Философия права есть самостоятельная наука, одновременно соответствующая и всем параметрам научной дисциплины. В Укра­ине философия права переживает интенсивное развитие, что с необходимостью предполагает глубокое исследование таких ее составля­ющих, как правовая онтология, правовая гносеология, правовая аксиология, философско-правовая антропология и, конечно же, методология правоведения.

M. V. Kostytsky

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: