Метод вимірювання дифузійної довжини по ІЧ-поглощенію на вільних носіях заряду

1 – зразок; 2 – джерело світла інтенсивністю Io; - вектор магнітної індукції; - товщина зразка; h – довжина освітленої частини зразка.

Рис. 2.3 Схема методу вимірювання часу життя по фотогальваномагнитному ефекту.

Зразок є прямокутним паралелепіпедом, заздалегідь відполірований і протравлений для зменшення внеску поверхневої рекомбінації. З одного з бічних торців він освітлюється рівномірним потоком фотоактивного білого світла, в результаті інжектуючого дії якого в зразку встановлюється якийсь фіксований розподіл вільних носіїв заряду з концентрацією, що убуває у міру видалення від цього торця. Профіль розподілу концентрації вільних носіїв заряду залежить від значення величини L. Визначення розподілу вільних носіїв заряду здійснюється за допомогою ИК–зонда, переміщуваного уподовж зразка. Синхронно з ИК–зондом переміщається фотоприйомний пристрій, реєструючий прозорість зразка як функцію цього переміщення. По характеру залежності розподілу вільних носіїв заряду уздовж напряму інжектуючого білого світла (в найпростішому випадку – це експоненціальна залежність) визначається значення L.

Як ИЧ–зонд краще всього використовувати промінь лазера з довжиною хвилі 3,39 або 10 мкм.

Цей метод, як і метод рухомого світлового зонда, придатний для вимірювання достатньо великих довжин дифузії.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: