Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






ТИПИ СКЛАДНОСТІ ПРАВА




 


Складність права має багато аспектів, або ви­мірів. Умовно їх можна поділити на три групи.

Перша пов'язана з об'єктивною складні­стю права, яка притаманна йому як об'­єктивній реа­лії. Право має багато властивостей, внутрі­шніх формоутворень і структур, які взає­модіють і впливають одна на одну. Зважаючи на це, мо­жна розрізняти динамічний, структур­ний, фу­нкціо­нальний, інтерсистемний і видовий типи склад­ності правових систем.

Друга група характеризує проблемну скла­д­ність права. Вона полягає, насамперед у тому, що право є особливим механізмом розв'язання у суспільному житті проблем (нерідко конфлікт­них), що виникають у стосунках між окремими індивідами, а також між соціальними групами і класами. Водночас у зв'язку із розумінням права виникає безліч різнопланових і різномані­тних типів проблем і завдань.

Третя група асоціюється з епістемологіч­ною складністю права, тобто зі складністю до­слі­дження права. Хоча мало хто стане заперечу­вати існування права, але його буття дуже спе­цифічне і його не можна зафіксувати лише орга­нами чуття. Це зумовлює постійні пошуки ефек­тивних методів дослідження права та його моде­лей. Ма­ється на увазі існування безлічі методів вивчення права та його моделей.

Об'єктивна складність. Право змінюється разом із зміною певної соціально-політичної си­стеми. На жаль, нікому не відомі загальні зако­номірності розвитку пра­вових систем. Наявні емпіричні узагальнення й абстрактні гіпотези – це далеко не загальнови­знані концепції, а ско­ріше об’єкти всебічної кри­тики. Невідомо навіть, чи є такі загальні законо­мірності взагалі? Тому розуміння права як сис­теми, що розвивається, неминуче носить ретро­спективний характер. У цьому разі предмет до­слідження – це минулі ста­дії, чи етапи розвитку. Ця обставина в пев­ному сенсі спричиняє непов­ноту, обмеженість розу­міння права. Розуміння права як динамічної сис­теми – це розуміння ми­нулих і, можливо, су­час­них етапів його розвитку.

У зв'язку з аналізом права як динамічної сис­теми, виникає багато проблем. Одну з них можна сформулювати так. Чи є такі неодмінні й зага­льні характеристики, наявність яких дає змогу трактувати різні тимчасові стадії й етапи права як стадії й етапи однієї й тієї ж системи? Чи є термін «конкретна правова система» чимось ви­значеним і цілісним чи є лише загальним ім'ям окремих чи мало пов'язаних між собою феноме­нів, що змінюються історично на приблизно од­ній і тій же географічній території?

Слід зважати на дослідження, що намага­ються виявити закономірності виникнення й ево­люції права як динамічної системи, що самоор­ганізується. Ці дослідження отримали назву ав­топойєтичного підходу до права. Вони прово­дяться інтернаціональною групою дослідників під керівництвом німецького правознавця й фі­лософа права Г. Тюбнера [ Teubner ] [16].

Право є однією з найскладніших у струк­тур­ному плані систем, які коли-небудь створило та використовувало людське суспільство. Наоч­ним свідченням цього є багатотомні кодекси й зводи законів, що опубліковані й публікуються (адже право є системою, що розвивається) у за­хідних країнах. Про це свідчить і предметна ди­ференці­ація розвинутих правових систем на різні галузі, підгалузі й ще дрібніші предметні ланки.

Дещо спрощуючи, можна говорити про такі типи й підтипи структурної складності.

Інституціональна складність зумовлена на­явністю сукупностей різноманітних правових інститутів та їхньою взаємодією. Прикладом може бути інститут шлюбу й інститут приватної власності та їхній зв’язок.

Типологічна складність характерна для пра­вових актів, норм, правил, принципів, а також відношень між ними.

Аплікаційна складність пов'язана з неодно­значністю застосування практично будь-якої но­рми в певній правовій ситуації.

Пропозиційна складність характерна для структурної будови будь-якого статуту чи систе­матизованого зводу законів.

Процедурна складність характерна для про­цесів, коли застосовують процедури, правила, методи прийняття нормативних актів, ухвали, обґрунтування й заперечування судових рішень.

Вивчаючи право, студент неодмінно на­трап­ляє на ці й інші типи складності, що і є од­нією з причин реальних труднощів, які постають перед ним.

Об'єктивною інтегральною характеристи­кою цих труднощів є інформаційна складність будь-якої правової системи, що виражає кіль­кість і якість інформації, яку необхідно засвоїти, ви­вчаючи цю систему.

Суб'єктивною інтегральною характеристи­кою цих труднощів є дидактична складність права. Вона характеризує труднощі викладання права для викладачів.

У суспільстві право виконує дуже багато най­різноманітніших функцій. Серед них дослід­ники [ Berman, Greiner and Saliba ] [3], як правило, на­зивають такі:

– механізм розв'язання конфліктних ситу­а­цій;

– важливий інструмент досягнення люди­ною своїх цілей;

– нормування суспільних і громадських від­носин, що сприяє зростанню суспільного блага;

– засіб захисту законних інтересів лю­дини;

– регулятор міжособистісних стосунків, від­носин між людиною й об'єднаннями осіб, від­но­син між об'єднаннями і т. ін.;

– регулювання людської поведінки;

– засіб відновлення порушеної справед­ли­во­сті;

– підстава для покарання злочинців.

Якими би простими не здавалися ці фун­кції права, їхня ефективна реалізація є винятково складною справою. Це й свідчить про функціо­нальну складність правових систем.

Будь-яка правова система створюється й фун­к­ціонує у цивілізаційному, культурному, со­ціа­ль­ному середовищі. У кожному конкретному суспі­льстві існують системи, однопорядкові з правом. Взаємовплив цих систем свідчить про інтерсис­темну складність права, тобто про його взаємо­зв'язки з іншими системами й феноме­нами.

Найбільше досліджені взаємодії права з філо­софією, мораллю й релігією, хоч і тут багато нез’ясованих проблем. Але право взаємодіє та­кож з політикою, економікою, природничими, соціальними й гуманітарними науками, фемініс­тичними й расовими концепціями і т. ін.

З одного боку, «легалізуються» й ці суспі­льні феномени, що означає поширення правової регу­ляції на їхню діяльність. Прикладом може бути зростання в науці ролі права (інтелектуа­льна власність, авторське право).

З іншого боку, ці галузі й феномени також впливають на право. Зокрема, право асимілює їхні методи, поняття й уявлення. Нагадаємо про способи встановлення кровної спорідненості з допомогою генетичних методів, які використо­вуються у судових процесах для визначення ба­тьківства тощо.

Видова складність права пов'язана з тим, що воно реально існує як сукупність різних пра­во­вих систем. Якщо йдеться про Захід, то його су­часні правові системи належать до двох сі­мейств. Одне сімейство – це правові системи так званого загального права, друге – правові сис­теми так званого цивільного права. Однак світо­вій історії відомо набагато більше типів право­вих систем.

Проблемна складність. У сучасній філосо­фії й методології науки термін «проблемний» харак­теризує особливий вимір процесу розу­міння. Він полягає в постано­вці й формулюванні осмисле­них питань щодо об'єкта розуміння й у прагненні знайти найбільш обґрунтовані відпо­віді на ці за­питання й методи вирішення про­блем. Про важ­ливість у науці про­блемного ви­міру свідчить поширена серед уче­них думка, що найвищим досягненням творчого духу в науці є постановка й формулювання нової наукової проблеми, а не розв’язання відомої про­блеми.

Крім того, принципові риси процесу розу­міння розкриваються, коли його розглядати че­рез призму так званого проблемного циклу. Ста­дії цього циклу: формулювання проблеми, по­шук можливих шляхів її розв’язання; відбір на­йоптимальніших розв’язків проблеми та їх об­ґрунту­вання. Перехід від однієї стадії до наступ­ної зумовлений тим, що знайдені розв’язки й ви­користані при цьому методи й моделі самі гене­рують постановку нових проблем.

Ніхто не буде заперечувати, що право є до­сить широким проблемним полем. По-перше, як уже зазначалося, одна із загальновизнаних функ­цій права – це правове врегулювання конфліктів і спорів, які можна розглядати як своєрідні про­блеми. Концептуально це означає, що право є механізмом або інструментом розв’язання пра­во­вих проблем. У цьому полягає внутрішня про­блемність права.

По-друге, стосовно самого права як об'єкта пі­знання й розуміння можуть бути сформульо­вані численні й різноманітні запитання. Це свого роду відображення зовнішньої проблемності права.

По-третє, ступінь абстрактності й глибини нашого розуміння права корелюється із запитан­нями, які постають чи можуть постати щодо ін­ституту права.

Епістемологічна складність. Об'єктивна скла­дність права, тобто його складність як ціліс­ної структури, визначає пев­ною мірою і труд­нощі його розуміння. Право є об'єктом, що зале­жно від площини дослідження виявляє різні сто­рони, ас­пекти. У цьому сенсі воно подібне до Протея. На­гадаємо, що це дав­ньогрецьке божес­тво, зустрі­чаючись з людиною, набувало вигляд, що викли­кав страх саме в цієї людини. Якщо в Януса було два лики, то Протей був багатоли­ким.

Право потенційно містить у собі супереч­ливі характеристики. З допомогою якого б кри­терію ми не оцінювали право, завжди можна на­вести приклади, що втілюють діаметрально про­тиле­жні значення цього критерію.

Розглянемо критерій справедливості. Не­зва­жаючи на те, що за ефективної судової сис­теми більшість судових рішень характеризують як справедливі, що є нормою, однак суди ухва­лю­ють і рішення, які громадська думка справед­ли­вими не вважає.

Як вивчати такий об'єкт? Варто сказати, що в сучасному природознавстві й техніці засто­сову­ються схожі об'єкти, наприклад, так звані рідкі кри­стали. Але ці об'єкти принаймні поки що нечис­ленні, їм передувало багатовікове ви­вчення «нор­мальних» об'єктів. Право з часів свого заро­дження було й залишається «ненорма­льним» об'єктом.

Кожна з названих вище особливостей і сторін права вимагає для свого дослідження й розу­міння специфічних методів і засобів. У од­них випадках використовуються добре опрацьо­вані в науці методи абстрагування, ідеалізації, спосте­реження, інтерпретації. В інших – дово­диться застосовувати такі відносно нові методи, як де­конструкція тексту [ Kramer ] [11].

Тому не дивно, що для розуміння права вико­ристовується й розробляється велике число ме­тодів і засобів. Це породжує проблему комуні­кації, взаєморозуміння між прихильниками кон­кретних підходів. Обставини, які вони ж і ство­рили, схожі з біблейськими, коли будівельники Вавилонської вежі не розуміли одне одного після «директивного» введення Богом багатьох мов. Філософи права також часто висловлюються щодо права дуже різними мовами і не завжди ро­зуміють один одного. Йдеться, насамперед, про те, що різні фа­хівці використовують різні методи вивчення права. Серед них винятково важливим, але не єдиним, є навчання праву у вищому навча­льному закладі.

Уявімо ідеального студента, який закінчив університет, вивчив усе, що йому читали на лек­ціях, рекомендували додатково опрацювати ви­кладачі, прочитав і зрозумів усі доступні йому підручники й наукові статті та монографії. Чи можна стверджувати, що він розуміє право чи хоча б його певну частину?

У певному сенсі його розуміння абстрак­тне, книжкове. Адже право – це не тільки те, що на­пи­сано в законах, статутах і кодексах. Право – це ще й функціонування правової системи. Розу­міння ж її функціонування приходить лише за до­сить трива­лої практичної участі в її роботі, із при­дбанням того, що називають практичним досві­дом, станов­ленням так званого практичного ро­зуму.

Крім того, є специфічні методи дослі­дження права, що відрізняються від методів його викла­дання у вищому навчальному закладі, про які, на жаль, більшість студентів якщо й чули, то лише побіжно. До їх числа належать методи історич­них, порівняльних і антропологічних до­сліджень [ Moore ] [13], соціологічні методи [ Cotterrell ] [5], методи лінгвістичного аналізу [ Bix ] [2], економі­чного аналізу [ Coleman; Posner ] [4; 14], сучасної логіки [ Prakken ] [15], статистичні методи обро­бки правової інформації [ Informatics ] [9], гер­ме­невтичні методи інтерпретації [ Legal Hermeneu­tics ] [12], методи сучасного літературо­знав­ства [ Goodrich ] [6], комп'ютерної імітації [ Gray ] [7], психології поведінки [ Jackson ] [10] тощо.

Це далеко не повний перелік методів, котрі використовують філософи права.

Констатуючи наявний стан сучасної філо­софії права, зазначимо, що взаємодія цих мето­дів, ефективне використання отриманої з їхньою до­помогою інформації – це поки що нерозв’язана проблема.

 

Список літератури

 

1. Bix B. Jurisprudence. Theory and Context. – 2nd ed. – L.: Sweet & Maxwell, 1999.

2. Bix B. Law, Language, and Legal Determi­nacy. – N.Y.: Oxford University Press, 1993.

3. Berman H.J., Greiner W.R., Saliba S.N. The Nature and Functions of Law. – 5th ed. – Westbury, NY.: Foundation Press, 1996.

4. Coleman J.L. Markets, Morals, and the Law. – N.Y.: Cambridge University Press, 1988.

5. Cotterrell R.M. Law's Community: Legal The­ory in Sociological Perspective. – Oxford: Claren­don Press, 1995.

6. Goodrich P. Languages of Law: From Logics of Memory to Nomadic Masks. – L.: Weidenfeld and Nicolson, 1990.

7. Gray P.N. Artificial Legal Intelligence. – Brookfield, Vt., USA: Dartmouth, 1997.

8. Hunt A. The Sociological Movement in Law. – Philadelphia: Temple University Press, 1978.

9. Informaticsand the Foundations of Legal Rea­soning / Ed. by Z. Bankowski, I. White, U. Hahn. – Boston: Kluwer, 1995.

10. Jackson B.S. Making Sense in Law: Linguis­tic, Psychological and Semiotic Perspectives. – Liv­erpool: Deborah Charles Publications, 1995.

11. Kramer M.H. Legal Theory, Political Theory, and Deconstruction: Against Rhadamanthus. – Bloomington: Indiana University Press, 1991.

12. Legal Hermeneutics:History, Theory, and Practice / Ed. by G. Leyh. – Berkeley: University of California Press, 1992.

13. Moore S.F. Law as Process: an Anthropo­logical Approach. – Boston: Routledge & K. Paul, 1978. 1998.

14. Posner R.A. Economic Analysis of Law. – 5th ed. – N.Y.: Aspen Law & Business, 1998.

15. Prakken H. Logical Tools for Modelling Le­gal Argument: A Study of Defeasible Reasoning in Law. – Boston: Kluwer, 1997.

16. Teubner G. Law as an Autopoietic System. – Cambridge, Mass.: Blackwell Publis.


 

В. И. Кузнэцов

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных